Споглядаючи повільне, але неухильне насування Третьої Світової, схиляюся до думки, що для України зараз дійсно краще піти у максимально глуху ешелоновану оборону — на кілька місяців, а може і на рік.
Хуйлу з друзями вдалося розпалити вогонь у десятках місць по світу, зокрема, наблизити гарячі точки до центрів життєвих інтересів наших основних партнерів. І усі великі гравці будуть відволікати увагу та ресурси туди, а не сюди. На нас об'єктивно немає часу і сил.
Хороша новина в цьому є тою, що ця війна призведе до зсуву світового порядку, і наш фронт стане з «української» або «європейської» справи частиною «світової» справи у свідомості західної цивілізації. Тобто ми з частини проблеми станемо частиною вирішення проблеми.
Але це все потребує часу.
Європа потроху приходить до усвідомлення необхідності суб'єктності у світі, і що ця суб'єктність має бути підтверджена силою. Переозброєння і переформатування системи управління ЄС вже почалося, але потрібен ще час. Цей час нам треба протриматися в обороні.
США теж приходить до усвідомлення, що їхні ізоляціоністська бульбашка веде і нікуди, і починає проявляти активність. І проявляє її чітко по Сунь-цзи — б'є там, де вона має точку сили, і не лізе в драку там, де сильний супротивник.
Ну і взагалі Штати зараз закуклюються у Великих виборах — президент, уся нижня палата парламенту, третина місць верхньої палати, 13 губернаторів штатів тощо. До січня 2025 року їм явно буде не до нас, хоча про нас і будуть згадувати регулярно — але більше поговорить, а не зробить. Я дивлюся на їхню пресу — України з кожним днем стає все менше, усі обговорюють вибори.
Взагалі, це рік — це всесвітній день виборів. Окрім США, нас чекають вибори до Парламенту ЄС, а також в Індії, і ще в десятках менших країн. Це все — часи нестабільності і невизначеності і слабкості урядів. 
До того ж, український фронт — це зараз слабка частина фронту західної цивілізації. У тому числі тому, що й Україна сама є слабкою ланкою.
Наші західні партнери дивляться на нас і все бачуть. Наш президент спробував грати Черчиля на початку війни. Наші спікери любили говорити світу, що ми захищаємо усю західну цивілізацію. Але наші партнери добре пам'ятають, як ведуться війни за виживання нації і за виживання цивілізації.
Вони пам'ятають, в якому режимі жила Британія під час Другої Світової.
Вони пам'ятають, що Черчиль із самого початку свого воєнного прем'єрства сказав британцям, що їх чекають «кров, гарування, сльози та піт», а не закінчення війни «через два-три тижні». І британці гарували.
Вони пам'ятають, що навіть Сполучені Штати під час Другої Світової ввели карткову систему на деякі продукти, які були потрібні для армії та оборонної промисловості.
І вони досі не бачать цього в Україні.
У нас є велика домашня робота, яку треба зробити.

Треба щось зробити з політичними лідерами, починаючи з президента, які провалили підготовку до війни і досі не спромоглися взяти на себе відповідальність за це.

Треба щось зробити із фактом того, що 240 депутатів правлячої партії від початку свого обрання були організовано корумповані невідомими особами.

А щоби її зробити, нам потрібна передишка і хоч якась стабільність на фронті.
Хуйло нам в цьому допомагає — доки ми формально не здамося, він продовжить атакувати і витрачати свої сили. Партнери залишаються з нами. Перемогти нам поки що не допоможуть, але оборонятися допоможуть.
Одне реформування мобілізаційного законодавства і системи чого варте. Закон — це ж тільки одна десята справи — його впровадження — оце задача. Це мінімум кілька місяців.
Інше важливе питання, яке нам треба вирішити — за що ми взагалі воюємо? За яку країну? За яку світобудову?
І Черчиль, і Рузвельт на початку війни чітко сказали, за що вони закликають воювати свої народи. Обидва вони сказали, що це війна за права, свободи, і гідність людини. І найголовніше — їхні уряди практикували це все до, під час, і після війни.
Так, можна обмежувати людей в матеріальних правах, можна мобілізувати їх до армії, можна посилати їх на смерть — і одночасно поважати їх свободу і гідність.
Наш уряд багато говорив гучних красивих фраз, але зробив ще явно недостатньо, щоби переконати українців у тому, що він діє відповідно до своїх слів. (Ну і зі словами останнім часом там тоже проблема).
Я ірраціонально впевнений, що ми як країна, як нація, зможемо себе змінити, і що ми прорвемся.
Але прихід до цього потребує часу та великих внутрішніх змін. А для цього треба іти в тимчасову оборону на лінії фронту.