Наше медіа-поле нещодавно сколихнула новина про чергове призупинення військової допомоги Україні від США. Звісно, це викликало чергову хвилю обурень і відняло емоційних сил у пересічних громадян. Найбільш упороті почали вчергове звинувачувати українську владу. І ця історія, звісно мінус. Бо краще, щоб озброєння в нас було тут і зараз, а не через місяць. Хоча, напевно, запаси по GMRLS та PAC-3 в нас ще є і ми протримаємося. Найголовніший мінус тут —  дизмораль та розплавлення мізків. Воювати все ж треба з холодною головою. Але давайте подумаємо чому так могло статись? Нащо із затримки рядової партії окремих виробів було робити такий медійний буревій? На мою думку, все просто. Є на Росії аналітики. Аналітики, що аналізують великі і відкриті дані. І чим більше вони ідентифікують згадок в медіа про припинення допомоги – тим більш оптимістичні звіти ляжуть на стіл кремлівських керманичів. Американці захотіли їм це згодувати. І вони блискуче впорались. Українці неймовірно допомогли, хоч і ціною чергової втрати ментального здоров'я. Нащо так роблять американці?

Давайте поглянемо на ситуацію в низці більш широких контекстів. Хоч формальним винуватцем був очільник Пентагону Піт Хегсет, образ Трампа перед очима виник, напевно, в усіх. Трамп є людиною, що викликає бурхливі емоції. І це відповідає його внутрішньому світу та стратегії його політтехнологів. Ним керує самозакоханість, бізнесова хитрість. Але його неглибокість дозволяє відносно легко керувати вже ним самим. І цим займається усі: різні групи впливу в США, Європа, Москва і навіть… Київ. Трамп – це екстравагантна медійна технологія, якою жива людина не просто стала добровільно, але ще й приплатила за це. Чи є це чимось новим для США? Хіба до певної міри. Публічна і непублічна політка США завжди була діалектичною. Особливо публічна. Постійне різноголосся, взаємні звинувачування, непослідовність заяв та рішень – це вічні супутники влади США. І це такий спосіб відшукувати раціональну траєкторію в умовах невизначеності. Методом постійної і гарячої суперечки, спробами та помилками. І от під цим кутом зору їх поведінка вже не видається однозначно безглуздою.

Можна зациклюватися на медійних фішках нових господарів Білого Дому. Та якщо подивитися ретроспективно, на більших часових проміжках, чи не є це чимось до болю знайомим? Це ж старе Салліванівське «керування ескалацією», коли зброю нам давали дуже повільно, з поступовим і нерівномірним нарощуванням кількості та номенклатури. І росіяни постійно бачили, що допомога хоч і йде, але якось нестабільно. І це давало підстави їх аналітикам ліпити для вождів оптимістичні прогнози. Та в сухому залишку за кількістю та номенклатурою у середньому йшло зростання допомоги. З різних джерел, з компенсацією від Європи, але зростання.

Давайте пошукаємо приклади, що підтверджують гіпотезу. Майже синхронно США затримують передачу ракет PAC-3 для Patriot, а Німеччина веде успішні перемовини про закупівлю двох батарей Patriot для України. І Трамп публічно підтверджує свою прихильність до цієї ідеї. І виробник, Raytheon, звісно, хоче продати. Бо використання їх виробів в інтенсивній війні, де тактика радикально змінюється кожні півроку, дає принципову інформацію для ключових модернізацій системи. Далі, в процесі риторики, що США не хочуть давати нам зброї пару місяців тому якось загубилась новина про те, що Україна вбудували в свій зв'язок стандарт Link 16. Без перебільшення, це найважливіший продукт Західної оборонки, що зайшов до нас. Це стандарт, який пов'язує всю зброю в єдину екосистему. І це справді геймченджер, хоч і уповільненої дії. Це наша  стратегічна перевага та де-факто інтеграція в НАТО на рівні технологій. І збитий російський CУ-35 яскраве тому підтвердження. І це на тлі поліфонії про недоречність військової допомоги Україні.

Варто ще раз наголосити про реальні причини нашого повільного переозброєння: Західна зброя – це геть інша парадигма бойової роботи, яку треба опановувати, тому Захід не має права поспішати. В Радянському Союзі на перехід до літаків наступної версії (умовно від МІГ-21 до МІГ-29) відводився рік. Рік, за умови, що змін завжди було не критично багато і певне наступництво завжди зберігалось. І те, що ми за два роки опанували радикально іншу платформу F-16, є просто фантастичною подією.І це для битви за Наше небо мало визначальне значення. Тому зафіксуємо: є об'єктивні передумови, і є традиція гойдалок, яку США стало практикує із нами. Бо вони так бачать. І нашим головним аргументом у діалозі з Америкою має бути наш прогрес у вирішенні проблеми з кількістю та якістю людського потенціалу в армії, держуправлінні, освіті, виробництві.

