До антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» звертаються викривачі, які хочуть оприлюднити матеріали власних розслідувань. Нещодавно ми отримали такий матеріал від пана З. — «Як „пишуться“ навчальні посібники у Сумському державному університеті».
Якщо перейти за посиланням, то можна ознайомитися з порівняльною таблицею до навчального посібника "Modern methods of genetic diagnosis", зміст якої свідчить про злочин Маркевича В. Е., докт. мед. наук, професора, Тарасової І. В., докт. мед. наук, професора, Петрашенко В. О., канд. мед. наук. доцента, Редько О. К., канд. мед. наук, доцента, Лободи А. М., канд. мед. наук, доцента, Зайцева І. Е. канд. мед. наук, доцента — представників професорсько-викладацького складу СумДУ. Він полягає у порушенні авторського права та академічної доброчесності через плагіат текстів іноземних науковців.
Це, загалом, досить типовий випадок викриття. За лаштунками залишається мотивація викривача. Як правило, вона пов'язана з особистими мотивами, які можуть бути достатньо різноманітними — від підвищення власного авторитету в спільноті до помсти і зведення рахунків. В останньому випадку мова йде про публічну компроментацію колег-конкурентів в умовах боротьби за ресурс або вплив — посаду/статус, чи виплекану роками помсту за особисту або сімейну образу.
Звичайно, подібні матеріали надсилалися і надсилаються у відповідні державні органи, які мають контролювати і регулювати стан науково-освітнього середовища — Міністерство освіти і науки, новостворене Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Проте, досвід звернень «Дисергейту», наприклад до МОНУ, свідчить про небажання і неспроможність представників органу розбиратися по суті таких питань.
Головною причиною небажання відповідальних осіб займатися подібними випадками є ризик бути використаним заявником для досягнення скритих особистих цілей. Тому подібні викриття «спускаються на гальмах» замість того, щоб бути розглянутими і вирішеними на користь суспільного інтересу.
Другою причиною нерозв'язку цих проблем є банальна нестача виконавців, які б мали опікуватися подібними справами. З огляду на важливість проблеми академічної доброчесності доречно було б забезпечити фінансування та зростання кількості людей, залучених до таких перевірок, зокрема із громадського сектору.
Проте, ані спроба зрозуміти мотиви викривачів та з'ясувати причини відсутності реакції з боку відповідальних осіб держорганів не знімають відповідальності з науковців та освітян, які беруть безпосередню участь у процесі атестації кадрів у якості наукових керівників, опонентів, рецензентів, редакторів фахових видань, членів спеціалізованих вчених рад, вчених рад вишів та академічних установ, експертних рад та атестаційної колегії МОНУ.
Чому, на приклад, рецензенти плагіатного підручника Цодікова О. А. та Сміян О.І. не зробили свою роботу, тобто не перевірили наданий для рецензування рукопис на плагіат? Чому вчена рада СумДУ поставила свій знак якості на цьому ганебному витворі плагіаторів, легітимізувавши його власним рішенням?
На жаль, безвідповідальність стала ключовим принципом існування науковців і освітян. Загалом, саме безвідповідальність є причиною розквіту опортуністичної поведінки українців, які задля досягнення власних інтересів порушують права інших та діють всупереч суспільного інтересу.
Для корекції системи і зміни ситуації треба запускати як внутрішні механізми контролю, спонукаючи різними стимулами захищати академічну доброчесність та протидіяти плагіату членів науково-освітянської спільноти, так і вибудовувати зовнішню систему контролю, надаючи ресурси уповноваженим органам та громадськості.
У цьому зв'язку було б доречним зробити наскрізну перевірку на наявність плагіату всіх дисертацій нещодавно захищених або таких, які мають захищатися найближчим часом. Ми б отримали б оцінку загальної картини якості кваліфікаційних робіт, рівня плагіату та стану практик недоброчесності. Крім того, перевірки потребують дисертації топ-політиків та топ-чиновників, які приймають суспільно важливі рішення. Ясно, що викриття та покарання плагіаторів, а також осіб, які цьому сприяли дозволить очистити спільноту від академічно недоброчесних представників. Це стало б передумовою запуску розвитку науки і освіти — ключових сфер модернізації суспільства.
Як завжди, каменями спотикання є воля і ресурси.
