Один з пунктів лейденського маніфесту звучить так "Quantitative evaluation should support qualitative, expert assessmen", що означає «Кількісна оцінка має бути основою для думки експерта». Тобто, без чисельних даних навіть експертна думка не буде переконливою для загалу. Цифри завжди красномовніші за емоційні промови, особливо, коли цифри мають доступне пояснення.
Так, тема вищої освіти знайома багатьом, а топ-проблема в літній період — вступна кампанія. Емоції, напруження, здобуття омріяного чи фейл. Навряд можна оцінити чи все добре в датському князівстві на базі живих вражень абітурієнтів та їх батьків або з інтерв'ю очільників університетів, чиновників міністерства освіти, як це прийнято робити в телевізійних репортажах. Необхідно брати статистичні дані, розуміти що означають їх абсолютні та відносні значення, порівнювати й інтерпретувати. Тим більше, хвала прозорості, зараз це доступно всім.
Тож за роботу!
Класичний тест ЗНО – питання та 4 варіанти відповіді, де треба зробити вибір. Але вибір не навмання – щось пригадати або провести якісь оцінки-розрахунки на базі відомих природничих закономірностей, здійснити логічні міркування, аналіз «за» та «проти» всіх варіантів тощо. Бо один варіант правильний інші – ні. Дуже часто хитрий автор тестів у неправильні варіанти вплітає хибну логіку, щоб неправильний варіант виглядав правильним. Тому треба зважувати відповіді більш ретельно, не довіряти сліпо інтуїції, яку свого часу поставив на місце Д. Канеман. І, як мінімум, варто розрізняти однозначно хибні варіанти, навіть коли не знаєш вірних. Логіка вибору в житті схожа до логіки пошуку відповідей тестів. Наприклад, логіка вибору свого життєвого шляху або політичного вибору. Хоч варіантів відповідей вже більше ніж 4, з яких правильних більше, ніж 1. Вміння відсікати невірні відповіді тут зростає в ціні. Наприклад, не можна спочатку обирати собі супутника життя, а потім дізнаватися про його життєву позицію та характер. Потім жодні розмови чи сеанси психотерапії не зможуть додати відповідальності самозакоханому інфантилу. Не можна обирати людей розробляти закони, а потім дізнаватися, що вони не мають відповідної освіти та здобутків у житті. Потім жодні гарвардські інтенсиви не зможуть виправити ницість прагнень тамади, що працює на корпоративах «учорну» за нал. Ще складніше – з обранням власної освіти та професійного шляху. І ще більшу роль відіграє вміння відсікти апріорі неправильну логіку вибору та вміння розставити пріоритети.
Цікаво, але саме малопродуктивною логікою послуговується більшість абітурієнтів та їх батьків у виборі спеціальності. Схильності та покликання як основа такої логіки вибору – красиві слова, та в практичній площині наших обставин не такі корисні. Бо вони є, швидше, плодами стереотипів та помилок шкільної освіти, яка, скоріш, не розкриває схильності, а нав'язує їх. Поділ на гуманітаріїв та технарів дуже умовний і часто вкрай шкідливий. Якщо «більш розвинена» одна півкуля мозку – це не означає, що іншу не варто розвивати. Може, навпаки, варто підтягнути саме іншу, «нерозвинену», бо сучасний світ вимагає широкого погляду та багатого набору навичок. Підходом «гарну математичку – в фізмат клас, а погану – в гуманітарний», школа часто культивує логіку вибору «де легше вчитися», яка точно хибна. Нормальна освіта має даватися через наполегливу працю задля кращої готовності до майбутнього. Майбутнього особистого, але в прив'язці до майбутнього країни та світу. Давайте глянемо як співвідносяться майбутнє як надія абітурієнтів і майбутнє як баланс продуктивних сил суспільства. І відштовхнемось від статистики, сабж – тут https://ru.osvita.ua/consultations/bachelor/65128/. Уточнення: мова йде поки лише про бажання абітурієнтів, не про реальну кількість першокурсників.
