5d890f3a39257.jpg

Питання нашої територіальної цілісності та беззахисності проти сильних світу цього час від часу актуалізує думку про ядерну зброю та повернення України до ядерного клубу. Дивні чудеса гнучкості демонструє людський розум у намаганні довести, що сильним робить саме ядерна зброя, а не те, що ядерну зброю можуть собі дозволити справді сильні. Подив зростає, коли дізнаєшся: ядерний статус збираються встановлювати в країні, де впроваджувати обов'язкове ЗНО з математики треба долаючи шалений опір, і ще не факт, що опір буде подолано. Подив починає набувати характеру істерики, коли згадуєш заслуженого діяча науки і техніки Теслю, та лише декілька десятків місць на рік, що виділяє наше МОН для докторантів з фізики та хімії.

Світовий бестселер нобелівського лауреата Деніела Канемана «Думай повільно ... Вирішуй швидко» містить багато думок, які не дуже подобаються аналітикам. Справді, важко заробляти на хліб прогнозами і радісно сприймати постулат про низьку вартість експертної думки стосовно складних питань. Ще більш принизливим є факт, що інтуїція експерта часто програє статистичним закономірностям та простим інтуїтивно зрозумілим формулам, що приблизно відображають сутність процесу. Яскравим прикладом в частині персоналій є російський опальний аналітик Іларіонов, прогнози якого в останні п'ять років практично повністю розходяться з реальністю. Яскравим прикладом в частині складних тем є тема ядерної зброї, її переваг та поки єдиний факт відмови країни від неї. І ця країна – Україна. «Ядерна зброя – наша перепустка до НАТО». Шкода, що Польщі, Румунії або Прибалтиці про це нічого не сказали. «Ядерна зброя – гарантія власної безпеки». Шкода, що Індія, Пакистан та Ізраїль не знають про це. Адепти ядерної зброї в Україні потрапляють в пастку умовного способу: наш розум погано сприймає те, що так і не відбулося не зважаючи на вірогідність або нереальність. Іншою пасткою є бажання складати картинку за мінімумом інформації. Адже чим менше інформації з питання – тим ця картинка красивіша. Тож спробуємо дати більше інформації. Не всю, а просто більше.

Не зважаючи на жарти про недолугість і тупість прапорщиків та генералів, весь хатйтек від кам'яного віку до сьогодні – це плоть та кров від зброї. Ливарні технології, зварювання, літаки, стандарти зв'язку – все це від винаходів до масштабних та дешевих виробництв пройшло горнило воєнщини. Перша атомна електростанція взагалі з'явилась на дев'ять років пізніше від атомної бомби. Перша атомна бомба була за працемісткістю близька до спорудження невеличкого міста. Уран ізотопу 235, придатний для ядерного заряду, складає лише долі відсотка в природних рудах з-поміж іншого ізотопу, 238. Вони абсолютно хімічно ідентичні і різняться лише на трохи більше відсотку за масою. Єдиний критерій для розділення фракцій – більша інерційність. Тисячі людей роками вручну набирали декілька десятків кілограмів. Зараз процес сепарації здійснюється над-гігантськими центрифугами. За кожною такою центрифугою у світі спостерігають американські супутники. Нові центрифуги знаходяться через агентурну мережу вираховуються і за ними також починають спостерігати супутники, та мова наразі не про це :). Мова про те, що навіть виробництво зарядів – це технічно надскладні та надзвичайно витратні процеси. А далі йдуть питання про засоби доставки: або підводні човни, або спеціальні бомбардувальники, або пускові шахти, або пересувні пускові установки. А це все неймовірно складна інфраструктура, непомірні витрати та персонал відмінної кваліфікації. Тому ядерну зброю можуть собі дозволити країни з високим розвитком науки, освіти та великим економічним потенціалом, що, власне, й підтверджує склад т.з. «Ядерного клубу». З Пакистану, знаю, будуть підсміюватися, але рівно до моменту нагадування персони Абдуса Салама, нобелівського лауреата з фізики.

