Давайте, я Вам розповім як уходять Люди?
Тихенько, без срачів та сварок. Останні можуть початись, але вже потім, коли Людина пішла.
Одні вірять, що Люди йдуть в Рай, інші йдуть в Сансару, ще хтось розкаже про Небеса та появу нових Ангелів. Але життя – штука невблаганна, і Люди завжди йдуть.
Я не бачив як уходять Люди, але я багато бачив як вони наближаються до цього моменту.
Маленька Настя, що була одного віку з моєю донькою, пішла на Паску. Ми з нею грали в настольну гру про котенят, і Вона посміхалась, але не дуже й раділа перемозі над мною та Бєлкою. Після Паски я ревів і передивлявся сюжет, прокручуючи момент де Вона просить її прийняти в школу лікарняних клоунів.
Майже доросла Л., вона завжди цікавилась як у нас справи, час від часу, ми переписувались в Контакті. Коли в Києві їй зробили операцію, через два дні я був в інституті раку, одягнув червоний ніс та не зміг нічого відповісти на її слова сказані крізь біль «Мені ногу відрізали…» Але Вона залишалась сильною та усміхненою, навіть тоді. Тоді я не зміг бути поряд в її останні місяці. У мене не було сил. Я зрадив Її — став «Клоун-Сука-Предатель» та довгий час не міг нормально виходити в лікарні. Здається Вона Все тоді розуміла, Вона була вже не маленька, маю надію, що Л. пробачила мене.
Мій дядько, був Велетень, що їздив на велетенських машинах та міг гайки на колесах закручувати руками. Дядькові пощастило – його підтримувала родина, навіть коли він перестав їздити на машинах і почав ходити з палочкою, навіть коли сили його полишили і він залишався на знеболювальних та улюблених серіалах про «мєнтов»- його Родина була поряд, якже він щиро реготав коли йому казали, що його дітей треба шукати по носу картоплинкою. Він пішов у грудні 2013, коли країна вирувала. Я не приїхав на похорон, мені хотілось залишити його в своїй пам'яті Велетнем на Велетенській машині, що возив мене сопливого по вулиці і давав бібікати.
Моя Бабуся прожила достойне життя й згасала від підлої хвороби оточена дітьми та внуками. Вона мирила нас з дідом від політичних баталій, Вона завжди виглядала нас з вікна своєї кухні, а мені студенту довговолосому казала: «А я смотрю ідьот „дєвчонка“ не с нашего двора, а потом смотрю, а єто наш Тарасик» Вона Пішла від нас з одною сльозинкою, напевно шкодувала, що залишає нас без свого тепла та опіки.
В Хоспісі та Лікарнях Люди опиняються без свого бажання, багато туди потрапляють, щоб Піти без болі, Піти достойно. Просто Піти, але багатьом з них потрібен друг. Друг, або просто той хто може бути поряд. Самому бути страшно. Чесно.
Лікарняні клоуни – це Друзі, що приходять просто в гості, щоб пригадати веселе минуле, або створити хуліганське «Тут і Зараз». Клоуни просто стараються бути поряд і по можливості виконати бажання тих хто Йде. На клоунське червононосе переконання, кожен має право Уходити без Болі, Достойно та з Посмішкою.
Вибачте за невеселий текст. Так получилось.
Я просто хотів написати Вам про те, що у нас знову буде «Школа Лікарняних клоунів» в Рівному та Києві. Але про це я напишу вже пізніше.
