Світ змінюється.
І, як часто то буває, робить це значно швидше, аніж нам хотілося б.
Не так давно, трохи більше ніж півроку тому відбулась одна, ніби незначна подія. Однак символічна.
У результаті матчу з п'яти партій в ґо, що отримав назву Google DeepMind Challenge Match, між комп'ютерною програмою AlphaGo і професійним гравцем, вісімнадцятиразовим чемпіоном світу Лі Седолем перемогла програма з рахунком 4:1.
Якщо ще у 1997 році перемогу IBM в матчі Гаррі Каспарова проти Deep Blue можна було пояснити просто потужністю розрахунків комп'ютера, то зараз, менш, ніж через 20 років, сумнівів в перемозі саме якості мислення комп'ютера немає, бо порахувати кількість комбінацій в ґо технічно неможливо.
Світ автоматизується.
Комп'ютери впевнено витісняють людей все з більшої кількості професій. Якщо раніше вибір між людиною-працівником і програмою упирався у здатність програми навчитись чогось, то зараз здебільшого просто в різницю цін. І далеко не завжди вони на користь людини. А розвиваються автомати теж значно швидше. Тож вчені абсолютно серйозно заговорили про те, що за декілька десятків років в світі для людей майже не залишиться звичних професій. Чи готові ми до цього?
Світ глобалізується.
Більше двох місяців знадобилось Колумбу, аби дістатись до Америки. І трішки менше двох десятих секунди необхідно зараз мені, щоб дізнатись, що там відбувається. Ще якусь сотню років тому у кращому випадку мене в школі б навчили грамоти. А зараз я в будь-який момент можу послухати лекції Нобелівських лауреатів. Та і технології зараз впираються скоріше не в захист інформації, а в ціну копіювання і безперервний рух вперед, наввипередки з конкурентами.
А ми стоїмо на місці.
В той час коли людство доводить існування гравітаційних хвиль і отримує (хай навіть теоретичну) можливість заглянути в минуле — ми вимагаємо справедливих тарифів. Доки SpaceX абсолютно серйозно презентують алгоритм колонізації Марсу — ми намагаємось вибороти собі якісь посади і знайти щілини в законі про декларування доходів держслужбовців.
Доки весь світ задумується про необхідність реформувати освіту, відходить від класичної освіти, переїжджає в онлайн і змінює методики… ми теж реформуємо освіту. Щоправда в досить дивний спосіб. Судіть самі.
13 вересня розпочалась ініційована міністерством на базі EdCamp програма щодо спрощення паперового документообігу «Діти і папери». На перший погляд, абсолютно благе діло, дебюрократизація школи, відкритий процес. І мабуть то добре не лише на перший погляд а і в цілому. З першого погляду на звіт стає зрозуміло, що в основі проекту — PR діяльності міністерства. І це мабуть також непогано, гарно що в нас державні структури почали над тим замислюватись. Однак.
Приймати рішення пропонується разом, на основі відгуків вчителів. Думаю не потрібно пояснювати ризики такого підходу, демократія — це чудово, але реальні реформи здебільшого робляться «через коліно», зі схожим успіхом можна розпитувати пенсіонерів, якими повинні бути пенсії. Однак чому б і ні, тема то доволі однозначна.
Що і показало опитування вчителів. Не заглиблюватимусь в деталі, у звіті мене цікавив рівно один розділ — про електронний документообіг.
Називається він «Е-документування: розрив між бажаним і можливим». І в цілому його зміст можна з легкістю весь вмістити в назву. А всю суть роботи міністерства можна помістити в два слайди:
Підніміть руку хто здогадався? Правильно, окрім відсутності комп'ютера та Інтернету на робочому місці (на що вказала менша частина опитуваних і це питання можна розв'язати), основна проблеми для електронного документообігу — це те, що доводиться дублювати документи, бо наша освітня система не може уявити, як залишитись без папірців. А ще цікавий останній пункт, в середньому 25% опитуваних вказали на те, що відділи освіти не розуміють що таке електронний документообіг і як він працює.
В цей час, в паралельній реальності, 63% університетів США перейшли на використання електронних книжок та підручників ще у 2014 році, а електронні книжки вперше в історії обженуть друковані у прибутках в 2017 році. Використання папірців для будь-якого регульованого обміну інформацією стане архаїкою в найближчі 5 років.
