Коли купка покидьків і кривавих негідників 26 років поспіль ставить рачки і гвалтує як хоче населення, серед якого понад мільйон власників зброї — це не нація. Коли сотня наймитів виходить і нахиляє ціле місто — це не нація. Навіть не вживайте таке слово відносно усього або будь-якої частини населення України.
Таке населення нема за що поважати. Населення, яке має публічними лідерами Порошенка, Ляшка, Яценюка, Тимошенко, Бойка, Рабіновича, Савченко, Тягнибока не має підстав для поваги. Населення, яке є слухняними підданими і сплачує фактичну данину Ахмєтову, Порошенку, Коломойському, Пінчуку, Веревському та іншим багатіям, заслуговує лише на зневагу.
Українці не заслужили наразі бути нацією. Зазвичай після такого твердження починається виверження лайки від професійних «патріотів». Не треба слів, панове, ваші слова тут нічого не варті. Варті уваги лише справи. Масштабні справи. Справи національного рівня, справи масштабу всієї країни, успішні, сталі, тривалі, переможні — лише тоді можна казати щось про націю.
І сама лише зброя тут не допоможе. Збройних в нас багато, натомість вільних і гідних замало. Має значення не зброя, а гідність, готовність її захистити у будь-який спосіб, здатність об'єднатися, готовність поступитися сьогоднішньою власною вигодою заради майбутньої спільної вигоди. Зброя то лише додаткова перевага.
Проте зародок майбутньої політичної української нації є. Поліетнічної, спрямованої в майбутнє, а не в минуле, яка створює новий спосіб життя, а не тримається за старі форми.
Не безрідної нації, не будь-якої іншої, а саме української.
Вільної, збройної, талановитої, гонорової нації.
Ми будемо Україна!
