Як відомо, у добрих і простих людей не приживається «приватне».
Для того щоб зрозуміти, що в них приживається і кудой, і чого нє, то візьмем одну добру і просту людину (з общини збирачів-добутчіків нічийного й шо погано лежить) та ткнем в неї рассєйско-фошизтским словником: «как єсть по фашему слово пріватне?».
А поки звучить гра слів на тему: «бля буду нє я, ти чьо начальнік, нє брал, дай куріть і у міня жи дєткі», поясню чого расссєйска-фошизтскій. Їхать в далекі Амазонії чи африканські савани дорого і людей вже ловить для дослідів там не можна. Зато блядей антифошиздських у нас як гімна у одного якутського скульптора. Заблудились вони. Йшли з Рязані на Нью-Йорк за лучшей жизнью і забирать Аляску, но підвела не та широта з долготой, ГЛОНАС і ше шось метахімічне.
Так от, зрозумівши що сьогодні розстрілювати і карать не будуть, а може навіть покормлять й, відповідно, подвиг не на часі, добра і проста людина починає сприймати людську мову, іноді посміхатись й імітувать, що зайвих хромосом в неї нема. Кількість матюків рідшає, вимова стає члено*(а не члєно-) роздільною і за мить можна вже без підсрачників питать:
- Як по-вашому приватне?
- Частноє! — видає хомо спрощена і либиться. Перше речення в його житті без іксів і числа Пі. Правда з одного слова. Но побєда і маленький крок в майбутнє.
Та менше з тим. Добру і просту людину ми відпускаєм на волю в барак. А собі лишаємо слово «частноє».
І справді, якшо неозброєним оком і неокрєпшим умом глянуть, то «частноє» — це дійсно «приватне». Але ж ні. Ми ж то знаєм, що за допомогою волхвов, вєди, Задорнова і шизофренії, добрі і прості люди сховали в своїй балачці сакральне знання про пєрвопрєдка і істінноє битійо. От воно нам і треба.
Частноє — то не моє і більше нічиє. Частноє — це від «частина». Тобто, частка. Або пай. Чи взагалі пайок. По доброму і простому — це доля в здобичі. Бо «щось» з'являється в житті такої людини саме у вигляді здобичі. Добрі і прості люди ще нє сєят і нє жнут – руки не з того боку цивілізації стирчать. А добувають ту здобич за допомогою стада, а не як «вільні радикали» і «частниє» ліца. Гурбой, як відомо, і мамонта легше забить в первинному комунізмі.
Частноє — то не моя власність і більше нічия, а наше стадне, но на тобі кусок — покушай, шоб не здох і стадо не ослабло з-за цього. Розумієте, де битійо зарили? Не мислять добрі і прості люди тими категоріями. Твоє, моє, повага до чужої власності. Нєукраді луганський електромеханічний завод чи лампочку у сусіда свого. Не живуть вони тією загальноприйнятою добровільною згодою багатьох, що базується на власному переконанні всіх членів суспільства у природності такого порядку речей. Це все таке, що не існує в світі доброї і простої людини. Дайош, бо нада і заслужив — от весь загальноприйнятий порядок речей в їх в світі. Ще не ускладненому чиєюсь власністю.
Вони живуть стадом і здобиччу. І, відповідно, все що вдалось знайти-добуть належить стаду. І саме стадо розподіляє пайки-частки між членами. На покушай, добрий і простий чєловєк. Тобі ж завтра в атаку. Ну там на Берлін, опять, чи на мамонта за ляшкой. Так і виживають.
В принципі, ми плавно підійшли до теми виживання, що як ті сіамськи близнюки повязані з природнім злиднями і дефіцитом, но бачу що забагато написав — так що до наступного разу.
П.С.
Звичайно, що хохлів вихованих радянськими колгоспами з кацапськими інєлєгєгтами та бородатими мужиками в платтях і рясах у нас в ізбиткє. Та це й не секрет якийсь. Але вони наші і з них ще люди будуть. Так шо досліди будем ставить на рязанських.