Власне, на цьому можна було б поставити крапку, якби ціллю статті була критика. Однак це негарно, та і назва зобов'язує, тож дуже коротко про МіністерствоGo:
Мета:
- зібрати всю інформацію з освітньої сфери докупи, в придатній для статистичної обробки формі. зробити відкритим все що можна відкрити, не для виконання закону, а тому що це правильно
- на отриманій базі даних створити єдиний освітній портал з відкритим API — кожен навчальний заклад зможе обрати собі на ринку зручну для себе систему обліку і зручно підключитись до порталу
- автоматизувати систему управління освітою
- отримати кількісний аналіз стану освіти
Ядро:
- державні освітні реєстри, приведені до єдиної структури
- зручний механізм включення в систему для навчальних закладів і ініціатив
- різні рівні доступу, зручний інтерфейс для різного типу користувачів — працівників міністерства, навчальних закладів, батьків та учнів
- автоматична статистична обробка наявних даних
Add-ons:
- прив'язка до ProZorro для фінансових витрат. системи автоматично зроблять все самі, залишиться прописати умови конкурсу
- електронні журнали
- можливість підтримати свою школу прозоро, перерахувавши кошти до відповідного спецфонду і побачити результат, замість готівки на руки незрозуміло куди і кому
- зручні мобільні додатки для різного типу користувачів (push-повідомлення для батьків про успіхи дитини, нагадування учням про домашні завдання — чи не круто?)
- освітня соціальна мережа — майданчик для обговорень ініціатив, знайомств, краудфандингу, тощо
- мотиваційна система для тих хто вчиться (скажімо, геймифікована)
Про результати таких змін складно говорити, тому що вони дуже залежать від багатьох інших змін в системі, від того, наскільки держава готова відмовитись від регуляції і довіритись ринку, від підходів до навчання, активності і включеності в процес суспільства, а також геополітичної ситуації і змін клімату.
Однак можна намалювати одну з моделей управління освітою, яка особисто мене надихає найбільше:
- держава відмовляється від регуляції в цілому. запускається створення нового національного курикулуму по прикладу Швеції чи Фінляндії. Напрацьований документ стає єдиним державним документом, що регулює діяльність освітньої сфери
- міністерство переходить від контролюючої діяльності, до виключно стратегічної. вся діяльність нижчого рівня через прозорі конкурси розподіляється між педагогічними інститутами чи іншими підрядниками
- як результат в міністерстві залишається декілька десятків стратегів і стафф (девопси, піарщики, фінансисти, desk office). І групи реагування, які включатимуться в регіонах і допомагатимуть в критичних точках. На перших етапах ці групи працюють на базі управлінь освіти, завдяки зміні їх функціональних обов'язків. Весь контроль і систематизацію тепер виконує МіністерствоGo
- всі решту аспекти діяльності спокійно вирішує автономія навчальних закладів і ринок, бо міністерство створює для них всі необхідні умови
Схоже на фантазію, чи не так? Для балансу трішки реальності і проблем:
- будь-яка система противиться змінам, а люди люблять стабільність. Без вольових рішень не обійтись, а якщо додати сюди ще і чималий рівень корупції і пристосуванців всередині системи — задача стає надскладною
- менша контрольованість системи має як плюси, так і мінуси, скажімо, слабко-контрольована система значно важче реагує на різкі виклики і повільніше (хоч і фундаментальніше) впроваджує нові зміни
- в результаті таких дій чимало людей залишаться без роботи — і необхідно наперед про них думати
- це технічно дійсно складно. У світі є схожі державні проекти (в тому числі аналогічні системи), але вони масштабно значно менші. Є навпаки, важчі і масштабніші технічно, але ще жодному з них не доводилось доносити свою цінність до такої кількості людей, то здебільшого комерційні проекти
- питання безпеки. Будь-яка подібна система дуже імовірно стане ціллю для атак. Зважаючи на те, що ми в стані війни і наш суперник тратить чималі ресурси саме на кібервійни — про безпеку не можна забувати
Однак хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — шукає причини. Ну і в будь-якому випадку не потрібно боротись з комп'ютером — ця битва вже програна, підтверджено DeepMind Challenge Match, варто поручити машинам те, що вони вміють краще… І досить боятись нових технологій. Надворі 2016 рік
