Через призму критичного мислення спробуймо дослідити пласти власних емоцій і оцінок, аби дійти висновку: як свідомо їх оцінювати і як без емоцій оцінити, які перспективи відкриває ця подія і чи є у нас можливість сформувати остаточні висновки про подальший розвиток подій.
Яку суміш деструктивних реакцій ми можемо побачити в собі та оточенні?
Зловтішність. Мовляв: «А ми ж казали», «це вам за беззубість» тощо.
Звинувачення у слабкості європейців, американців та НАТО. Наприклад: «НАТО розвалюється», «Захід слабкий».
Зневіра в союзниках.
Паніка через початок світової війни.
Можливо, є й інші, але ці найпомітніші.
Про паніку
Світова війна нам уже не так страшна, бо ми й так у ній. Навпаки — якщо боротьба з ворогом відбувається не лише нашими силами, то це означає, що в кінці тунелю вже є світло. Це не перспектива «вічної війни», а шлях до спільної перемоги.
Про зловтішність
Такі емоції природно спалахують, бо є підґрунтя. Але наш обов'язок — усвідомити їхню деструктивність. Особливо важливо не виплескувати це публічно. Ворог інвестує в інформаційні війни не менше, ніж у зброю, і він лише чекає, щоб використати наші слова для розбрату із сусідами.
Про зневіру й звинувачення
Ми в одному човні. Тільки спільна віра в нас і союзників утримає його на плаву. Дірки треба латати, а не колупати пальцем.
Легко звинувачувати політиків у слабкості, коли ми не маємо всієї картини. Тільки володіючи повнотою даних про ресурси й можливості, можна приймати рішення. Так, система безпеки Заходу недосконала, але інфантильні реакції руйнують дух єдності.
Важливо розуміти: після цього інциденту Захід не почне пряму війну з Росією. Тому й заяви будуть «обережними». Нам хотілося б і сильних слів, і сильної підтримки. Але справді важлива — саме сильна підтримка.
Що це означає для нас?
Як би парадоксально не звучало, але ця подія — радше позитив для України. Вона прискорює процеси, руйнує ілюзію «це не наша війна» в частини західного суспільства, оголює справжню природу Росії й додає аргументів: без її поразки безпеки в Європі не буде.
Це ускладнює для США позицію «стояти осторонь» чи тим більше — здати Україну.
Як це впливає на нашу долю? Світова війна чи переговори?
Китайський фактор
Чи можна вважати цей крок наслідком «зеленого світла» від Китаю?
Якщо це погоджено з Сі, тоді або вони дійсно налаштовані, щоб Росія розпочала терор Європи й, щоб демократії приповзли до Китаю домовлятися. Або — це додаткові аргументи перед переговорами: змусити Росію остаточно розірвати зв'язки із Заходом, послати сигнал США, що шансів перетягнути Росію немає. І це вже їхня карта, яку вони на переговорах покладуть на стіл.
Якщо з Китаєм це не узгоджували, якщо за картинкою на параді ховається комунікація про те, що вони лишаються на такому рівні співпраці, як і були, з власними мотивами, що будь-який подальший розвиток війни штовхає Росію в їхні обійми й дає додаткові аргументи у спілкуванні з США, — тоді ця ескалація це вже особиста ініціатива Путіна, який таким чином намагається вийти з глухого кута, створюючи новий виток невизначеності.
Чи ця подія наближає світову війну, чи прискорює переговори США–Китай?
Висновок можна зробити лише тоді, якщо ви маєте відповідь на питання на яке особисто в мене її не має.
Китай — прагматик чи ідеолог всесвітнього комунізму?
Так, спостерігаючи їхню бурхливу економічну діяльність, може здатися, що вони, на відміну від росіян, прагматики.
Економіка, ринки, технології й здобуття лідерства саме таким шляхом. І коли прийняти таку картину, то приходить розуміння, що ця взаємопов'язаність із США та Європою повинна рано чи пізно призвести до прагматичної розмови. А історія з Росією була лише цинічною та прагматичною грою: залякування скаженою собакою, щоб ще більше здобути вплив. Але цю собаку тепер усім разом треба пристрелити.
Але… Якщо ми помиляємося? Якщо для них уся ця економіка, розвиток, технології — це тільки етап?
А вони такі ж схиблені діди, які переймаються ось цією ідеологією комунізму і вірять в те, що їх ціль весь світ до такої моделі управління привести.
От тоді вже оцінка інша і є розуміння, що це можна тільки через світову війну реалізувати.
Не знаю як ви, але я особисто не експерт по Китаю, тому й не відкидаю такого варіанту.
Висновки можна буде робити тільки після переговорів США-Китай.
Колаж УНІАН, фото ua.depositphotos.com, УНІАН
