Щодо виборів в США, результат яких, мовляв, дуже повпливає на подальшу долю України. В мене завжди в таких речах, як ось це сприйняття нібито внутрішньої політичної боротьби в США є певний скептицизм. Не знаю, можливо й дійсно який політичний табір виграє таким шляхом і політика піде. Але інколи складається враження, що це все, певною мірою, театр для публіки, щоб виправдати розвиток тієї чи іншої стратегії. Що насправді є певна лінія, яка не залежить від того, хто там президент. Є незмінний політичний істеблішмент, військові, спецслужби й найголовніше капітал, який фінансує виборчі кампанії політиків і інформаційну повістку. Відповідно, вся ця політична боротьба відбувається лише в таких певних межах і по суті не має різниці, хто там стане президентом.
 
Байден, який ніби то і був би радий приймати гострі рішення стосовно раші, але ж нібито ось так ситуація склалась, тому не зміг. А ось тут Трамп прийде і вже з рашою домовиться. Але можливо такий шлях і є певною стратегією.
 
Спостерігаючи за тим, як США дозовано, надаючи допомогу, контролюють розвиток подій на фронті, складається враження, що є або певна домовленість з рашою, або виключно власна внутрішня стратегія контролю над розвитком подій. Протистояння відбувається лише в певних межах.
 
Україна була і залишається яблуком розбрату між рашою і США та Заходом. Ситуація в якій болота претендували на нашу країну, як свою сферу впливу і водночас Захід не міг нас просто так віддати в обійми рашистів, бо це надто величезні фінансові й репутаційні втрати. Адже понад 80% боргових зобов'язань нашої країни належить саме заходу. Решта росії та Китаю. Ще в кінці 2013, початку 2014 року наша країна була на межі банкрутства. Цей факт теж наштовхує на певні думки.
І от вони б раді анулювати всі ці санкції після Криму, торгувати з недоімперцями й здобути їх, як союзників в протистоянні з Китаєм, але як це зробити.
 
Як розрубати цей гордіїв вузол?
 
Привести до влади політиків, які заколишуть увагу українського суспільства, не робити ніяких превентивних дій, які б стримували рашистів розпочати війну. При якій не дати їм захопити всю Україну, але віддати шматок, потиснути руки, зафіксувати поділ і дружити далі.
 
Складається враження, що саме після першого нашого невдалого контрнаступу до якого нас підштовхували, розуміючи, що ми до нього не готові, за планом США ми й мали піти на угоду з пуйлом, який до того часу вже теж мав змиритись з поточною ситуацією та усвідомити ризики.
 
Сподіваємось, що це, все ж таки, щось пішло не за планом, а не такий план.
Ні українське суспільство на той момент ще не змирилось з тим, щоб відмовитись від кордонів 1991 року, ні пуйло не зважає на ризики ймовірних негативних сценаріїв для його недоімперії.
 
Якщо пішло не за планом, то що відбувається зараз?
 
пуйло вимагає значно більшого. Захід лякає його, що ось-ось буде масштабна допомога і дозволи бити вглиб раші. Така собі гра в покер з різницею, що пуйло продовжує підіймати ставки, а наші партнери роблять це значно млявіше і повільніше.
Водночас і росія, і захід розганяють в інформаційному полі тезу, що Україні треба йти на поступки. Роблячи це захід тільки послаблює свою (нашу) переговорну позицію.
 
І нам слід визнати, що ми в цій ситуації, лише в певних межах можемо впливати на хід подій. Нас шантажують дозованістю допомоги, фінансовою підтримкою і т.п.
 
Ми можемо звісно впертись, послати всіх і йти до кінця. Створити брудну ядерну бомбу і т.п., але тоді нас почнуть зливати наші партнери. І в інформаційному полі західної цивілізації з борців за свободу нас поступово перетворять на «київський режим».
Тому в цій ситуації є два умовно добрі сценарії.
 
Їх більше, але це вже будуть погані або дуже погані сценарії.
Перший. З пуйлом знайдуть компроміс. Нас змусять поступитись територіями й ми виторгуємо для себе НАТО, Європейський союз і інвестиції.
Другий — пуйло так заграється в цей покер, що росія вибухне з середини. тоді є шанс дійсно повернути кордони 1991 року і захід буде змушений підтримати цей сценарій.
 
Але фантазія в мене багата, тому можна ще піти далі в припущеннях, щоб потренувати мозок.
Адже ось ця «непрофесійність» Заходу в цій грі в покер може наштовхувати на думку, що можливо і не має цілі уже зараз зупинити пуйла і посадити його за стіл переговорів.
Бо очевидно, що для цього потрібно приймати гостріші рішення. Уже давно надати дозвіл бити вглиб росії, запровадити дійсно ефективні санкції, як проти самої росії, так і проти країн, які допомагають їй обходити їх, підтримати нас військами, відповідаючи дзеркально на залучення Кім Чин Инівських «бурятів».
 
Бо з такою млявістю вони запрошують росію продовжувати й запрошують диктатури користуватись слабкістю заходу об'єднуватись, щоб досягти цього багатополярного світу.
 
Де на одному полюсі будуть хворі на голову диктатори, які змушують мільйони людей жити за сценарієм, який навіть Оруеллу не снився. Очевидно ж, що така млява реакція тільки збільшує негативні наслідки.
Не хочеться ж вірити, що можливо вже давно фінансові еліти бачать певну неефективність, щоб, мовляв, весь світ був демократичний вільний і розкладають золоті яйця в різні корзини.
І може їх влаштовує переформатування світу, як каже пуйло в багато полярний. А пуйло, сі цзіньпін і т.п. — це «погані поліцейські», які теж є інструментом складної шахової партії.
А розвиток цього протистояння — це лише шлях, щоб привести світ до такого формату? Чому такі думки запаленого мозку?
Бо з кожним таким затягуванням адекватної відповіді стає дуже важко повірити в таку недалекоглядність політиків, якщо у вас дійсно стратегія втримати лідерство і не дати п*дерасам світу об'єднуватись.
А от якщо капітал рулить і добрими поліцейськими, і поганими, то вся ця херня вже й логічно виглядає.
І економіку за допомогою війни перезавантажити, і капітали в тумані війни підняти, і Україну за дешево хапнути, і світ переформатувати, зброю стару утилізувати і військовим корпораціям дати свій шмат пирога. І ще й людей в тонус трохи привести, щоб не розслаблялись.
І коли в минуле повертаєшся, то теж бачиш, що воно завжди так було. Капітал чудово собі на 2 світовій заробляв. Революція комуністична в раші за бабки західного капіталу робилась.
Гроші завжди рулили.
 
Тому, здавалось би, таку фантастичну ймовірність, що фінансовий капітал грає в цю гру з добрими й поганими поліцейськими, бо вважають, що так прибутковіше й ефективніше, повністю виключати не можна.
Але...це, я сподіваюсь, всього лиш плід хворої фантазії. Така собі мисленнєва розминка і сценарій для фільму антиутопії.
Але, признаюсь, що через цю млявість з якою діють західні політики, що призводить до того, що диктатури сміливішають і об'єднуються, в мене постійна гойдалка між сприйняттям, що це все сценарій, де ми розмінна монета і вірою в те, що це дійсно боротьба добра зі злом, але с*ка добро чогось дуже тупить.