МОБІЛІЗАЦІЯ. ЗАГНАТИ ЧИ ПЕРЕКОНАТИ?

Ми програємо інформаційну війну, яка призведе до поразки на полі бою.

Наголос на останньому складі слова «програємо», бо це не доконаний факт, а процес. Але якщо ми будемо рухатись по тій же колії, то це буде нашою станцією прибуття.

Нашому військово-політичному керівництву треба усвідомити, що ми робимо не так і змінити це.

Ми так багато говоримо і критикуємо росіян, що вони ставляться до своїх людей, як до м'яса, але поступово самі помалу скочуємось у цю світоглядну яму.

Але ми не автократія. У нас просто не має інструментів, щоб палкою загнати людей на фронт, а такі спроби можуть призвести до соціального вибуху, що призведе до дуже плачевних наслідків, коли ворог тільки цього й чекає.

Але, навіть, якщо нам вдасться це зробити, якщо воюватиме наше «м'ясо» проти їхнього, то прості математичні розрахунки дають зрозуміти, що нас чекає невтішний результат.

До цієї формули ми маємо додати ще щось. Наш ДУХ.

Він був, ми його втрачаємо, але ще можемо повернути.

Ми повинні відвоювати наш інформаційний простір.

Виглядає так, що у нас не має організованої дієвої структури, яка б формувала інформаційну повістку і проводила адекватну комунікацію. Натомість росіяни цілеспрямовано працюють в нашому просторі нав'язуючи занепадницькі настрої. Розганяючи ті чи інші тези, які можуть бути або зовсім відірвані від реальності, або ж базуватись на наших наявних проблемах, але створюючи ілюзію їх значно більшого масштабу, ніж вони є насправді.

Також вони активно підживлюють аргументи проти мобілізації, сіють зерна зневіри у нашу можливу перемогу, нав'язуючи думку про власну могутність і нашу слабкість та слабкість наших партнерів.

Вони діють на усіх можливих інформаційних фронтах.

Можливо я не уважний, але я не бачу, щоб з цим цілеспрямовано боролись.

Хоча б всередині країни.

Це призводить до того, що ті, хто мав би формувати цей переможний дух, самі ж піддаються російській пропаганді зневірившись у власних людях і у власній здатності адекватно комунікувати з ними.

Основна ставка для мобілізації робиться на тому, щоб зловити та силою затягнути до лав війська.

Я розумію, що в цій складній ситуації в якій опинилась наша країна, зовсім без цього не вийде.

Але це не означає, що слід відмовитись від адекватної комунікації з суспільством та інформаційною політикою, яка б наводила аргументи й переконувала людей вступити до лав ЗСУ. А коли такої інформаційною політики не ведеться, її місце займає російська пропаганда та різноманітні персонажі, які через свою недалекоглядність тільки шкодять.

Зараз інформаційний простір просто переповнений самовисуванцями в речники від Збройних Сил України, які в різний спосіб повторюють один за одним дуже схожу тезу. Мовляв, весь цвіт нації уже воює, бо пішов до війська самостійно в перші дні війни, а значить всіх кого можна залучити зараз — лише через примус.

Але згадайте перші дні війни й черги. Дуже багато тих, хто зараз не воює, тоді стояли в цих чергах і їх відправили додому, бо брали, лише з військовим досвідом. Примітивний шлях — це сприйняти й називати цих чоловіків сцикунами, ставитись до них зневажливо і заганяти їх палкою на фронт.

Але до добра це не призведе. Треба проаналізувати чому вони пішли тоді, але не йдуть зараз і працювати з цим.

Це складніше, але необхідно.

Я в жодному разі не применшую сміливість наших захисників, які пішли добровольцями з перших днів, але якщо свідомо підійти до оцінки, то не складно побачити, що зробити такий вибір зараз, значно складніше ніж тоді.

Потрібно по пунктах визначити ті чи інші мисленнєві конструкції, які сформувались під впливом розвитку подій, під впливом нашої невдалої інформаційної політики та під впливом російської пропаганди.

І активно працювати з кожним з них. Тільки так, можна отримати мотивованих захисників.

Звичайно, всі «аргументи» ми не перелічимо, але деякі спробуємо сформувати.

1. Відчуття безпеки у містах далеких від лінії фронту. Відсутність усвідомлення загрози для власного міста, вулиці, дому, сім'ї. Думки про те, що не має сенсу ризикувати за шматок землі десь там далеко.

Потрібно не втомлюватись пояснювати, що в разі обвалу фронту, війська росіян можуть знову бути й під Києвом, і під Львовом. Це, на жаль, наша реальність. Її можна заперечувати, втікати від неї, але нам «пощастило» жити в саме такий період, коли знову повторюється історія і, коли під впливом схибленого підстаркуватого тирана, одна зіпсована пропагандою нація хоче «вєлічія», а для цього їм потрібно приборкати нас. Кожен повинен поставити собі питання чи хоче він жити в російській імперії.

2. Віра в можливість здати території та домовитись. Думки про те, що можна зараз домовитись з росією, віддати їй все те, що вони захопили й все припиниться.

Момент за якого навіть такий сценарій був би можливий, на жаль, ще не прийшов. Попри ці маніпулятивні заяви росіян, що вони готові до переговорів, ми ще не підвели росію до моменту, коли ситуація всередині їх країни не дозволить їм продовжити війну чи відбити бажання розпочати її з новою силою після короткого перемир'я. путін і його росія готуються до довгої війни. Перемир'я їм потрібне лише, щоб зупинити підтримку нашої країни союзниками, краще підготуватись та напасти з новою силою.

3. Хай воюють мільйони працівників поліції.

Потрібно пояснити, яка їх кількість в Україні. Їх кількість десь в районі 150000. Пояснити які норми кількості на 100000 населення повинні бути згідно міжнародно прийнятих нормативів. І що ми не можемо відправити всіх поліцейських на фронт. І пояснювати, що вже певна кількість з них воює.

4. Така ж історія з держслужбовцями.

Бо теж використовуються маніпулятивні закиди, що у нас мільйон дармоїдів, яких можна відправити на фронт. Станом на 1 жовтня 2023 року у 107 органах державної влади фактично працює 170,5 тис. осіб. Потрібно інформувати скільки уже з колишніх держслужбовців мобілізований.

5. Чому я маю воювати за цю владу? Додатки до цієї тези можуть бути різноманітні. Продажна, корупційна, зеленобобіки, 95 квартал, зелених і т.п.

Цей аргумент досить примітивний, але з ним потрібно працювати. Наголошувати, що воюєш не за владу, а за право обрати на виборах діючу чи нову. За те, щоб не жити в імперії, а розвивати ще недосконалу, але демократію. Жити в вільній країні, а не під гнітом кровопивць.

6. Страх потрапити під керівництво недолугого командування.

Історії про совдепівські підходи деяких командирів гуляють в інфопросторі. З цим потрібно боротись. Потрібно розробити механізм згідно з яким солдат, можливо, навіть, анонімно міг інформувати компетентні органи про такі факти. Можливо «гаряча лінія» для таких звернень чи щось в такому ключі.

7. Зневіра в військово-політичному керівництві.

На жаль, команда президента дає підстави для цього. Зараз не час мислити категоріями рейтингів і бажанням, щоб всі негативні аспекти, які супроводжують наш складний шлях до перемоги часом не асоціювались з президентом. На жаль, неозброєним оком помітно, як негатив намагаються перекласти на військове командування.

Ніякі рейтинги зараз неважливі. Питання єдності військово-політичного керівництва, навіть, якщо вона буде здебільшого на показ критично важливі. А пресконференція Зеленського та публічна діяльність таких персонажів, як Безугла, на жаль, приносять дуже багато шкоди. В тому числі й в плані мотивації потенційних мобілізованих.

Це потрібно усвідомити й дуже швидко виправляти. Як ви можете мотивувати людей прийняти такі ризики, якщо самі не можете справитись з бажанням зберегти рейтинги? Невже не очевидно, що такі дії тільки зменшуватимуть їх?

8. Вам потрібні воїни чи стадо баранів?

З керівництвом та працівниками ТЦК потрібно провести серйозну роботу. Викорінити радянщину. В потенційному мобілізованому потрібно бачити не +1 до виконаного плану, а бачити людину. І мобілізація має відбуватись не порушуючи гідність людей.Історії, коли людину десь там ввечері зупинили, заштовхали в бус і вона на ранок опиняється в військовій частині за сотні кілометрів від дому мають піти в небуття. Так звісно, можна залучити якусь кількість немотивованих людей, але так ви вбиваєте дух у тих, хто міг би стати вмотивованим воїном

Людина має розуміти, що потрапивши до ТЦК, її вислухають, оцінять всі її слабкі та сильні сторони, оцінять її важливість для економіки, рівень підготовки й приймуть рішення, де вона буде найбільш ефективна.

9. Запит на справедливість.

Усі бояться загинути. Усі бояться отримати каліцтво. Усіх лякає невідомість.Але з усім цим можна справитись, якщо буде відчуття єдності та справедливості. Щоб в мобілізованої людини не було відчуття, що хтось правдами й неправдами домовився чи уникнув мобілізації, а вона мусить їх захищати. Це пригнічуватиме і вбиватиме мотивацію.

В мене не має простих рецептів, як це зробити. Але є думки, як я б це організував. Треба мобілізовувати абсолютно всіх, з усіх прошарків суспільства, не залежно від рівня освіти, соціального статусу, місця праці і т.п. і запроваджувати інститут жеребкування.

Створити всі умови, щоб жереб не можливо було б обійти. І, щоб жереб пройшли абсолютно всі.

Розумію, що виклики перед нашою країною дуже серйозні.

Розумію, що в нас в цих ТЦК працює ще дуже багато військових, які заражені менталітетом радянської армії.

Але, якщо ми не змінюватимемось, ми програємо.

Інформпростір зараз надзвичайно негативний.

Уся ця історія з конфліктом Зеленського й Залужного, інформація про можливість нашого фінансового колапсу через відсутність допомоги від американців та європейців, надзвичайно невдала піар компанія навколо мобілізації може бути підготовкою суспільної думки до перемир'я з росією. Тим більше, що такі заяви знову лунають від наших партнерів. Але в любому випадку, пам'ятаємо, що війна повернеться.

Але, якщо є ціль продовжити боротьбу і є потреба та ціль згуртувати та мобілізувати суспільство, то мені зовсім не зрозумілі дії нашого політичного керівництва.

Терміново треба прес-конференція чи щось в такому роді, де Зеленський і Залужний разом демонструють взаєморозуміння та цілеспрямованість продовжувати спільну боротьбу з ворогом.

Навіть, якщо є якісь конструктивні претензії, стисніть зуби і обіймайтесь на камеру. Всі протиріччя за закритими дверима.

У нас в країні стільки крутих піарників, а ніякої інформаційної політики і контролю взагалі не простежується. Найміть ви уже нарешті їх. Контролюйте інформацію. Присікайте речників самовисуванців. Працюйте з людьми до яких прикута увага. Залучіть їх.

А усім нам треба відмовитись від принципу, що всі ми проти корупції, але не проти, щоб кум, друг, брат, сват порішав. Бо це лицемірство і несвідома позиція.

Якщо ти не хочеш жити під гнітом кровопивць, то треба й прийняти факт, що тобі може випасти жереб захищати країну, а не шукати спосіб уникнути такого жеребу.