Будь яка шкідлива та неправедна діяльність має бути не лише неприйнятною через механізми суспільної та професійної етики, але й бути завжди під прицілом досконалих механізмів караючої руки. Так само як і в кримінальному праві, у питаннях академічної недоброчесності, нам нікуди не дітися від базових принципів верховенства права, презумпції невинності, невідворотності покарання etc. Та особливе місце тут – у пріоритетності міжнародного права над національним. Вже з цих міркувань ми маємо від початку сягнути обсяг міжнародного досвіду. Бо винаходи національних велосипедів – то завжди видовищно, як і завжди безглуздо. А без здорового глузду та хазяйського підходу навіть на найменший результат сподіватись у цих питаннях марно.

Топ проблема для обговорення у науковому середовищі – академічна доброчесність та плагіат. Звитяжні двобої... Яскраві, але далекі від системної роботи. Наріжний камінь – відновлення шахраїв у званнях та забезпеченні громадянським судами. Це стриножує одиноких лицарів та їх бойових коней, дає підстави приречено іронізувати про Окружний та Баришевський суди. Та це не завжди буде справедливо. Я не юрист та, як на мене, з юридичної точки зору тут все просто. Є нормативна база і суд встановлює відповідність рішень тим записаним нормам, які існують на теперішній час і які можна знайти через www.ligazakon.ua. Якщо слово «плагіат» до 2014 (швидше навіть, 2017) зустрічалось лише в законах та нормах щодо авторського права та інтелектуальної власності, то в суді справу про плагіат у дисертації могли розглядати лише на підставі саме документів у зазначених сферах. Звісно, що суд не мав виходу як виправдовувати академічних плагіаторів. І цю просту думку я й спробую розвинути далі, щоб відповісти на питання інструментарію ефективної боротьби.

Що в нас є зараз у нормативній базі? Стисло та схематично.

• «Етичний кодекс вченого», НАНУ, 2009 р. (http://bit.ly/32GJNoD)
  • Багато правильних категорій описано
  • Однак має виключно декларативний характер
• Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», 2014 р. (http://bit.ly/2PcIXMl)
  • Згадування про добросовісну конкуренцію
  • Містить посилання на наукову етику
• Закон України «Про вищу освіту», 2014 р. (http://bit.ly/33X5d14)
  • Містить пункти про боротьбу з плагіатом
  • Віддає ВСЕ на низовий рівень
  • Наприклад, на його виконання в моїй альма-матер з'явилось Положення «Про перевірку … на академічний плагіат», 2015 р. (http://bit.ly/363x8yi);
• Локальні етичні кодекси університетів, загалом також декларативні.

Ctrl + F вам в допомогу, спробуйте знайти дещицю корисного і конкретного в даних документах.

Нарешті, стаття 42 нового Закону «Про освіту» (http://bit.ly/33V2K73) містить найбільшу кількість конкретики з цих питань. Зокрема, класифікуються прояви академічної недоброчесності і даються тлумачення академічному плагіату, фабрикації та фальсифікації, а також види академічної відповідальності: відмова у присудженні наукового ступеня (вченого звання) чи позбавлення вже присудженого та «позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади». Це досить яскраво пояснює багато прикрих колізій. Виявляється, що до вересня 2017 року, наприклад, не існувало навіть формального визначення академічного плагіату та формально не передбачалась відповідальність за нього! Просто прорив порівняно з нулем, що був. Але чи достатньо цього?

Звернемось до Західного досвіду, де питання розглядаються на таких рівнях:

• Міждержавному
• Загальнодержавному
• Кримінальному (привіт громадянським судам)
• Адміністративному (керівництво лабораторій та університетів)
• Громадському (професійні товариства, академії, асоціації тощо)
• Оприлюднення (політика журналів)
• Освітньому (не лише в процесі спілкування з керівником, але й шляхом проведення занять з даних питань)
• Термінології та дефініцій, їх гармонізації у різних країнах
• Структуризації, класифікації фактів, причин та наслідків
• Механізмів визначення та розслідування
• Горизонтальної та вертикальної взаємодії у процесі боротьби та попередження фактів недоброчесності
• Розвитку методології та засобів попередження і боротьби з науковою недоброчесністю.

