В українській освіті є ще одна серйозна проблема — нестача хороших педагогів. Ви, звісно, заперечите — у нас майже 450 тисяч вчителів, кількість вчителів на одного учня вище середнього в світі.
Але:
- якщо спробувати відсіяти непрофесійних вчителів — цифра значно зменшиться — залишиться добре якщо сотня тисяч
- якщо просіяти тих, хто залишився крізь сито академічної доброчесності — залишиться декілька десятків тисяч
- якщо залишити лише тих, хто задоволений своєю роботою, умовами праці і заробітньою платою — залишиться всього нічого, на більш ніж 3 мільйони учнів
І це, якщо ми ставимо задачу підтримки діючої системи, яка далеко не досконала. Якщо ж поставити задачу побудувати якісно нову систему — все ще складніше, масовий підхід значно менш витратний, ніж індивідуальний, а останній — принципово необхідний для сучасної країни, яка хоче йти в ногу з часом.
Якщо ми прийняли початкові умови, далі треба зрозуміти як ми можемо забезпечити виконання рівняння попит = пропозиція. Попит в цій задачі сталий — треба стабільно і якісно навчати певну кількість громадян. Тому задача полягає в тому, як забезпечити таку ж пропозицію, маючи мінімум ресурсів — адже Україна і так виділяє на освіту один із найбільших відсотків від ВВП в світі.
- Максимізувати кількість вчителів. Не для зменшення класів, це просто не працює, а просто для того, аби з'явилась здорова конкуренція серед вчителів і альтернативні точки зору для дітей. Найбільше, чого ми можемо досягти — це коли кожен громадянин буде водночас вчителем. І, імовірно, частина з них, спробувавши, залишиться в професії. Для цього потрібно:
- мінімізувати регуляцію сфери — вчителем може бути кожен, для роботи з дітьми достатньо погодитись з етичним кодексом і пройти короткий інструктаж. Для системної роботи — пройти короткі курси підготовки. А ще можна реєструвати ФОПів з освітніми КВЕДами поза чергою
- реалізувати інструменти для peer-to-peer навчання і співпраці різних спільнот з освітніми ініціативами. Є дуже багато хороших громадських ініціатив в цьому напрямку, а держава поки тримається осторонь, хоча це дає можливість дуже дешево зменшити навантаження на вчителів
- зробити викладання популярним. «Найкраща інвестиція — це інвестиція в майбутнє», «немає кращої можливості для нетворкінгу ніж навчити когось», «успішні люди роблять успішними всіх навколо», тощо. На заміну «хто вміє той робить, хто не вміє — той вчить». Feel the difference.
- Спростити вихід на освітній ринок для інших гравців — так, держава повинна гарантувати базовий освітній пакет кожному, але водночас не боятись конкуренції зі сторони альтернативних проектів, адже задача у нас одна. Сюди ж можна додати в цілому ефективніше використання освітніх ресурсів, але це тема для окремої великої статті
- Розподілити обов'язки. Оскільки вчителів стане дуже багато і регулювати цей ринок держава буде не спроможна — треба регулятори на самому ринку. Відповідно виникне нова для нашої держави, але не для світу професія — освітній тьютор. Дуже коротке порівняння професій:
| Вчитель | Тьютор |
| доносить до учнів матеріал з конкретної теми/предмету | підбирає потрібних вчителів |
| організовує і проводить заняття | складає «особистий навчальний план» |
| підтверджує знання поданого матеріалу учнем | організовує навчальне середовище |
| несе відповідальність за знання в своїй сфері | відповідає за успішність учня в цілому |
| навчає | мотивує та супроводжує |
У нашого меседжу «кожен може бути вчителем» є ще декілька прихованих значень:
- вчителями можуть бути самі діти. З моєї практики — діти ліпше всього засвоюють те, що самі один одному розказали. З іншої сторони і нам, дорослим, є чого у них повчитись і ейджизм в освіті абсолютно недопустимий і повинен зникнути як явище. Водночас, підтримувати дитячі освітні ініціативи — це найпростіший шлях до підготовки майбутніх якісних педагогів
- водночас, це справді природнє заняття для людини — навчати когось. Якщо ми говоримо про формальну освіту — можуть бути певні обмеження і підготовка, звісно ж. Як і в неформальній. Але ж є ще інформальна освіта — навчання життям, про яку лише зараз почали говорити і ще ніхто не використовує як інструмент. А уявіть, що магазини за правильно розв'язані задачі чи хороші оцінки дають знижки покупцям, чи телепрограми складаються з врахуванням не лише рекламних, а і освітніх потреб. Так, я розумію що це поки лише мрії, але впевнений, що можна придумати win-win стратегію, скажімо, зменшити податкове навантаження чи подарувати якісь інші плюшки соцільно освітньо-відповідальному бізнесу. І таким чином теж зняти навантаження з формальної освіти
А ще зараз багато говорять про інтегрованість навчання в школі з реальними життєвими задачами. А хто про них краще розкаже, ніж реальні люди, з реального світу. Тому, якщо вдастся реалізувати цю систему, питання розбіжності знань з школи з знаннями, потрібними в житті, зникне саме по собі
Стаття 4:
Кожен може бути вчителем. Держава створює всі необхідні умови для зручного, безпечного і ефективного обміну знаннями між учасниками освітнього процесу. В освітньому процесі всі учасники рівні.
Чи допоможе це вирішити проблеми в освіті? Хтозна. Чи є ризики? Звісно. Ціннісні питання не бувають однозначними. Просто так як зараз просто не працює.
P.S. запрошую до обговорення на особистій сторінці
