26 березня по Російській Федерації прокотилась хвиля протестів проти корупції. В цілому все як завжди: розслідування, заклик опозиції — і, як результат, досить масштабні мітинги (як для РФ, звісно). Але є одна принципова відмінність — цього разу до мітингів долучилось дуже багато молоді, в тому числі школярів.
На перший погляд все дуже природньо. Ключова цінність мітингуючих — справедливість. Очевидно, що найбільш цінна (пробачте за тавтологію) вона саме для молоді. Авторам відео вдалось донести зв'язок корупції у владі з загубленим майбутнім — і вони виграли джек-пот — довіру до своєї акції тих, кому майбутнє найменш байдуже.
Але якщо задуматись — виникають серйозні запитання:
- ці діти — це вже «покоління Путіна», вони виростали за правління його режиму. Відповідно теми громадянської свідомості, корупції, тощо в суспільстві були табуйовані. Звідки ж вони знають що добре, а що погано?
- вони абсолютно чітко говорять що в школі їм розповідали протилежне — намагались зробити з них 88% підтримки влади. Чому не вдалось?
І тут згадується дослідження одного із призерів TED-talks — індуса Сугата Мітра — "Hall in the wall". Суть дослідження була дуже проста — в 1999 році в Делі (Індія) в приміщенні в густонаселеному бідному кварталі поставили комп'ютери і зробили вільний доступ до них для місцевих дітлахів. Дослідження, яке після повторили більше двох десятків раз, показало, що без жодних тренерів і підказок і навіть без знання англійської, протягом трьох місяців діти самі навчились вільно користуватись комп'ютерами та Інтернетом.
Очевидно, що є речі, в яких самим складніше розібратись. Але питання «что такое хорошо, что такое плохо?», за наявності Інтернету — однозначно не те, з яким самотужки неможливо розібратись. От частина російської молоді і розібралась та заявила про себе вголос. Розібралась, не зважаючи на те, що в суспільстві були лише уривки знань і що формальна школа нав'язувала протилежні знання.
З РФ розібрались? Давайте глянемо на проблему глобальніше, бо насправді така ж підміна понять в тій чи іншій формі відбувається в світі всюди. Адже у всіх країнах є стандарти знань, програми, школи, лінії партії — хай не культ особи, авторитаризм і скрєпи як в РФ, а інші принципи і цінності, скажімо, демократія і рівноправ'я. У всіх країнах вивчають той чи інший набір предметів і привчають до тих чи інших суспільних правил і установок.
Достатньо задати запитання: «навіщо ми вчимо дітей?» І чесно самим собі відповісти: «тому що вважаємо, що знаємо краще за них якими вони мають бути і що знадобиться їм в житті.» Давайте розберемось з обома частинами:
- знаємо краще за них, якими вони мають бути… — ви це серйозно? якщо ви дійсно так вважаєте — спробуйте для початку признати що це все ж окремі індивіди, а не ваше продовження, навіть якщо це ваші діти. Потім прийміть, що кожна людина унікальна і неповторна. Після — зробіть досконалим себе. А потім, з повною відповідальністю, ризикніть запропонувати свою досконалість дітям. Запропонувати, тому що у кожної людини має бути право вибору і свободи;
- знаємо краще що знадобиться їм в житті… — алгоритм схожий. приймаємо для себе їх правило на помилки, потім налагоджуємо все в своєму житті, а потім знову ж таки дуже відповідально, пропонуємо їм свій досвід. Тут трішки простіше в сприйнятті, але важче в об'єктивності, тому що ви можете чудово знати що потрібно в сучасному світі, але уявлення не маєте що буде важливо через декілька десятків років, коли їм жити.
І тепер, прийнявши всю неочевидність відповідей, згадаємо, що нею ми користуємось, не задумуючись, підтримуючи державну систему освіти.
Дуже теоретично? Давайте глянемо на абсолютно практичні речі:
- ми справді віримо що нове покоління мають вчити люди, які за останні 200 років не прожили ні хвилини без війн на планеті?
- ми впевнені, що про цінності світу можуть розказувати люди, при яких майнова нерівність зросла в декілька разів?
- ми, не знаючи що таке штучний інтелект і як він працює, ризикнемо розказувати про компетенції людям, яким доведеться ділити з роботами цю планету?
- ми, більшість не досягши нічого великого в житті будемо розказувати дітям як стати успішними?
Список можна продовжувати, якщо для вас ще не очевидно, що ми не маємо жодного права розказувати «як» і «що». А ми так і робимо — в шкільній програмі чітко написано: «дитина повинна знати …, дитина повинна вміти …». І ми ж іще і оцінюємо дітей за це, міряючи їх під свій стандарт. Так, там є багато нейтральних речей, але ж яке ми маємо право?
Давайте будемо відвертими — найбільше, що ми можемо собі дозволити з дітьми, якщо хочемо зробити їх справді успішними, це скромно запропонувати:
- давайте разом подумаємо, ми готові передати вам свій прикрий досвід, аби ви не повторювали ці помилки (хоча це теж сумнівно, адже знань без помилок не буває)
- якщо у вас виникнуть запитання — ми відповідально готові допомогти з пошуком/підтримати/допомогти — звертайтесь
- ми покеруємо планетою, доки ви підростете і зробимо все можливе, аби передати вам її в якомога кращому стані
Якщо ми дійсно цього хочемо, в чому я особисто дуже сумніваюсь. Так, багато освітніх систем хоча б не калічать дітей — для прикладу, це системи Китаю, США, Західної Європи. Про Україну ліпше не будемо, думаю все очевидно, чи ви справді вважаєте що люди, які отримують зарплату хай навіть в 4000 гривень можуть виховати успішних людей чи чомусь їх навчити? Можу з практики навести безліч прикладів коли ці люди діток відверто калічать.
І ще є поки єдина країна, в якої система налаштована на допомогу дітям — це Фінляндія — у них всі школи рівні, замість вчителів — тутори, які супроводжують дітей в їх розвитку, а не вчать «як потрібно», і індивідуальні оцінки. Так, я достатньо спеціаліст, щоб розуміти що картина не чорно-біла, але загальна тенденція, на жаль, така.
Але є і хороша новина — в стіні завжди знайдеться дірка. А якщо не знайдеться — гидкі лебеді, з нами чи без нас, її проб'ють, перелізуть через неї чи обійдуть. Є Інтернет, з'явились онлайн курси, стираються кордони між країнами. Світ змінюється і у ньому вже неможлива монополія на знання. Підозрюю що в світі ще ніхто не знає що з тим робити і які будуть наслідки цього.
Я ж знаю лише одне — не знаю чи судилось мені заглянути по ту сторону стіни, але робитиму все можливе, аби в дітей були інструменти, щоб її зламати.
P.S. запрошую до обговорення на особистій сторінці