Обговорюються та напрацьовуються рішення з таких аспектів:

• Термінології та дефініцій, їх гармонізації у різних країнах
• Структуризації, класифікації фактів, причин та наслідків
• Механізмів визначення та розслідування
• Горизонтальної та вертикальної взаємодії у процесі боротьби та попередження фактів недоброчесності
• Розвитку методології та засобів попередження і боротьби з науковою недоброчесністю.

Яскравий приклад. В рамках 15-го Глобального Наукового Форуму у бородатому зараз 2007 році під егідою Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) відбувся семінар присвячений питанням академічної доброчеснсоті (Workshop on Best Practices for Ensuring Scientific Integrity and Preventing Misconduct, 22-23 February 2007, Mita Conference Hall, Tokyo, Japan, звіт – за посиланням http://bit.ly/3602Zjf. Цікавезний текст в багатьох сенсах. Починається все від означення Core "Research Misconduct" – FFP (F – Fabrication of data; F – Falsification of data; P – Plagiarism), а далі йде більш детальна класифікація разом з аналізом причин. Окремо зазначено про політику стримування та попередження порушень Scientific Integrity та способи її реалізації.

• Розробка формалізованої та уніфікованої системи відкриття провадження
• Відкритість результатів розслідувань, та їх поширення
• Адаптація та гармонізація міжнародних стандартів, означень, правил та процедур до локальних умов у кожній країні як стосовно правильної практики досліджень так і основних засад боротьби із Scientific Misconduct
• Просування та популяризація стандартів Scientific Integrity, у тому числі, через відповідні освітні дисципліни чи їх розділи
• Постійний діалог та обмін досвідом у наукових колективах на різних рівнях (група – лабораторія – університет) для підвищення професійного рівня
• Стимулювання реальних наукових успіхів, замість кількісних показників
• Спрощення та оптимізація усіх бюрократичних процедур у діяльності безпосередніх дослідників
• Наявність чітких та оговорених стандартів стосовно обробки даних та зображень, авторства у статтях, збереження даних, умов оприлюднення незалежно від впливу спонсорів тощо.

У корінь зріли ще тоді, так, і підходили комплексно.

Далі, надзвичайна увага на Заході приділяється процедурам встановлення фактів наукової недоброчесності та притягнення до відповідальності. Розглянемо побіжно, що каже на цю тему збірка рекомендацій "Integrity in scientific research. Principles and procedures" Швейцарської академії наук та мистецтв (http://bit.ly/2Jh3JqB). Мав працю дещо довільно перекласти. Тексту багато, наведу списком-конспектом, просто хоть скрольніть та гляньте краєм ока. Оцініть об'єми-масштаби розуміння питання.

Рівні організації роботи

• Тимчасові комісії, створені за конкретними фактами;
• Постійно діючі комісії в наукових центрах та університетах;
• Загальнодержавні комісії.

Принципові питання для організації та роботи органів розслідувань фактів Scientific Misconduct

• Пріоритет загальносвітової практики та уніфікація підходів до принципів роботи в усіх країнах;
• Наявність чітких ознак Scientific Misconduct та чітко прописаних процедур розслідування;
• Домінування принципу справедливості під час розгляду;
• Принцип максимальної простоти роботи, відсутність зайвої бюрократії та інших ускладнень для усіх учасників процесу;
• Відсутність протиріч та чітка взаємодія із місцевим законодавством;
• Максимальне використання місцевих особливостей та уже наявних схожих структур для виконання розслідувань;
• Постійний аналіз результатів роботи та вдосконалення системи.

Як бачимо, тут часто зустрічаються пункти, що конкурують один з одним. Це ускладнює процес створення прийнятної працюючої системи. Але ігнорування цих конкуруючих тенденцій – прямий шлях до неефективності.

