Попри те, що цьогоріч нашій країні уже «стукне» 25, за всі ці роки незалежності наша державна машина досі не спромоглась позбутись деяких радянських пережитків, як-от сторінки у паспорті, дубльованої російською мовою. І установа, що цим займається, а саме Державна міграційна служба, вперто захищає ці рядки, вписані чужою нам мовою – наче українцеві і справді так важливо знати, як звучатиме російською його «фамилия».
Аби довести самій же службі, що така позиція хоч і принципова, проте незаконна, я витратив цілий рік. Усе розпочалось у липні 2014 року, коли я вирішив отримати паспорт, який відповідає законодавству – тобто, заповнений лише українською мовою, без дублювання іноземною (російською). Міграційна служба у цьому законодавчо обґрунтованому бажанні відмовила, і наш спір переріс у судовий процес. Мої аргументи були підкріплені цілою низкою законів: ЗУ «Про засади державної мовної політики„, ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус„, Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Відповідно до них, паспорт має видаватися виключно українською мовою із можливим дублюванням латинкою.
Усі судові інстанції прийняли мою сторону, проте державна бюрократична машина боролась із цим законним рішенням суду впродовж цілого року, аж допоки Вищий адміністративний суд не поставив крапку у цьому розгляді. Тож свій цілком український паспорт я таки отримав (на фото).
(фото- Громадське.Львів)
Що цікаво, ДМС у суді прикривалась Наказом Міністерства внутрішніх справ, де роз'яснено вимоги щодо заповнення другої сторінки російською мовою – тобто, Міграційна служба вважає наказ вищим за будь-які інші законодавчі норми та вимоги. Погодьтесь – це смішно.
На щастя, після такого тривалого змагання, ми таки достукались до влади у питанні заміни чинних паспортів на ті, які були визначені законом ще у 2012 році — у формі пластикової картки.
Як відомо, вже із січня 2016 року держава врешті забезпечила право отримання законного (із українською мовою без російської!) паспорта для усіх громадян – йдеться про пластикову картку замість паспорта-книжечки. Проте й тут не все так просто. Державна міграційна служба із невідомих причин обмежує видачу нових пластикових паспортів громадянам України, які вже мають дійсні паспорти у формі книжечки, проте із об'єктивних причин хочуть отримати новий (пошкодили паспорт або загубили).
Чинними нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України», Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ визначений порядок та зразок документів, які посвідчують громадянство України, виготовлення яких відбувається у формі картки. Зважаючи на це, можна вважати, що законних підстав для відмови у відновленні втраченого паспорта громадянина України та виготовленні такого у формі картки просто не існує! Однак, ДМС твердить, що – вдумайтесь! – відсутня затверджена вартість такого документа. Оце причина!
Раджу заглянути до статті 20 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Там прочитаєте, що за оформлення паспорту (у тому числі втраченого) у вигляді картки справляється державне мито, яке визначене Декретом «Про державне мито».
До слова, справа із паспортом – не єдина перемога над Міграційною службою. У листопаді 2015 року Львівський окружний адміністративний суд зобов'язав Державну міграційну службу належно відповісти на надісланий до установи запит, що стосувався незаконних платежів, які Служба могла перераховувати третім особам за придбання бланку паспортів. Проте, рішення суду ДМС не виконувала впродовж трьох місяців (!), тож було застосовано примусове виконання рішення.
