Я спокійний.
Я йду, повільно, відштовхуючи себе від асфальту.
Я не лечу вперед, а просто рахую кроки.
Я йду на Марші.
Я не співаю й не мрію.
Я мовчки тримаю сльози.
Я не думаю, про те що буде завтра.
Завтра будуть конфлікти й сварки, завтра, почнеться новий рік.
Новий політичний, сучий рік.
Хтось буде добре говорити про загиблих, а хтось плюватиметься на ще живих.
Це все буде завтра.
А зараз, Я просто йду, відштовхуючи себе від асфальту.
Кругом чути звук долонь, що не втомлюються зустрічати звуком нові шеренги.
Долонь, що не втомлюються підтримувати, тих хто зараз там на «нулі».
Я чую. Чую, одне просте слово. Дякую!
Та повертаю його назад. Просте українське Дякую!
Я знову, мовчки ступаю на сірий асфальт.
Я знову, мовчки тримаю сльози й постійно дивлюсь вперед.
Я згадую своїх та постійно шукаю їх очима.
Вони, зараз йдуть десь тут зі мною, а десь поруч з ними крокую я.
Я одночасно крокую у всіх коробках, повільно відштовхуючи себе від асфальту.
Це мій День. Мій Марш. І Мої Кругом Люди!
24.08.2020
