Україна вагітна диктатором...
Може буть, панове-товариші, може буть. Та думаю, викидень буде. Або пуповиною вдушиться. Чи олігофреном вродиться. Слюну буде ліберальну пускати для Заходу і громко авторитарно пукать на Схід. Іноді міняючи направленість пуків і шмарклів. Многовєкторність демонструватиме. Та захищатиме вітчизняного товаровиробника й священну землю предків від самих себе.
А як родиться, то зразу сконає. Не приживаються вони в нас. Чи то клімат не той, чи народ недоріс до них. Чорт його зна. Он і Хвьодрич не дасть збрехать. А на дрібних вождів й уваги ніхто не зверта. Не прийнято у нас таке. Шо по цей, шо по той берег Північної Атлантики. Світ давно переріс таке.
Переріс, пережив, перехрестився, сплюнув і далі пішов. Вождизм, сильні руки, диктатори, національні лідери, з неконтрольованою потребою піднімати з колін — то атавізм в 21 сторіччі. Мавпячий хвіст з минулого. Правда у нас ті хвости ще сторчать. Чи то з совка, чи то з православія. Но, Слава Ісусу Христу і Бандері, відпадають потроху.
***
А от диктаторів придумали римляни. От у них треба і питать, шо вони хтіли цим сказать і нашо вони те зробили. Но перед тим, в цій частині, трошки передісторії.
Або як римляни царьків не любили.
А діло було так.
Спочатку Римом правили рекси. Або царі (шо трошки не вірно, та менше з тим). Й перші шість царів були хороші. Добропорядні, чесні, корисні, правильні. Їх з радістю призивали на царство, а вони пам'ятали, що їх запросили до себе люди. Рим рекса «наймав», а не вспадковувався ним.
От Ромул (той шо перший) — межу міста і Цивілізації провів. Заповів виконувать правила та з повагою ставитись до особистого і громадського простору ближніх. Пам'ятаєте як він брата вбив? Шо б те падло нігіліста з себе не корчило і через межу міста туди сюди не стрибало. Неможна так в Місті себе вести! Безкарно і проти правил тільки курям в Римі можна бігать. І то тільки до бульйону. От і засновник Цивілізації, для переконливості і як наочний приклад прийдешнім поколінням, садонув чимось дуже-дуже давньоримським брату межі очі. Той зустрічі з Цивілізацією не сприйняв, розстроївся і помер. Зато скакать через межі туди-сюди перестав. Так у них скінчились нігілсти і хитродєлані. Всі Римляни на тій байці росли, змалку привчались до принципів, а ще правила виконувати й через межу не стрибати. І цінувати суспільний лад, який в тих межах, правилах і принципах існував. Людська громада завжди з меж, правил і принципів будується. Камінням чи асфальтом потім оброста.
Потім Нума Сновидець був. Сни корисні бачив, «пророчі», інноваційні – того й «Сновидець». І з Зевесами чи якимсь другими божками балакав, як з рідними кумом. От і набалакав від богів сприяння в досягненні Римом могутності і домінування над відомим Світом. Боги сказали: іди і зроби. Римляни пішли і задомінували в Середземномор'ї. Аж до наших днів підоміновують трошки. А ще до законотворчості привчив — до створення протоколів поведінки.
Інші царі теж не відставали і про народ думали добре. Сусідні пагорби позахоплювали, Магну Клоаку збудували — каналізацію таку давньоромейську, шоб болото на Форумі висушить, шоб було де Майдан Римський розташувати і населення римських пагорбів зєднати в Риму. Шоб було громаді як між собою балакать. Комунікація. Вона досі працює. І клоака і комунікація. А ще межі міста і громадські будівлі з каміння робить почали. Так і жили ромеї з царями. Від колективу не відривались. Однією громадою.
А сьомий — Луцій Тарквіній Гордий — виявився гордим і останнім. Слово таке ... 5 букв, синонім до фамілії путіна, на «х» починається і на янукович закінчується. Авторитаризм, привласнення громадського майна, репресії, вибіркове застосування правосуддя, адмін ресурс і втручання в роботу виборних колегій. Ну він ж Гордий. Правила не для нього. І виявилось, що воно якось повязано: «гордий» і «останній». Такий термін майже науковий ще є ... коли «всі тридвараси — лишь я Д`Артаньян»... лічна охуєвшесть, в общєм. Відірвався від колективу і лічно охуєл, творячи наругу від громадою. За це і вигнали. А слово «рекс» – стало в Римі матюком дуже образливим. Бува образять когось рексом, а людина помре. Від моральних мук і гладіуса в горлянці.
Авторитарна, неконтрольована влада — вона пьянить, і людина, від безкарності і вседозволеності, поступово лічно охуєва в край. Берегів не відчува. Заводить посіпак і тиранію, розвива в себе параною. А громада перетворюється на народонаселення. Всім все стає по цимбалах, лишень тільки б контролюючі органи не помітили. І в часи, коли справжні власники прикидуються фікусом, хтось стає хазяйствєнніком. Сильной рукой. І народним добром банкує на свій власний розсуд і несмак. Авторитарність – це іноді й добре, й ефективно, як армія треба, но хуйово закінчується, як казали давні ромеї. Рано чи пізно уродець вродиться на троні і пиздець Місту.
От і в Римі, під дією випаровувань особистої охуєвшесті, безкарності і вседозволеності, синок Луція Тарквінія згвалтував допропорядну Лукрецію, а сам Тарквіній зробив вигляд: узбагойтєсь і астанавітєсь — не всьо так однозанчно, єсть вєдь і плюси, лєгєтімная власть. Люд слухать і шукать плюси в цьому беспрєдєлі не став, бо, як ми знаємо з власного досвіду, дітей бити, а добропорядних єбати — не можна. У всього є своя межа терпимості і лігітьомності. Майдан (якраз болото на Форумі висушили і ромеям було де майданить) — царька геть – братскіє тирани ввєді войска — і битва біля озера Регіл.
Римляни себе відстояли, но осадок лишився. І з тих пір в Римі царьків і авторитарне неподобство не заводили. Іноді ріжучі горлянки тим, хто владу рексів повернути захтів. Закон навіть такий прийняли: без суда ножичком по горлу і в каламутні води Тибру. Бо неможна в Римі через межі стрибать і царів заводить. Законники жеж. Аж 500 год не можна було. До Юіля Цезара, який колгосп «Рим» привласнив і якого таки прирізали за це. Правда, вже було пізно. На той момент Рим, з принципів і громадян, помер. Лише зміг дотягнутись до свого кривдника з могили. Перерізались й пересварились державники та скінчились республіканці. І почався Рим Імперський. Привласнений. З «справи» перетворившись у «річ». А спільні речі в умовах сильних і енергічних лідерів завжди знаходять власники. Кооператив «Озеро». Чи УкрГазНафтоСпиртЗерноБлядіВидобування. Чи колгосп «Україна». Он і з Республікою «Рим» так стало.
«Республіка» — це теж вони вигадали. Рес публіка – «спільна справа» або «спільна річ» перекладається. А як кажуть наші видатні фінансити й бізнесмени, а ще, зовсім випадко та в минулому, комсомольські ватажки: «нєт нічєго общєго, что нєльзя сдєлать маім!».
Цезар зробив Рим своїм. І заповів свій статок прєємніку — Октавіану! Разом з тим самим Римом. Республіканці ще трохи побарахтались і всьо: Аве Цезар! Аве я!
Но то інша історія. В кінці якої Рим стає лічним дєлом Імператорів, самим римлянам в основному похєр на той Рим, а варвари ділять здобич в стінах Міста.
Римляни, ті шо громадяни і діячі, республіканці, про узурпацію все знали і розуміли. І сильних рук володарів — боялись. Тому їх собі й не заводили. Ну поки громадяни не скінчились і народ святковими стройними колонами не пішов таки в сильні руки ефективних менеджерів.
Далі буде про тих самих диктаторів і нафуя вони були нужні.
На спецільній картинці для привернення уваги, група республікансько налаштованих сенаторів ріже узурпатора Юлія Цезара, шо ту суку. Бо не прийнято в них автократію розводить. Принципи такі. А принципи – республіканське все.
