Я теж спочатку піддався імпульсивному праведному гніву, щодо дій Конституційного суду, коли спожив інформацію саме в такій формі, як нам її подають.

Але завдяки діалогу з висококласним юристом змінив свою оцінку.

Щоб трохи розібратись в ситуації та об'єктивно оцінити нинішні події, потрібно згадати матеріали перших уроків Правознавства.

Державна влада у нас поділяється на:
Виконавчу владу (Президент, Кабінет Міністрів)
Законодавчу Владу (Верховна Рада)
Судову Владу (Конституційний Суд, Обласні Суди, Районні Суди)

Функція Конституці́йного Суду Украї́ни забезпечувати верховенство Конституції України, вирішувати питання про відповідність Конституції України законів України.

Тому при оцінці його рішення за яким він визнав неконституційними низку антикорупційних положень українського законодавства, не можна апелювати аргументами, що це сприяє чи не сприяє співпраці з МВФ, сприяє чи не сприяє Євроінтеграції, сприяє чи не сприяє боротьбі з корупцією і т.ін.

Тобто, якщо дійсно якісь антикорупційні положення українського законодавства суперечили Конституції, судді змушені були прийняти те рішення, яке вони прийняли.

І свою увагу потрібно перенаправити на ті сили, які були ініціаторами подання про незаконність цих положень. Якби вони їх не подавали, то і КС не приймав би рішення.
Так формально ініціатори нібито за верховенство права, але вони чудово розуміли, які наслідки це матиме. Якби вони були б дійсно зацікавлені в гармонійному розвитку, то вони б просто пропонували правки в існуюче антикорупційне законодавство, щоб привезти його до відповідності з Конституцією.

Я не експерт в законодавстві, але очевидно, що огріхи в поспіхом прийнятих антикорупційних законах були.

Наприклад в 2014 р. депутати проголосували за нормативно-правовий акт, що передбачав право призначати переможця конкурсу на посаду директора НАБУ саме президенту України. Вже тоді стало очевидно, що це міна вповільненої дії, адже закон не може суперечити Конституції України в частині статті 106, де зазначено вичерпний перелік повноважень глави держави. Іншими словами, якщо в Конституції немає певної функції для президента України, то і в законах не може бути нічого додаткового.

І те, що ми маємо сьогодні – це уже не перше рішення КС, яке вказує на огріхи в антикорупційних законах.

28 серпня, Конституційний суд України опублікував рішення щодо неконституційності указу президента України від 15 квітня 2015 року про призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ).

Тоді це конституційне подання підписало 51 депутат. В тому числі, підписи поставили підконтрольні Коломойському, Авакову та Медведчуку депутати — Олександр Дубінський, Максим Бужанський, Олександр Куніцький, Андрій Деркач та цілий перелік депутатів ОПЗЖ.

Ми бачимо, як групи Коломойського, Авакова та Медведчука, за палкої підтримки російської сторони, організували для президента Зеленського своєрідний цугцванг.

З Медведчуком все ясно. Він робить всі можливі дії, щоб заштовхнути Україну в обійми свого кума. Ну а Коломойський і Аваков думають виключно в рамках своїх бізнес інтересів. І чхати вони хотіли на Україну. Тим більше, що Коломойському нічого не залишається, як йти з поклоном до Путіна, щоб зберегти свій вплив, бо його переслідує західна Феміда.

І саме вони запустили цей механізм. Чудово розуміючи, що Конституційний суд змушений буде визнати неконституційність. Чудово розуміли, які негативні наслідки це матиме для України. І чудово розуміли, що це хороший інструмент, щоб розхитати човен.

Саме вони розганяють зраду зараз в інформаційному просторі та підживлюють протестні настрої.

Зеленський дійсно в дуже складному положенні. Він боїться протестних настроїв і схоже в його команді немає жодного висококласного юриста, або ж його, так звані, радники працюють не в інтересах країни, бо приймаючи рішення, які суперечать законодавству тільки дають нові козирі ворогам України.

Президенту Володимир Зеленський в усі можливі й неможливі способи потрібно проводити інформаційну кампанію роз'яснюючи те, що відбулось. І, що єдине можливе рішення — це дотримання рішення Конституційного суду та поступова зміна антикорупційного законодавства.
Цю інформаційну кампанію слід проводити, як всередині країни, щоб роз'яснити, на кого справді є смисл направляти свій праведний гнів.

Так і за її межами, щоб реакція західних партнерів та відмова в фінансуванні не погіршувала наше становище і не штовхала Президента до необдуманих дій. Бо страх протестних настроїв може підштовхнути його в невірному напрямі, що тільки підсилить протестні настрої.

А нового Майдану наша країна може не пережити!