Почнемо з обережного оптимізму: ІТ-спеціальності бажають обрати 71 894 абітурієнтів. ІТ є не лише ринком, що стрімко розвивається в світі та в Україні. Для нас ІТ – це майже єдина когерентна професійна спільнота з правильними цінностями та правилами існування. Вона досить соціально активна: намагається не лише працювати на своє самовідтворення, але й експортувати свій людиноцентризм та принципи ефективного управління в інші сфери. Як ніяка інша галузь, вона інтегрована з університетами через навчальні центри, що, дефакто, є інвестиціями від ІТ в систему вищої освіти. Ринок потребує все більше спеціалістів, відкриваються представництва багатьох ІТ-компаній, великі можливості випускникам дає аутсорс. Варто викинути з голови архаїчне розуміння державного замовлення з ярмом п'ятирічного відпрацювання на держпідприємства для випускників. Можна сміливо збільшувати держзамовлення та випускати спеців у світ божий. По перше, ІТ-компанії, що вже є, платять немаленькі податки і тому мають право на ці податки хотіти собі підготовлених спеців. По друге, навіть айтішники- фрілансери – це самозанятість, зменшення соціального тягаря на бюджет та притік грошей в країну. І чим більше притомних ІТ-спеціалістів у країні – тим більше корпорацій відкриватимуть представництва. Офіси Google, Amazon, FaceBook та інші, що в перспективі можуть відкритися в нас, інвестиціями та податками відіб'ють з головою витрати держбюджету на підготовку спеціалістів в ІТ-галузі. Тому тут – чим більше – тим краще.
Решта цифр не така оптимістична. Розглянемо найбільш цікаві кейси.
Задачка перша. «Країні потрібні журналісти. Скільки?»
Дано: 22 100 заяв на цей рік на спеціальність «Журналістика».
Знайти: Середній час формування достатньої кількості журналістів, щоб загатити середню греблю типової української річки.
Розв'язок.
Де будуть працювати журналісти? 1. Телеканали. Маємо 125 загальнонаціональних різного гатунку та біля 300 регіональних; загалом 425. Так, у перших двох десятках працюють сотні журналістів, та в останніх 300 – дай бог, щоб по 10 саме журналістів. Візьмемо по 20 журналістів на кожний, тоді разом маємо 425*20 = 8 500 журналістів. 2. Радіо. Тут маємо 26 всеукраїнських радіостанцій, 338 регіональних та 136 інтернет-радіоканалів; загалом 500. Нехай маємо 7-10 працівників у середньому на кожен ресурс, з яких журналістів, нехай, 5. Разом виходить 500*5 = 2 500 журналістів. 3. Газети-журнали: 3221 шт. Так, у першій десятці можуть працювати сотні, у першій сотні – десятки, та в останніх двох тисячах – 2-3 журналісти максимум. Візьмемо по 5 саме журналістів на одну газету або журнал. У підсумку приблизно маємо 3250*5 = 16 250 журналістів. 4. Інтернет-видання, вже ліньки шукати статистику, але навряд чи там працює більше, ніж половина від кількості журналістів на телебаченні. Беремо 4 250. Зберемо все до купи: 16 250 + 2 500 + 8 500 + 4 250 = 31 500 журналістів всього має працювати в країні. І це, певно, вже з запасом, бо часом журналісти працюють на декілька ресурсів одночасно. Та все ж, може, десь помилився в оцінках або не врахував можливого тренду зростання, тому, помножимо результат на 2. Маємо 63 000.
Повертаємось до умов задачі: 22 100 заяв на цей рік на журналістику. Минулого року не було істотно менше, як і не буде принципово менше в майбутньому. ОК, хай довчаться та підуть за спеціальністю лише 50%. Та й тоді маємо проріст 11 050 журналістів на рік. П'ять років – і практично весь журналістський склад оновлено, десять – і ми захопили CNN, BBC, New York Times, Deutsche Welle, Le Monde та ін. У чому прикол? Які знання та навички дає освоєння даної професії? Так, по верхам про все. Це не недолік, така специфіка, якщо що. Та явно ж не вистачить широти навичок, потужності бекграунда для світчинга в інші сфери. А ось зворотній світчинг буде на порядок простішим. Куди йти випускникам?
Відповідь: Коли б бобри читали газети – не підпускали б журналістів до гребель.
Новими барвами аналіз виграє у світлі такої цифри: спеціальність «Телекомунікації та радіотехніка» – аж 2 365 заяв. На весь зв'язок країни, у тому числі, для потреб медійних ресурсів, так.
Задачка друга. «Скільки потрібно інженерів, щоб вкрутити лампочку гуманітарію?».