Далі. Американці розуміють, що в них є великі запаси озброєнь, а кожен зразок озброєнь є якщо не найкращим, то одним з кращих у своєму класі. І є розвинена логістика доправити це в Україну майже миттєво. І вони одним розчерком пера можуть насипати багато і швидко. Якщо побачать таку необхідність. І цей козир вони воліють все ще тримати в руках. Зараз працює програма USAI, за якою до нас продовжує йти ще Байденівська допомога. І її ще вистачить на рік-другий з такими темпами. Далі, Україна щось здатна купити сама. А щось для України купує  Європа. І навряд щось станеться, що країні, в якій працює Link-16 США відмоляться продати снаряди, протиракети чи БМП.

Нарешті, є багатогранний кейс Європи. З однієї сторони, в том числі з волі США, склалось так, що Європейські армії та оборонка донедавна мали малу потужність. Бо США гарантували захист в обмін на політичні та економічні можливості. І тому ставити мілітарну слабкість в провину Європі буде несправедливо. Та, з другої сторони, при усій повазі та вдячності до європейських партнерів, саме вони до 2014 року та й після надали Путіну необхідний економічний та технологічний потенціал для війни. І тому позиція теперішніх володарів Білого Дому, що за цю війну має платити, в першу чергу, Європа, не позбавлена сенсу. Як і не позбавлена сенсу думка, що військової міці лише Штатів вже замало, щоб убезпечувати Західну цивілізацію від загроз. Тому дещо груба поведінка Білого дому до Європи змусила останню радикально переглянути своє ставлення до безпеки. Підхід, м'яко кажучи контроверсійний. Але він дав результат. За рік Європа шалено розкачала свій ОПК. Намітились серйозні кроки з посилення європейських армій. Поглиблюється військова та науково-технічна співпраця з Україною. Основна підготовка до майбутньої війни з РФ (і не лише) здійснена. Мінімальну базу для майбутнього стійкого спротиву створено.

Нарешті, якщо ми вже взялися вчити Америку вести війну, давайте згадаємо класиків-теоретиків військової науки. «Найкраща війна – розбити задуми супротивника; на наступному місці — розбити його союзи; на наступному місці — розбити його війська. Найгірше — облягати фортеці.» – казав Сунь Цзи. І ось з першими двома пунктами США, як на мене, дуже і дуже досягли успіху. Про задуми в більшості ми мало знаємо, та все ж. «Київ за три дні» не вийшов. Бо вся СВО – реально починалась як спецоперація з обмеженим ресурсом. Задум з тріском провалився. Качати крайніх лівих-правих продажних політиків в Європі. Ресурс вкладений шалений, але результат дуже скромний. Навіть важковаговики Фіцо та Орбан, схоже, вже готуються на пенсію. Союзи – окрема тема. Гра, як на мене, просто чудова. Її варто описати почавши здалеку. Не знаю, хто нашептав ХАМАСу вчинити треш 7 жовтня в Ізраїлі. Думаю, шептуни мали російсько-іранське коріння. Вони знали, що Ізраїль відповість абсолютно жорстко не рахуючись ні з чим. І не прогадали, та не розрахували свої сили через залученість більшості ресурсу в Україні. І далі все посипалось як картковий будинок: ХАМАС, Хезболла, Сирія, Іран. Час від часу США та Ізраїль зменшують інфраструктурні можливості хуситів. Сирія – взагалі топ тема. Через неї можна було грозити Європі черговим мільйоном біженців та експортом ісламського тероризму. І раптом це вікно зникло як у фільмі Матриця. І коли Ізраїль вже добивав Іранську військову інфраструктуру, Москва не допомогла. Союз зруйновано, при чому, надзвичайно вишукано.

Взагалі тема биття Ірану вишукана просто вся. Свого часу, у 80-х роках минулого століття у Ліванській війні Ізраїль знищив ППО та парк літаків Сирії блискавично і майже без втрат. Така нищівна нездатність передової радянської зброї протистояти зброї Західній  стала однією з причин розпаду СРСР. І ось історія частково повторилась. Всі ті самі F-15 знову помножили на 0 військову міць Ірану. А Росія і Китай просто дивились. І лише підняли брови коли В-2 скинув кілька GBU-57 на об'єку у Фордо. Зрозуміло, чому Трамп не висидів на саміті НАТО. Бо відбулося реальне Make America Great Again. Вчергове була показана абсолютна перевага американської зброї. І ось вже цілий міністр іноземних справ Китаю каже, що Китай не може допустити поразки Росії. Тобто, не зважаючи на шалену негласну допомогу від Китаю до РФ, вони вже не впевнені, що РФ стягне. Щоправда, в історії з розпадом СРСР роль зіграла також низька ціна на нафту. І о, яке чудове співпадіння: зараз низька ціна на нафту є куди більшою ідеєю фікс для Трампа, ніж реверанси до Путіна.

То ж чи грає Вашингтон за Москву? Чи симпатизує Трамп Путіну по справжньому? Чи рятує Америка Росію в черговий раз? Може й рятує. Плануючи повернути Москву під історично справедливу васальну залежність від Києва. Як воно й має бути. Хто знає, хто знає 😊. Коли це текст вже редагувався – низка американських ЗМІ видала матеріал про збільшення військової американської допомоги. Американські гірки тривають. Та поки везуть куди треба.