Принципові питання старту процесу розслідування за фактом Scientific Misconduct

• До кого зверталися і у якій формі стосовно виявленого факту не доброчесності, або підозри щодо неї?
• Хто може бути заявником з точки зору ієрархії наукових посад та звань?
• Яким чином обвинувач міг отримати факти чи підозру стосовно Scientific Misconduct?
• Наявність чітких вимог/обмежень стосовно того, хто може бути заявником та обвинуваченим
• Чіткість підстав для звинувачення. Наприклад, що робити, якщо предмет суперечки оприлюднений не у науковому журналі?
• Чи прийнятною є анонімність заявника?
• Як бути стосовно «терміну давності»?
• Чіткість позиції стосовно завідомо неправомірних (несерйозних, або навмисних) звинувачень та санкцій за це.
• Яка роль особи (групи осіб) що приймає заяву?

Основні аспекти процесу розслідування Scientific Misconduct

• Персональний склад комісій
  • Кількість та приналежність до організацій,
  • Розподіл обов'язків та компетенції членів комісій,
  • Попередження конфлікту інтересів членів комісій;
• Механізм отримання достовірних свідчень обох сторін та можливих свідків, одержання матеріальних доказів (первинних даних, розрахунків тощо) Як бути у випадку відмови обвинуваченого від співпраці;
• Передбачення особливостей механізму у випадку сумісних досліджень та відсутності повноважень локальної комісії за межами своєї організації;
• Гнучкість підходів та складу комісії в залежності від встановлення фактів, що вимагають перегляду формату та методів досліджень;
• Наявність межі повноважень стосовно вимог від комісії до учасників процесу;
• Узгодження питання фінансування роботи комісій;
• Як не перетворити комісії на каральний орган, не скотитися до «полювання на відьом» та не зруйнувати колектив розслідуванням?
  • Конфіденційність заявника та звинуваченого,
  • Визначення доказової сили та стандартного набору доказів,
  • Які механізми захисту у звинуваченого?
  • Порядок апеляцій,
  • Послідовність інформування керівництва, грантодавців та третіх осіб про хід розслідування,
  • Ступінь публічності процесу;
• Висновки та наслідки розслідування
  • Чи потрібні заходи у процесі розслідування?
  • Вердикт, рекомендації робОто- і грантодавцям або правоохоронним органам,
  • Питання відновлення репутації та роботи як звинуваченого так і усього колективу,
  • Що робити дійсно непричетним, але потерпілим від факту не доброчесності та його розслідування?

Ви точно впевнені, що нам це все не треба, і у нас є свої генетично обумовлені кодом нації особливості, які вимагають кардинально іншого підходу? Не думаю… Ну і на десерт – відома збірка, спрямована на видавництва, але вона зачіпає левову частку проблематики взагалі: D. Scott-Lichter and the Editorial Policy Committee, Council of Science Editors, CSE"s White Paper on Promoting Integrity in Scientific Journal Publications (http://bit.ly/32LS9eO). Чи радить дане джерело АК та МОН нашим журналам в якості "Біблії"? Не думаю…

Як бачимо, масштаби опрацьованості питань та бачення різні. Як Небо і Земля. Саме тому і результати у нас та у них… різні. Бо без ефективних механізмів придушення ексцесів всі моральні настанови неефективні. Як і в іншій правоохоронній діяльності, до речі. І в ситій Європі, де злочинність наднизька, непокора поліції – дуже нерозважливий вчинок, так. Спробуйте, обов'язково пошкодуєте.

Проміжним підсумком буде думка, що громадянські суди не можна виключити як гравця. На те вони й суди: звернення до них є конституційним правом усіх громадян, навіть ницих шахраїв. Однак, підстави для рішення суду можуть бути вкрай різними. Бо коли на рівні підзаконних актів, наказів, інструкцій все буде прописано, коли будуть прозорі процедури з механізмами винесення справедливих рішень поза судом, суди перестануть бути зброєю шахраїв. Їм звертатися до суду стане невигідно і, як системна, ця проблема зникне.

