Я спокійний.

Я йду, повільно, відштовхуючи себе від асфальту.

Я не лечу вперед, а просто рахую кроки.

Я йду на Марші.

Я не співаю й не мрію.

Я мовчки тримаю сльози.

Я не думаю, про те що буде завтра.

Завтра будуть конфлікти й сварки, завтра, почнеться новий рік.

Новий політичний, сучий рік.

Хтось буде добре говорити про загиблих, а хтось плюватиметься на ще живих.

Це все буде завтра.

А зараз, Я просто йду, відштовхуючи себе від асфальту.

Кругом чути звук долонь, що не втомлюються зустрічати звуком нові шеренги.

Долонь, що не втомлюються підтримувати, тих хто зараз там на «нулі».

Я чую. Чую, одне просте слово. Дякую!

Та повертаю його назад. Просте українське Дякую!

Я знову, мовчки ступаю на сірий асфальт.

Я знову, мовчки тримаю сльози й постійно дивлюсь вперед.

Я згадую своїх та постійно шукаю їх очима.

Вони, зараз йдуть десь тут зі мною, а десь поруч з ними крокую я.

Я одночасно крокую у всіх коробках, повільно відштовхуючи себе від асфальту.

Це мій День. Мій Марш. І Мої Кругом Люди!

24.08.2020