Дано: 55 000 заяв на цей рік на всі-всі-всі інженерні спеціальності
(18 000 – лише транспорт та будівництво).
Знайти: Середній час, протягом якого гуманітарій пам'ятає про необхідність інженера у власному житті.
Розв'язок.
В Україні станом на зараз – 21,5 млн. працездатного населення, з яких в містах проживає 70%. Нехай для того, щоб в життя містах якось жевріло, в них має проживати хоч 5% (як на мене малувато, та поки нехай) інженерних спеціалістів для проектування та роботи зі складним обладнанням, не доступним ПТУ-шникам. Подано 55 тис. заяв, з яких, нехай, довчиться та підуть працювати за спеціальністю 50%. На повну заміну інженерних працівників з такими темпами має піти 21 500 000*0,7*0,05/55 000 = приблизно 27 років. Ніби непогано, в робочий шлях людини вписується, та оцінка вкрай оптимістична. Та, по перше, 27 років у професії витримають не всі, а на світчерів з журналістів я б не розраховував. По друге, 5% в умовах пост-індастріала явно замало. Пост-індастріал – це не відсутність виробництва. Це хайтек, і дуже хайтек: функціональні матеріали, нанотехнології, біотехнології, нова інфраструктура, новий енергетичний ландшафт. Країни з максимальним рівнем автоматизації є лідерами зі зростання робочих місць у промисловості. Як парові машини не зменшили робочий клас в епоху реформації, а лише розкачали його стрімке зростання, так новий індустріальний устрій сучасності потребуватиме інженерів з високим рівнем підготовки. Бо рОботи замінять у першу чергу некваліфіковану робочу силу, в тому числі в сфері послуг. У США штучний інтелект вже успішно конкурує з середніми юристами та водіями. По третє, що робитиме решта 95%, коли ці 5% не зможуть нормально ввідтворюватись? Добре, торгівля, культура, освіта, послуги – нехай. 50-60%. Решту тоді куди подіти? Під чиїм керівництвом будуть працювати? Робітник без інженера – це ж банальний крах інфраструктури.
Відповідь: Ура! Всі будемо ближчі до природи.
Новими барвами аналіз виграє у світлі такої цифри: спеціальність «Управління та адміністрування» – 90 358 заяв. Чим керувати? Що адмініструвати? Як казав один професор, замість того, щоб тварину годувати, ми її зважуємо, зважуємо, зважуємо.
Задачка третя. «Учителю, ми за тобою підемо. Куди?»
Дано: Кількість бажаючих серед абітурієнтів цього року стати вчителем фізики – 78 (!)
Знайти: Середню відстань між вчителями-фізиками за умови їх рівномірного розподілу на мапі.
Розв'язок.
Зараз в Україні близько 16 000 шкіл. Нехай в кожній другій школі (вже смішно, ага…) є, принаймні, один фізик. Т.ч. маємо 8 000 вчителів з фізики станом на зараз. За умови збереження поточної пропозиції на відтворення необхідної кількості вчителів, потрібно 8000/78 = майже… 103 роки (тепер справді смішно). Зауважимо, без вчителів фізики жодних ІТ-шників, інженерів чи, навіть, нормальних робітників виробництв бути не може.
Відповідь: Ура! Вчителі фізики житимуть найдовше!!!
Новими барвами аналіз виграє у світлі такої цифри: спеціальність «Філологія» – 46 881 заява. Думаю, їм в програму варто додати вивчення мови звірів, пташок і риб. Так би мовити, зазираючи за горизонт.
Користуючись продемонстрованим підходом можна ще багато чого порівнювати, і робити багато відкриттів для себе. Якщо вже прямо зараз ще не хочеться трошки… закинутись текілою.
Так, всі ці веселі числа – не розподіл бюджетних місць, а поки просто відображення вподобань народних. Та, як і в питаннях з доларом по 8 та низькими тарифами, варто бути обережним у бажаннях. Бо попит на халяву завжди народжуватиме пропозицію. Певен, усі універи над цим працюють, і, нехтуючи здоровим глуздом, шукають спосіб заробити на народних бажаннях. Це ж класика: дурень – запорука високих прибутків. Ні, звісно, щиро сподіваюсь уникнення створення Міністерства бажань і не виступаю за жоден примус у цих питаннях. Та все ж, люди… зважуйте ретельніше. Особисте майбутнє більшості з нас украй примарне без майбутнього країни.