Тим не менш, певні національні особливості нашої плагіатної біди все ж мають місце. В першу чергу це пов'язано з пандемією FFP, якої немає на Заході. Тому логіка міжнародного досвіду підказує нам два мета-принципи для робочих механізмів боротьби: централізованість та прозорість. Функції контролю та розробки процедур, координації дій та каналізації у конструктивне русло активності суспільства доречно делегувати НАЗЯВО. По перше, даний орган є державним, а Левіафан, як відомо, найкраще може кусати та карати. По друге, орган незалежний від МОН, що узгоджується з принципом розподілу повноважень між структурами. Ідея не потребуватиме надто великих додаткових ресурсів. Штат НАЗЯВО вже є, а експертами, що витягнуть левову частку роботи, як і під час рецензування статей в достойних журналах, будуть волонтери. І цим, на додачу, вирішується проблема незалежності та неупередженості.

Далі, прозорість і централізація не будуть ефективними без двох артефактів:

1) єдиний ресурс збереження та систематизації текстів дисертацій,

2) black list порушників.

Ресурс для дисертацій може бути під дахом УкрІНТЕІ, або в рамках проекту "Національний репозитарій академічних текстів". Не так це важливо. УкрІНТЕІ і так збирає електронні версії. А не дуже вдалу ідею Національного репозитарію, схоже, будуть просувати все одно. Бо положення ж є (http://bit.ly/32KtZBl), і гроші, певно, вже виділені-освоєні... Також не важливо, хто буде здійснювати адміністрування та підтримку: НАЗЯВО чи громадянські активісти. Головне, щоб ресурс працював адекватно: дисертації оприлюднювалися вчасно, у необхідному форматі, з історією версій та обговоренням на форумі під кожною дисертацією. Ну і, звісно, без CD-дисків з file.xls. Те, що є у нас зараз з оприлюдненням текстів на сайтах спецрад є просто зоопарком криворукості та недоброчесності. Посилання на Google Drive (Google Drive, Карл!) без індексації та необмеженою можливістю правок. Заборона індексації сторінок з дисертаціями пошуковими машинами. Жодної уніфікації-стандартизації та складний пошук. Все це виглядає вкрай несерйозно і має мало спільного з публічністю текстів перед захистом.

Стосовно black list порушників – ідеально мати його відкритим на кшталт списку Джефрі Біла. З чіткою хронологією всіх "художеств". Та вже непогано буде, коли хоч якась держструктура матиме такий документ в режимі "ДСП". Бо є в нас санкції науковим керівникам та опонентам, що благословляють шлак і треш. Та в нашому хаосі і навалі недоброчесності можна сміливо на ці санкції не зважати. Жодної систематизації немає, все губиться, і лише на доноси й надія. Погодьтесь, так собі державний механізм. Не вірите? А спробуйте знайти схожі документи на сайті МОН. Коли моє хазяйське око бачить той парад технічної некомпетентності – рука на автоматі шукає "Маузер". Тут тобі і .pdf з текстом, тут тобі і .pdf сканом. Тут тобі .doc, .docx, та, прости-господи .rtf. Інколи в архіві .rar (.rar, Карл!!11один), інколи так… Думаєте, у них зате всередині феншуй та SharePoint? – ой навряд… У всяких нових очільників до банальних виробничих процесів (які часто є визначальними) просто не дотягуються руки… Або взагалі так зроблено навмисно: щоб прозорість не була… надмірною. Питання актуалізується багатократно у світлі старту разових спецрад, коли без чіткого обліку персоналій сховати кінці у воду стане ще простіше.

"Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності" – казав нам дідусь Гегель. Саме така нехитра діалектика є і у нашого питання. Розуміти принцип дії двигуна внутрішнього згорання та мати розвинений автопром – різні речи. Конкретика механізмів та технологій вирішує все, а справжній лад наводиться дієвими інструментами.