Люди, це глибока, бездонна прірва між двома сідницями.
І це дев'яносто дев'ять відсотків.
А-а-а-а-а-а-а-а-а! Вже край, якщо не зараз то ніколи, час настав!!! (Це з періодичністю в три-п'ять років, а останнім часом щороку по три рази).
Що робити, скажіть нам?!
Давайте зробимо три справи (варіант-п'ять), головних, які вирішальні, але для того треба зібратися нам з вами всім. Просто стати всім до одного строю і гарно вломити поганим хлопцям, розгребти сміття, що від них залишиться і вільно собі працювати.
Нііііі!!! Ми так не можемо! Нам п'яти справ мало, нам треба все наперед!
Людоньки, ви навіть про п'ять не домовилися за чверть століття, куди ж вам про стопя'тьсот зараз домовлятися, коли «вже край, якщо не зараз то ніколи, час настав»?
А нам побоку! Не будемо до тебе в стрій ставати! Тому що кожен з нас розумніший за тебе і за всіх решту!!! І на патик нам не треба перемогти мародерів, вигнати злодіїв, обрати собі суддів і далі працювати, якщо не домовимося просто зараз про колір комірців у двірників Запупинська!!
Любі мої, то ви ж ніколи про те не домовитися.
А нам по хеку, не домовимося — то й і грець з ним, але не поступимося!!!
Недоумки, курво.
Нахіба така нація, нахіба така держава.