Клаузевіц казав: «Війна це продовження політики іншими методами». Це означає, що війні передують певні конкурентні процеси, а закінчуються війни знову політичними рішеннями, в яких кожна сторона шукає свою вигоду. Проте, дві останні світові війни з їх колосальними жертвами та витратами довели одну просту річ: вигоди після війни навіть переможцям в рази менші, ніж вигоди без війни. Сукупні витрати та втрати себе просто не виправдовують. Винайдена ядерна зброя абсолютизувала втрати до можливості повної руйнації екосистеми та людського співтовариства взагалі. Ця зброя, окрім потужних руйнувань під час вибуху, має два неконтрольованих та нелокалізованих географічно руйнівних наслідки. Перший – чудово відомий українцям після аварії на Чорнобильській АЕС – радіація, що руйнує живі організми та робить радіоактивним неживі предмети з подальшою шкодою всьому живому. Другий – менш відомий, проте більш руйнівний. Сотні, тисячі тон пилу, що піднімаються у атмосферу внаслідок вибуху глобально впливають на клімат викликаючи т.з. ядерну зиму. Аналоги цього явища – вулканічні зими – спостерігались після виверження вулканів Тамбора у 1815 р. та Кракатау у 1883 р. Падіння середньорічної температури досягало декількох градусів, в Європі спостерігались морози в липні. В сучасному світі – це крах сільського господарства, голод та епідемії, що здатні забрати життя декількох мільярдів жителів планети. Саме такі наслідки прогнозує моделювання «невеличкої» ядерної війни між Індією та Пакистаном, коли вони використають свої по сотні кожна ядерні тактичні заряди. Як не дивно, але реальність самознищення стала певною запорукою безпеки. Міжнародна система безпеки наразі тримається на фіксації поточної ситуації ядерного паритету, нерозповсюдженні ядерної зброї, технологій і пропорційному скороченню такої зброї як надто небезпечної.

Пригадавши всі ці відомі та загальнодоступні факти, спробуємо відповісти на три логічних та природних питання. Питання перше: за яких умов на території України була ядерна зброя? В Радянському союзі УРСР була частиною єдиної військової системи СРСР. З огляду на великий людський та промисловий потенціал, природно, що ядерна зброя була розміщена на території України. Це були як тактичні ядерні боєголовки, так і стратегічні: ракети шахтного базування разом з ядерними бомбардувальниками. Звісно, націлена дана зброя на західну Європу та США. Питання друге: чому Україна позбавилась від ядерної зброї? Україна мала три шляхи. 1) Перебудовувати свій відрізаний по живому шматок в цілісну структуру, яку можна перенацілити на будь-кого. Шлях складний та витратний, а його реалістичність викликала справедливі сумніви, оскільки Україна не мала ані потужностей, ані технологій для виробництва ядерного палива, так само як і технологій з виробництва ядерних боєголовок. Це унеможливлювало навіть поточне технічне обслуговування того боєзапасу, що був. За таких умов говорити про самостійного ядерного гравця, як мінімум перебільшення. 2) Залишитися в єдиній військовій системі Росії з перспективою відновлення СРСР і втратою незалежності. Наявність зброї на своїй території та можливість нею розпоряджатися на свій розсуд за таких умов – дуже різні речі. 3) Позбавитися ядерної зброї як економічного тягаря та здобути бонуси в питанні інтеграції до Заходу. Шлях не дає очевидних переваг, має ризики, накладає вимоги, але, разом з тим, він не має принципових вад попередніх шляхів в частині реалізації. І, нарешті, трете питання: як з врахуванням вищезазначених обставин відновлювати ядерний статус? Бо треба одночасно долати економічні та технологічні складності, політичний спротив та санкції. Бо треба знати на чиїй стороні долучатись до ядерного клубу. Бути «проти всіх» означає мати санкції від усіх. Ні Вашингтон, ні Москва не стали б спокійно спостерігати за тим як на їх території націлюється ядерна зброя. Про які дешеві кредити чи дешевий газ а, головне, технології для виробництва тієї ж ядерної зброї, які необхідні для ядерного статусу, може йти мова? Це ж повторення шляху Північної Кореї, де «недоядерний» поки статус поєднуються з реальною загрозою голоду 40% населення у 2019 році. Це точно є вартісна мета для народу-борцю з баригами та народу-адепту державної халяви?

Ядерна зброя – це перед усім відповідальність та професіоналізм, а ці якості, нажаль, не зростають у ціні в нашій країні. Дамо чесну відповідь: чи справді ми відповідальні, бодай, за власне життя з врахуванням досвіду катастрофи на Чорнобильській АЕС? Кумедно, але про ядерний статус якраз і висловлюються ті, хто відповідальністю переймається найменше. Мало хто з публічних спікерів наполегливо просуває простий і вірний меседж, що в основу технологічних переваг у армії та «на гражданкє» покладено гарну освіту та розвинену науку. Мало хто з публічних спікерів наполегливо просуває відому цитату з 15 століття, що для війни потрібні «гроші, гроші та ще раз гроші». Як правило, ядерна доктрина в програмних тезах популістів йде відразу після зниження податків та підвищення соціальних виплат. І, взагалі, ядерний статус України – найяскравіший маркер популізму.

ми у телеграм https://t.me/prosvita_challenge
ми у фейсбук http://fb.me/Prosvita.Challenge