Наближається величне свято «на каво ж ти нас покінул, товаріщ Сталін».
Страна, перепрошую, Вєлікая Духовная Страна Смірєнних Людєй от-от згадає кого їм знову не вистачає до повного щастя і шоб ви здохли.
Будуть знов мріяти за небувалий порядок посиленого режиму. Як всього було добре, но мало, но хватало, і все було болєє набагато справжнім і справедливим. А по колічєству жиров, бєлков і натуральності перевищувало в рази західні та сучасні аналоги. Покажуть кришечку від самого лучшего кефіра і підтвердять вірування, що квартири давали.
Звичайно шо трошки прибрешуть, не без цього. Но здебільшого спиздЯть.
А по телевізору і в зошитах школярів замайорять міфи і легедни Стародавньої Сесесерії про Великого Менеджера і шо взяв з сохой, а оставив з атомною бомбою. Голодною, безрукою, кривоокою, в бараках жеврічую і перестуком існуючою. Но з атомною бомбою! Примотаною народними шмарклями і авосєм до держака тієї ж первісної сохи. А ще б трохи пожив — то може айфон чи цирк Дюсолєй б получилось спиздить у Запада. Но не срослось. Помер. А може даже і убили заздризники і жиди.
Насправді, культ Великого Сталіна — це не про Сталіна. І навіть не про СРСР. А про Золоту Добу доброго і простого народу. Коли все було харашо і просто та в гармонії з оточуючим середовищем й дикою природою. Общим. Тобто нічийним.
Золота Доба добрих і простих людей — це відповідь суспільства, що привласнює, на появу ще примітивного виробництва в пізню камяну добу. Неолітична революція. В першу чергу появу землеробства на противагу збиральництву. На появу майна, відтак власності на це майно та майнової нерівності. З'явились не бідніші (вони і так всі були таким) — просто де-хто став заможнішим. І з цим, добрий і простий народ погодитись не може. Взять і отобрать і по чєсному подєліть. Ілі хотя би сжечь, шоб нікому не дісталось.
Добрий і простий народ – не проти привласнити чуже, він проти володільців чужого. Проти приватного. «Курить есть? Тебе шо жалко?» — повбивав би, блядь.
До появи землеробства все людство жило в гармонії з природою. І існуввало шляхом привласнення того, що в тій природі погано лежить. Збиральництво, мисливство, рибалка. Це не про створити нове. Це про привласнити існуюче. А от землеробство — це початок створення.
Ці всі пляски з гвоздиками і Великим Менеджером — це нормальне явище. І говорить не про єбанутість носіїв того культу, а про комунізм. Про примітивний комунізм первісного ладу. І, звичайно, про те, що носії цього культу існують категоріями і цінностями з того ладу. Спиздить і сожрать.
Он вєлік, он могуч і ганяє стаі герциговіна-флорних туч. Совєтско-русскій народний гєракл, ілья муромець і ще якась хуйня з Махабхарати і прочих епосів про боротьбу добра та зла і пєсєн про Ніхуюнгів. Бо привласнювачам треба героічний герой — символ, інструмент, який повертає їх в ті часи Золотої Халяви. Повертає гармонію і звичний порядок речей, шляхом знищення власників.
Написать донос і «хорошо что бивших хозяєв растреляли». Або згвалтувать німкеню. Спасібо, товаріщ Сталін. Тяжело без Вас стало.
