Вчора пан Порошенко суворим голосом, з рішучим виразом обличчя Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України віщав про свою ініціативу побудувати в Україні патронний завод.
За бюджетні кошти, тому що на часі.
От, курво, пощастило нам з таким дбайливим та ініціативним Верховним Головнокомандувачем.
Четвертий рік ніхто такої ініціативи не проявляв. Ніхто не писав, не казав в телеефірах, що нема в нас виробництва боєприпасів, і що воно нам край потрібно. І не лише патронів, а великої номенклатури боєприпасів. Жоден із фанатів шоколадних смокталок не відповідав на це, що не треба, що нам усього вистачає і вистачить, що це все шатуни смуту сіють і на Путіна працюють. Жоден із іноземних інвесторів не пропонував побудувати такі заводи не за українські бюджетні, а за його інвесторські власні кошти. І не за два роки, а в кілька разів швидше.
Слава Великому Вибуху, що хоч одна людина така в Україні знайшлася, яка відкрила всім нам очі і поставила питання руба. Таке щастя, що раптом така людина опинилася на посаді царя. Та ще й з прізвищем Порошенка.
Сподіваюся, що він колись виступить з ініцативою селити військових в житлі, а не наметах і пристосованих будівлях.
І лікувати хворих на тебуркульоз.
І не катувати людей в буцегарнях.
І не красти, не розпилювати бюджет, не брати відкати і хабари.
І жити всім чиновникам на одну зарплату.
І чистити зуби перед сном.
І підтирати дупу туалетним папером.
Бо ніхто крім нього.
Ага.
Як вам пощастило з ним.
