Ставлення до минулого досить багата тема як для тих, хто хоче розбудувати якісне майбутнє, так і для тих, хто, навпаки, не хоче такого майбутнього ні собі, ні оточенню. Одна справа – глибинний досвід, який має бути значною складовою виховання усіх наступних поколінь. Інша справа – атрибутика, яку треба скопом викинути в смітник, попередньо посортувавши, скло-папір-метал-органку, бо ми все ж хочемо бути з цивілізацією. І справді, дружина, що йде від поганого чоловіка, залишає з собою чітке, викарбуване в серці уявлення про те, який чоловік в її житті не має з'явитися більше ніколи знову. Та його фотокартку і недолугі брязкальця, типу, подарунки, з собою не бере. Звісно, коли вона хоче спробувати розбудувати нове щасливе життя знову. Те ж саме стосується спільнот, націй та країн.
Гарна освіта та регулярні фізичні вправи є запорукою успішної кар'єри та доброго здоров'я. Так, життя кожної окремої людини може складатись по різному. Білл Гейтс отримав диплом вже постфактум, а повного енергії адепта ЗСЖ може вбити рак або вірус еболи. Та на такі приклади знаходяться в декілька разів більше контр-прикладів і в масштабі соціуму правило працює. Якщо не зробити силові вправи саме сьогодні, або викурити ще одну цигарку саме сьогодні – нічого не зміниться. Та в перерахунку на роки зміни будуть вражаючі: організм людини деградує і його показники будуть суттєво гіршими порівняно з можливими за умови дотримання здорового способу життя.
От так і декомунізація, яка на думку політиків певного толку зараз не на часі або нічого не дає. 30 років життя з токсичними комуністичним ідеями зробили з нашої молодої держави де-факто failed state, ознак якого ми по справжньому почали позбавлятися лише 5 років тому. Суспільство та економіка молодої держави залишаються травмованими так само як легені курця від 30-літнього щоденного куріння. Так, здорові сили суспільства все одно намагались розбудовувати інституції та зрощувати ВВП. Однак ці скромні здобутки дійсно скромні у порівняні з тим як мало б бути, коли б бруд руйнівних неправедних ідей не засмічував нам думки та надії, як попіл та нікотин цигарок легені курця. Бо в новій державі треба будувати нове життя. А нове життя треба будувати зробивши висновки з минулого, вже на інших принципах, які визнані кращими. Інакше не буває. Наприклад, не можна побудувати ядерний реактор, перебуваючи в парадигмі печі для спалювання вугілля не взнавши існування протонів і нейтронів, що утворюють склад ядра. Не можна розвивати генну медицину, перебуваючи в парадигмі хімічної фармацевтики, не визнавши існування ДНК. Так само будувати нове успішне суспільство можна лише визнавши домінанту особистих прав і свобод, відмовившись від парадигми ураження в правах на постійній основі та прийнятності постійних погроз країнам-сусідам третьою світовою війною.
Чим був СРСР з точки зору чинників внутрішніх та зовнішніх, політичних та економічних? Багато про що каже фінал його історії: СРСР не витримав відносно невеликого зовнішнього та внутрішнього тиску та розвалився проіснувавши сімдесят із хвостиком років. Вже цей факт однозначно свідчить про серйозні проблеми з життєздатністю таких утворень. Тобто, «корисність» та «позитивність» подібних конструктів ми відразу виключаємо. Далі є питання про «шкідливість» та «потворність», які менш очевидні та потребують аргументованого доведення. Чому й присвятимо наступні два абзаци.
Комуністична ідеологія має всі ознаки злочинної, а її тоталітарна складова один в один копіює засуджену світом фашистську. Та й взагалі принципові риси тоталітарних режимів однакові: ураження в свободах та жорсткі репресії незгідних всередині країни і опозиція решті цивілізованого світу. Відчайдушна антиамериканська ядерна програма Північної Кореї, концепція «світової революції» та наступальна військова доктрина СРСР – одного поля ягоди. От уявіть: ви захоплюєте владу в своїй країні, насильно з репресіями змінюєте політичний та соціально-побутовий устрій, відміняєте частину прав та свобод для власних громадян і при цьому будуєте зовнішню політику та військову доктрину на базі т.з. «світової революції». В цій доктрині передбачається «підтримка збройної боротьби робітників і селян капіталістичних країн проти поневолення». Насправді, мова йде про війну проти інших країн гібридними методами, або прямою агресією, як з Фінляндією чи Польщею в 1939 р. А красиві цитати Маркса-Енгельса є просто інформаційним маскуванням. Населення ж та природні багатства своєї країни ви розглядаєте як подальший загарбницький ресурс в повному військово-промисловому сенсі цього слова. Наприклад, енергетична система УРСР була дуже нерівномірною. Запорізька АЄС призначалась в першу чергу для алюмінієвих комбінатів, необхідних для військових літаків, які вироблялись десятками одиниць в день. Чорнобильска АЕС – для потужної РЛС в лісах Полісся, яка просто гріла атмосферу на половину потужності ЧАЕС в угоду імперським амбіціям. Як кваліфікувати такі дії з точки зору гуманізму, міжнародного права, добросусідства та здорового глузду?
Та повернемось саме до внутрішніх особливостей комуністичної ідеології взагалі і її СРСР-версії. Заборона приватної власності на майже все, що може відноситись до засобів виробництва. Особливо потворно і комічно з юридичної точки зору такі заборони виглядають біля нижньої межі, коли засобами виробництва є банальні інструменти чи будь-які особисті речі. Заборонити пензлики або плоскогубці? Далі, заборона підприємницької діяльності. І тут нижня межа також виглядає недолуго, бо шабашки чи будь які нерегулярні послуги за гроші де-факто не відповідають ідеології, але проконтролювати це все не можна. Рітейл – особливий цимес. Продавати зроблене власноруч ніби можна, а бути професійним торговим агентом – ні, бо стаття за спекуляцію. Ми зараз вже забули ці положняки натомість, дозволили через масовану інформаційну атаку занапастити свідомість навіть нашій молоді «великими» здобутками, перемогами і смачним пломбіром по 20 коп. в епоху СРСР. І чомусь не хочемо згадувати, що основою совка було ураження в правах. Тобто, елемент тюрми практикувався на всій території країни! Найбільш цікавим є, навіть, не те, що в цій тюрмі тримали примусово через надмогутній репресивний апарат. Найбільш цікавим є те, що в цей тюремний стан спочатку (назвавши це революцією) заганяли примусово не рахуючись ні з чим. Навіть з мільйонними жертвами. Ще раз: майно відібрали, а господарів – в Сибір. Незгідних – до стінки. Погодьтесь, це явно не те, що нам треба вшановувати, оспівувати у піснях та увіковічувати у назвах вулиць.
Так, комуністична ідеологія поки не засуджена світом як антигуманна, але це наслідок складних теперішніх історичних обставин з ядерним арсеналом СРСР та Китаю і поступовим демонтажем цієї ідеології. З СРСР взагалі майже вдалося, А з Китаєм, який потроху через Гонконг «окапіталізовується», Захід не хоче різких рухів, які спровокують консервацію режиму та переводу його в інфернальну фазу як в Північній Кореї. І не факт, що такого засудження не відбудеться ніколи.
Найбільшого резонансу викликає демонтаж пам'ятників та перейменування вулиць. Чому принципово це зробити? Бо в пам'ятниках та назвах на мапі однозначні позитивні конотації. Вулиця або місто називаються на честь визначної особи, а не на ім'я останнього покидька, щоб всі пам'ятали його хижу вдачу. Не можна увіковічувати імена тих, хто захищав ідеологію несвободи та репресій з цинічним прикриттям гаслами про вищу свободу та вищу мету. Не можна увіковічувати тих хто насаджував потворний соціально-побутовий устрій, де людина була позбавлена матеріального стимулу до самовдосконалення та активності. А потім будувати абсолютно іншу соціальну систему. Не можна, щоб банк, який видає кредити фермерам, стояв на вулиці Леніна, який прагнув куркулів (тогочасних фермерів) знищити як клас. Ці, здавалось би, незначні нестиковки помічають не всі і не часто. Але саме ці нестиковки не дають принципово важливим для суспільства одиницям по справжньому розкритися. У совку часто інтелігенція впадала в декадентство, пияцтво та внутрішню еміграцію. Це був своєрідний протест. Бо виступити проти банально боялись (про що не ситим протестантам проти декомунізації судити: там реально можна було попрощатися з життям, Стус як приклад), а топити за совок не могли. Професійної користі з такої інтелігенції було мало. Справжні звершення потребують впевненості, що ти на світлій стороні, що у вас все добре. Це емоційний стан лише, так. Але саме цей стан і забезпечує справжній конструктив, справжні зміни і прогрес. Зворотнє також вірне. Наразі маємо дивну кореляцію: незроблена декомунізація чарівним чином збіглась з суцільним совком на побутовому рівні. Колективний модус операнді стосовно взаємодії з державою – суцільні «турбота держави», пільги, громадська та економічна пасивність та скиглення 24/7. Тобто, декомунцзація є основою соціально-психологічного здоров'я народу.
Інше дискусійне питання, коли замість увічнення комуністичних лідерів відбувається увічнення тих, з ким комуністичний режим боровся. Боротьба була часто запеклою з перемогами, поразками, жертвами. Совок переміг, і за принципом «горе переможеним» максимально дегуманізував знищених супротивників. Петлюра, Бандера, Мельник стали уособленням терору, антисемітизму та військових злочинів. Боровся зі зброєю проти радянської влади – значить злочинець. А далі – справа пропаганди, яка була досить дієвою. Тому ще й зараз, якщо не замислюватись, то вкрай не просто розібратись і відрізнити зерно від полови. Однак, це треба зробити.
Наразі на слуху прізвища Бандери та Жукова. Дуже вдалі приклади, на яких можна показати принципову різницю між комуністичним діячами та поборниками незалежної України. Найперше, треба вивести оцінки з-під маніпулятивного використання кримінального кодексу нашого ситого та до 2013 року мирного життя. Діячів судити треба за мірками тих епох і тих подій, які формували тогочасну реальність. Якщо йде боротьба не на життя, а на смерть, то ти маєш два варіанти: вбити або загинути. Але не можна ототожнювати Жукова та Бандеру лише за ознакою причетності до чужих смертей. І мова тут навіть не в масовості згаданих чужих смертей. Бо коли ти командарм – їх на тобі буде, звісно, більше. В другу чергу мова про обставини цих смертей. Чиї вони: ворогів, чи твоїх підлеглих, виправдані вони хоч чимось, чи від початку марні? Та найперше, про що тут варто говорити – МЕТА, заради якої ти береш на себе відповідальність за смерті. Перша відома акція Жукова як військово-політичного діяча – придушення селянського повстання в Тамбові. Перша акція Бандери – теракт проти польських чиновників, що найбільш настирливо проводили антиукраїнську політику. Далі можна не говорити вже нічого. Тобто, один боровся на стороні імперії, що знищувала мільйони і був знаряддям цього знищення. Інший – боровся проти цієї імперії. Так, спочатку, проти трошки іншої, «недоімперії» Річ Посполита, яка так і не з'явилась. Може, саме через таких як Бандера, хто не дав Речі Посполитій відбутися як імперії, полякам зараз не приходиться посипати голову попелом за злочини перед невідбувшимися колоніями, who, як-то кажуть knows. І Жуков помер в шані та старості. Бандера був підступно вбитий в еміграції агентом КДБ. «Здобути незалежність, або загинути у боротьбі за неї» – достойна перепустка в народну пам'ять.
Так, надмірно масове використання прізвища Степана Андрійовича під час декомунізації, мабуть, не те чого б хотів сам Степан Андрійович. Та саме ті, хто боровся за незалежність, повинні мати найперший авторитет серед громадян незалежної країни. Бо Незалежність має бути найпершою державною цінністю. Незалежність – це найкраща гарантія не вимирати за імперію на будівництві Петроградів і Дніпрогесів, не вмирати на полях битви без озброєння та уніформи під командуванням Жукових, для яких ти просто витратний матеріал, не вмирати від голоду для пришвидшення урбанізації та зменшення ресурсної бази селянських повстань, не вмирати від радіації на Тоцьких полігонах і в Чорнобілі. Не варто тут казати про те, що вже ніби в незалежній Україні за останні 25 рокі населення скоротилось з 52 млн до 42. Не варто саме тут маніпулятивно вживати слово геноцид. Геноцид – це масові навмисні вбивства, а не зниження народжуваності, навіяне урбаністичними парадигмами та економічними складнощами. Це по перше. А, по друге, економічні складнощі та зниження народжуваності сьогодні є прямим наслідком економічної нездатності постколоніальної доби та нерішучої декомунізації відразу з набуттям Незалежності.
Чи можна було провести декомунізацію більш рішуче ще в 90-х? Напевно, це було можливо. Та, однозначно, це було дуже важко. По перше, як основний донор кадрів СРСР, УРСР була «закомунізована по самі вінця». І навіть елементарне здобуття атрибутів незалежності: герб, прапор, вірчі грамоти послів сприймалося як абсолютний успіх самостійників. По друге, червоні директори фізично не розуміли основ лібералізованої економіки. Населення абсолютно не сприймало концепт «шокової терапії» і напівміри в народному господарстві розбудованому під імперію, що почила у Бозі, привели до гіперінфляції, зменшення державної суб'єктності і відкочування назад до совкових парадигм дешевої ковбаси та стабільності. Момент був втрачений і ренесанс комуністичної ідеології вже в нових органах влади набув характеру реального шабашу. Майже перемога голови Комуністичної партії України Симоненка на президентських виборах у 1999 році. І це при тому, що його опонент, червоний директор Кучма, не виглядав лібералом чи націоналістом від слова зовсім. Однак, Симоненко відверто використовував реваншистські неоімперські ідеї та один в один копіював символіку СРСР. Ми це зараз підзабули, і зараз це виглядає чимось схожим на гіпотетичні вибори в Польщі або Ізраїлі під знаменами Третього Рейху. А тоді це не викликало особливого дисонансу. Далі, згадавши слово «шабаш», не можна не згадати «конотопську відьму», голову Прогресивної соціалістичної партії, пані Вітренко. Народний депутат двох скликань, між іншим. Антизахідний, антиліберальний та антиукраїнський треш, який вона вкрай харизматичним чином випромінювала в етер, дасть фору сучасним маргінальним конспірологічних ресурсам «пласкоземельників» та противникам вакцинацій.
Про зрощування та становлення яких економічних та особистих свобод за тих умов могла йти мова? Про яку інтеграцію в Захід, коли ми являли (та ще й зараз являємо) реальну резервація уламків диких соціальних експериментів минулого? Бо все починається від цінностей та від здатності говорити мовою однакових понять. Західні свободи і західний добробут не можна приліпити як гілку верби на будь яку землю. Не приросте. В десятий раз повторюю: добробут та комфорт є наслідком особистих свобод. Відсутність свобод перетворює тебе на інструмент чужої волі. А чужа воля і твій добробут є речі не сумісні від слова зовсім.
Наступні хвилі декомунізації в 2007 та в 2014 роках стикались з вкрай показовою реакцією Москви та промосковських сил. Істерія, на яку не шкодували ні часу, ні сил. Вкрай показово з точки зору їх бачення нашої Незалежності: для них її немає. Саме тут варто згадати про аргумент «не на часі». Їм повертати старі назви вулиць на часі, ага). Їм принципово роз'ятрювати цю рану, нагадувати про спільні перемоги та спільну імперську історію. Ще раз: немає і близько навіть спроби вибудувати нові відносини на основі рівного партнерства та свободи. Їм треба, щоб ми пам'ятали саме ось те пригноблене минуле на базі злочинної ідеології. Навіщо це їм? Здогадайтесь з трьох раз. Родзинкою на тістечку є факт, що в переважній більшості випадків перейменувань вулиць та селищ йде повернення історичних назв, які були примусово замінені на комсомольско-жовтневу понуру маячню вже комуністами! Тобто, аргументами про історичну цінність нам не хочуть дати можливість відновити історичну справедливість. Чому? Який в тому їх профіт?
Горішні Плавні – ахаха, тєлячья мова. Нє вазьмут вас в Гєйропу, так как там нєт ні адной «горішнєй плавні». Останній ератив – майже цитата поста кількарічної давнини соціаліста В. Волги. Як на мене, вже цього достатньо, щоб декомунізувати подвоєним темпом.
Ніколи знову, так.
ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge
