Пані Романова тут https://bit.ly/3dxuPXU в черговий раз чи то натякнула, чи то публічно звинуватила членів НК, МОН і всіх тих, хто виступає за використання WoS та Scopus в якості критерія до наукових публікацій у лобіюванні комерційних інтересів компаній Clarivate Analytics та Relx Group. Все це далеко не вперше і ці відверті образи вже порядком набридли. Ситуація змушує задуматись про захист честі і гідності у суді, та є одне але. Не можуть бути звинувачення у фантастичних діях підставою для формальних і неформальних претензій. Це як звинуватити мене у тому, що я ґвалтую велоцерапторів. Тобто, звучить неприємно, та нікому жалітися, бо де я, а де велоцераптори.
Відразу зауважу, що дуже… дивує, коли люди, дохід яких формується виключно зарплатою в касах держустанов (інколи закордонних грантів, читай, також бюджет) впевнено розвінчують триклятих підступних бізнесменів та рисують навколо примітивну конспірологічну картину світу, в якій повністю нехтують елементарним економічними законами. Ой, як я тут розумію наш бізнес, що не хоче платити податки, коштами яких формуються зарплати в науці та освіті. Також розумію не дуже освічених батьків, що в будь-яку ціну намагаються відправити дітей вчитися у Польщу або Словаччину. Які претензії до секвестрів та до недофінансування? Не від бідності вчені люди починають розповідати химерні казки. А від чогось іншого.
Напевно, я не зможу переконати наших затятих конспірологів, що з року в рік повторюють ті самі мантри про комерційні інтереси не маючі зеленого уявлення що то за звір – комерційні інтереси. Однак нас інколи читають діти, яких варто вберігати від лівацької зарази і від борців з корпораціями та їх бізнес-інтересами.
Бізнес-модель (або моделі) кожної компанії обертаються навколо продукту (або послуги) Наприклад, Adidas виробляє кросівки (у тому числі). Adidas можуть бути справжніми «адідасами» і намагатися стати монополістом, експлуатувати підліткову працю у Бангладеш, використовувати агресивну рекламу та нехтувати екологічними нормами. Та при цьому їх товар має виконувати своє призначення не гірше за аналоги за свою ціну. Кросівки мають бути зручними та витривалими, інакше їх не будуть купувати. Скільки потім не грайся у корупцію не підкупай чиновників по всьому світу – прибутків компанії це не забезпечить. Тому ніхто на таку корупцію витрачати кошти і репутацію просто не буде.
Бізнес-модель компанії Relx Group (в частині, що нам цікава) обертається навколо продуктів Scopus, Science Direct та Evise. Це IT-продукти, до яких ще додаються тверді копії журналів. Тобто, продається інформація разом з засобом пошуку у ній. Якщо інформація якісна – її будуть купувати і забезпечувати компанії дохід, і навіть над-дохід, як показав нещодавній скандал з акцією "Cost of Knowledge". Якщо ж інформація неякісна – доходи будуть падати. Тому бізнес-модель передбачає боротьбу за якість. І наявність «контентної поліції», яка за принципом peer review (коли якість оцінюють сторонні спеціалісти, або визнані науковці у своїй галузі) намагається очистити ряди та викинути сумнівну та недоброчесну інформацію.
А недоброчесна інформація з'являється, оскільки через непогану репутацію у Scopus намагаються потрапити різні видання. Особливо з третіх країн, де власна експертиза слабка. І, звісно, так само як Abibas намагається заробити на мімікрії під Adidas, недоброчесні журнали намагаються заробити мімікрією під доброчесні отримавши лейбл Scopus. Та це вже інша історія! Це НЕ бізнес модель Relx Group, як це намагаються подати конспірологи. Це бізнес-модель сторонніх осіб. І ця бізнес-модель шкодить бізнес-моделі Relx Group, тому «контентна поліція» працює безжально в три зміни і часто під гарячу руку потрапляють не хижаки, а просто ті, хто надто розслабився.
В чому ж звинувачують МОН та умовних «соросят» наші конспірологи? По-перше у тому, що МОН купує контент, зокрема продукт Scopus. І витрачає трохи менше 1 млн. $ для доступу з усіх наукових та освітніх установ на рік. При цьому, сума розподіляється поміж всіма установами. Не так вже й багато, коли порівнювати із загальним бюджетом МОН. Та чи покриває ця сума додаткові затрати на інфраструктуру та персонал Scopus? Все ж додаються декілька сотень тисяч користувачів. Може й покриває, але прибуток залишається куди меншим. Та чи дуже багато в цьому комерційного інтересу, щоб підкупати чиновників, розгортати мережу «псевдоактивістів», що також дуже витратне задоволення, коли йде мова про масштаб усієї країни? І ще й підставлятися за копійки?
По-друге, МОН змушує публікуватися у виданнях, що індексуються Scopus. Важко тут вибудувати хоч якийсь бізнес-процес з отриманням прибутку, тому просто прикинемо масштаб цифр. За 2019 рік з українською афіліацією Scopus проіндексував трохи менше 10 000 статей. Хай за кожну статтю прокляті капіталісти отримали 1000 $. Але навіть і тоді маємо 10 млн. $ на рік, що є дуже невиразною сумою. Зауважу, оцінку треба поділити на 10 відразу, бо 90% статей – статті в безкоштовних журналах. І ще на 10, бо 1000 $ за статтю дуже нечасто досягається, а більша частина суми осідає по кишенях поза Relx Group. І знову виходять копійки, за які, на думку конспірологів, корпорація з прибутком біля десяти мільярдів доларів на рік, має піти на сумнівні корупційні оборудки та зв'язатися з країною з не найкращою репутацією.
Покажіть мені де тут прибуток і які тут можуть бути «комерційні інтереси»? За що платити «соросятам» та підкупати чиновників?
Можна спокійно сприймати аргументи про те, що WoS та Scopus мають вади як критерій. Можна спокійно сприймати аргументи про специфіку певних гуманітарних напрямків та їх локальну специфіку. Можна навіть підтримати чисто людські побоювання, що чиновники тебе ошукають без жодної підтримки у переході на нові правила. Та сприймати звинувачення у корупції на свою адресу – вибачте не готовий. На додачу, звинувачення, замішані на економічному мракобіссі, що має стати у ряд з пласкоземельництвом та анивакцинаторством.
