site.ua
член клубу

Мій прадід по батьковій лінії був поляком. Його репресували і вивезли на Соловки через те, що був непоганим господарем і мав гарну хату, яку забрали під сільраду. Там він загинув.

Мій дід по маминій лінії був військовим, пройшов усю ІІ світову війну. Остання його нагорода була "За перемогу над Японією". Одного дня після війни, він, не погоджуючись з "політикою партії", поклав свій партійний квиток і сказав партійному керівництву, що колись ще в школах будуть читати "Отче наш" а їх і сліду не буде.

Діда мого чоловіка репресували і разом з родиною вивезли до Сибіру. Мій чоловік виріс на спогадах мами, яка розповідала, як вони жили з кількома родинами в одному бараці. А хтось виріс в совєцькому союзі на спогадах, що як добре було, бо вони були бідні і їм подарували добротну хату. Тільки ось то була хата діда мого чоловіка, яку він побудував власними руками.

В мені тече кров репресованого з польським гонором і воїна - бунтівника, яка змушує якось занадто гостро реагувати на будь-які утиски свободи. Це якось сильніше мене і буває, навіть сильніше здорового глузду, який каже, що якщо воно нікому не треба в цій країні то чому воно ТАК ТРЕБА тобі? Просто падає забрало і все.

Але тепер я думаю, що може все таки це в крові? Потреба в свободі і гідності, і ніякими телеканалами, постами і вихованням цього в рабах не пробудиш. Все, на що вони здатні - це скиглити і верещати за ті помальовані двері, за якими сидить їх вічний повелитель і хазяїн.


Фото для ілюстрації взято з сторінки у ФБ "Ті самі двері"

tayisa.gayda
Таїса Гайда

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації