Поза сумнівом, Україно-російське протистояння входить у нову фазу. Не знаю, на скільки «спрямована на об'єднання країни» риторика нової влади є щирою, а не звичайним передвиборчим трюком. Не знаю, коли саме від такої риторики відмоляться у Києві, бо у Москві не відмовився ані від своїх цілей, ані від наполегливості у їх досягненні. Та однозначно, поточна ситуація дуже сприяє просуванню старої гарної пісні про громадянський конфлікт. Цей наратив системно актуалізується північним сусідом на усіх рівнях з подвоєною інтенсивністю. І, тому, не зайвим буде в черговий раз розібратися в деталях нашої новітньої історії, щоб в черговий раз побачити жорстку та невибагливу реальність.
У війні перемагає той, хто не лише має достатньо ресурсів, але й здатен їх витрачати найраціональнішим чином. Якнайкраще зберегти своє. Якнайбільше шкоди завдати чужому. Ідеальне метафоричне втілення цієї тези знають фанати комп'ютерної гри «Герої магії та меча»: закляття «берсерк». Його накладання призводить до того, що юніти супротивника б'ють один одного, а тобі не прилітає навіть удар у відповідь. В реальній війні все трошки складніше, однак принцип залишається таким самим: змусити супротивника самому знищувати своїх же людей та ресурси. Роль магії «берсерк» тут чудово виконує поняття громадянської війни. І якщо ти потужний маг (з прокачаним spell power), тобто гарний пропагандист (з розвиненими мас-медіа), то тривалість закляття буде довгою, юніти супротивника надто пізно зрозуміють в яку халепу вони втрапили і будуть бити один одного до загину. Послуговуючись вдалою геймерською термінологією, можна сказати, що зняти руйнівне закляття «берсерк» можна іншим закляттям: «зцілення», тобто, просвітою. До чого, помолившись, і перейдемо.
Громадянська війна – це процес зі своїми характеристиками та ознаками, головні з яких обертаються навколо зрозумілої та співмірної суб'єктності (цільності, самостійності) ВСИХ сторін громадянського конфлікту. Все в нагоді тут: розбіжності етнічні, релігійні, культурні; наявність довгих історично зумовлених розбіжностей, кардинально різні бачення соціального устрою. Вкрай принципово, що все з переліченого має бути підкріплено системою реальних артефактами: витворами мистецтва та творами наукової і мистецької думки інтелігенції. Бо не можна просто намалювати в фотошопі геральдику та створити в соцмережах групи, назви яких містять слово «республіка». Ідейний фундамент має бути глибокий. Вкрай принципово, щоб сторони конфлікту мали відповідну ресурсну базу та матеріальне втілення самостійності: спроможність економіки до самостійного існування та матеріальну можливість до самостійного збройного опору. Бо не можна просто заявити про громадянську війну, коли за тебе банально воюватиме третя сторона. Тоді третя сторона є першою і головною. Саме аналіз матеріальних проявів конфлікту та матеріальних передумов дає підстави казати чи це громадянський конфлікт, чи просто накладене супротивником закляття «берсерк».
Історично землі Донбасу та Луганщини були колонізовані українцями в 17-18 столітті. Саме тому ще в 50-х роках 20 століття українські школи поза межами великих міст були нормою. Російська демографічна компонента потрапляла як природним способом в процесі індустріалізації за царату, так і неприродним способом під час індустріалізації вже радянської. Виморені голодом села заселялись вихідцями з Росії, а на ударні радянськи будівництва через нелюдські умови праці часто звозили засуджених за кримінальні злочини з РФ. Вперше питання про якусь політичну самостійність регіону постало з утворенням т.з. Донецько-криворізької республіки, що проіснувала… 1 місяць та 1 тиждень. Зрозуміло, що в радянських підручниках вона хайпу не наробила, і радянські історики цю подію класифікували в ключі отаманщини, висміяної в фільмі «Весілля в Малинівці». Етнічних релігійних відмінностей між Донецькою та, наприклад, Сумською чи Вінницькою областями немає. Вата, прихильники РПЦ та інфантили є і були скрізь в Україні в нерозумно великій кількості. Однак, розподіл цього добра на сході і півдні досить рівний. Жодних ідеологічних напрацювань, жодних оспіваних у народній творчості або авторських творах звитяг боротьби до 2014 року не було. Спроби ж надолужити цю культурну та ідейну порожнечу завжди потрапляли до Тані Микитенко на «Рагулі».
Нашвидкуруч ліплені ідеологеми Новоросії вражають ще й зараз своєю штучністю та неприродністю на цих землях. Чужі символи: російський двоглавий орел, георгіївська стрічка тощо. Спроба хитнути тему православ'я в його моськовсько-гебешній версії. Особливо комічним був кейс благословення батюшками чеченців та осетинів на священну війну святою водою. Спроба хитнути комуністичні ідеї разом з сучасним модерновим лівацтвом. Особливо комічним був кейс з емісаром-трансгендером Сєроє Фіолєтовоє (відомий в ЛГБТ тусовці персонаж). Персона приїхала допомагати в становленні ідеології молодих республік з веселковим прапором… з природною реакцією чеченів та суворих православних шахтарів. Всі розмови про комунізм супроводжувались надійною охороною власності великого капіталу батальйонами «Восток» та «Оплот», а націоналізації підлягали лише вміст автосалонів та банкоматів, так. Таким чином, «ідеологія» не народились на Донбасі, її принесли ззовні, з РФ. Справді потужною, але все одно імпортованою з РФ ідеологемою ЛДНР стало печерне антиукраїнство: заперечення права на існування як, українського народу, так і української Держави. Ще раз: жодної конструктивної ідеї, саме заперечення та бажання нищити. Так собі підґрунтя для власної державності.
Звичайно, весь цей конгломерат не клеївся і все могло триматись лише на псковських десантниках та бурятських танкістах. Родзинкою на тістечку є те, що часто російські розбудовники ЛДНР (наприклад, З. Прилєпін) визнавали українську ідентичність Донбасу і у розпачі самі скаржились, що жителі ЛДНР – звичайнісінькі х…хли.
Адміністративно побудова республік в межах областей України також вражає неприродністю. Трошки проясняється ситуація, коли береш до уваги хакнутий держапарат та державну зраду чиновників-силовиків в 2014 р., які відкривали двері проросійським бойовикам. Зрадник-мєнт все одно мєнт і вміє «працювати» лише по старим лекалам: в межах районів та областей. Економічно Донбас мав значення лише для України, і міг показувати ефективність лише в Україні, хоч і його експорт часто йшов у Росію. Без дотацій з Києва збиткових шахт та без безперешкодної кооперації з іншими областями, промислова міць Донбасу втрачала вагу в рази. Дотацій більш ніхто не дасть (Росія не дотує свої шахти в Ростові, з якого милого дотувала б в ЛДНР), а наша митниця множить на нуль технологічні ланцюжки. Тут до речі, цікаво згадати наявність митного контрою між ЛНР та ДНР. Тому, по-перше, самостійність або приєднання до Росії є економічно невигідними проектами для ЛДНР. А, по друге, економічно потягти збройне протистояння з Україною ЛДНР ніяк не може. Бо для війни потрібні гроші, гроші та ще раз гроші. Війна спалює ресурси і в прямому, і в переносному сенсі зі швидкістю лісової пожежі в спекотному серпні. Вже за півроку навіть з врахуванням гум-конвоїв (до речі, де вони зараз?) та сепаро-волонтерства, ЛДНР мала б скластися як картковий будиночок.
Нарешті, головний аспект нашої ситуації: військовий. До 2014 року на території ЛДНР були лише частини Нацгвардії (охорона в'язниць), трошки ПВО та слабкі прикордонні загони. Жодної артилерійської, авіаційної, танкової чи мотопіхотної бригади, які склали тактичну основу цієї війни! Жодного військового навчального закладу, штабної інфраструктури. Склад старого озброєння в Бахмуті (Артемівську), який сепаратисти швидко втратили, завод «Топаз» в Торезі з виробництва РЛС, луганський завод набоїв та ще трошки в цьому ж дусі – все це і близько не складало цільного ВПК. За таких умов єдиним способом збройної боротьби є тероризм та партизанщина. Щось я не чув про такі явища ані під час становлення ЛДНР, ані зараз у підконтрольних Україні Слов'янську, Бахмуті (Артемівську) чи Маріуполі. Якось не дуже хочуть новороси відволіктись від буденних справ та відмовившись від українських зарплат-пенсій вести визвольні змагання. Натомість, маємо стабільну лінію фронту, та артилерійські дуелі висококласних спеціалістів, яких треба готувати довгі роки. Натомість, маємо координовані дії танків на батальйонному рівні, чому вчитися треба ще більше. Навіть з оперативно-тактичної точки зору територія ЛДНР абсолютно алогічна та нездатна до військового опору. Все змінюється, коли дивитись на цей шматок території як на продовження південного та східного військових округів РФ. Саме так, до речі, і сприймав ситуацію Генштаб: у серпні 2014 року його очільники бачили не лише Іловайський котел, але й можливість танкового бліц-кригу з Орловської області через Сумську та Чернігівську просто на Київ. Таким чином, маємо класичне, конвенціальне протистояння армій двох держав, лише (поки тимчасово?) локалізоване.
Місцеві обманом та примусом воюють проти Україні, але воюють на за себе, а за інтереси поточної влади РФ. Воюють не за свої цінності та ідеали. Своїх немає. Воюють не своїм у правлінням та коштом, а під керівництвом генштабу РФ та повному забезпеченні РФ. Тому реальних ознак громадянської війни немає. Є лише спроба маскування агресії під громадянський конфлікт.
Це особливо простежується якщо подивитись на поведінку РФ протягом останніх 5 років. По-перше, невпинно йдуть військові навчання та маневри, переміщення військових частин та створення нових на західному рубежі РФ. Все це, в тому числі, маскування поставок озброєння в ЛДНР. Постійне вербування «добровольців» через військомати та купа незрозуміло звідки взятих тисяч свіжих могил, у тому числі, на військових ділянках цвинтарів в РФ. Сотні меморіальних дошок «загиблим героям Новоросії» в Пермі, Саратові та Улан-Уде. З брехливими відмазками типу «іх там нєт» та «оні заблуділісь», «захотєлі би – дашлі да Львова за два дня». Не дійшли б). По-друге, РФ країни Заходу впарюють санкції, що призводить до втрат сотень мільярдів доларів, але це сприймається як так і треба. По-третє, йде колосальна медійна підтримка подіям в Україні. Весь спектр думок від опозиційних до пропагандистських формується десятками ЗМІ, підконтрольними Кремлю. Про «Новую Газєту» не треба. Її контрольний пакет у «Газпрома» та дочірніх структур. Всі спектри пропаганди від брутальної брехні типу розіпнутих хлопчиків до форматної псевдо-інтелектуальної дискусії з представниками, що мають український паспорт. Бузина – представник України, ага. Окрема розмова – інтернет ЗМІ та соцмережі. Тисячі пабліків, десятки тисяч акаунтів Ольгинських інформаційних бійців. В реальності накласти «берсерк» – то магія складна і дорога, так.
Реагувати на «берсерк» досвідчені геймери радять так: не знищувати свого ж юніта без гострої необхідності. Поки висить закляття – не клікайте по юніту мишкою, не намагайтесь достукатись. Це пусте. Що б там не намагались розказати нові-старі політики, реальність не обманеш: прямі переговори з орками під «берсерком» – це порожнє витрачання часу. Про що с з ними говорити? Вони не приймають рішення і підневільні. Хіба про амністію, щоб отверезились швидше. Треба боротись з причиною його зачарованості. Так, не можна здолати РФ напряму, але треба робити все для економічного виснаження РФ та на дипломатичну боротьбу. Так, не варто покладатись на силовий спосіб вирішення проблеми. Але треба тримати та зміцнювати лінію фронту військовими засобами, сам конфлікт вести в низькій інтенсивності, без значних руйнувань інфраструктури. Все це успішно робилось останні 4 роки. З часом накладене закляття «берсерк» проходить, орки починають розуміти, що воювати за Мордор, за 14 тис. мордорських рублів на місяць не така вже й гарна ідея. Для Мордору ти все одно чуже гарматне м'ясо, та ще й орко-хохол, а не урукхай-богоносець. Особливо коли є програми СБУ, які дають можливість з мінімальними втратами повернутись до статусу громадянина України.
Говорити зі своїми регіонами на серйозні політичні теми і можна і треба. Через представництво в ВР, політичні партії, інші елементи політичної боротьби та просвітництво. В рамках конкуренції змістів та програм, без участі третіх сторін. Коли обговорюються справжні інтереси регіонів, а не нав'язані зовні ідеї, оздоблені дешевим псевдодержавним антуражем від дизайнерів-початківців та кримінального елементу.
ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge
