Контекст нашого буремного внутрішньополітичного життя визначається двома об'єктивними процесами еволюції політичної системи:
- Концентрацією влади.
- Потребою зміни еліт.
Перший процес пов'язанний із становленням політичної системи. Та, яку ми маємо фактично є імітацією демократичного ладу. Чому імітацією? Тому що еволюція політичної влади передбачає наявність певних етапів, яку послідовно проходить суспільство. Спрощено це:
- Потестарна влада і/або військова демократія.
- Монархія.
- Суспільний договір.
- Демократія.
Очевидно, що за 26 років незалежності вкрай важко пройти всі стадії. Особливо з врахуванням попереднього історичного досвіду існування у межах імперій (монархій) Росії, Австро-Угорщини та пізніше — комуністичної монархії Радянського Союзу. Звичайно, можна пригадати Конституцію Пилипа Орлика чи буття за пізньої Речі Посполитої, в якій розвивався інститут суспільного договору. Проте, Україна ніколи не входила до складу держав, в яких політична влада еволюціонувала до демократичного режиму. Іншими словами, у нас історично не склалася і ніколи не існувала культура і практики демократії.
Реально усі 26 років ми колотимося між пунктами один і два — потестарною владою і монархією. При цьому жодного разу монархія так і не укріпилася і була зруйнована гнівом народним — Майданами.
Зараз ми спостерігаємо процес концентрації влади з метою розбудови чергового монархічного проекту.
Які переваги дає монархія суспільству? Головне — це встановлення режиму законності, упорядкування інститутів та суспільного життя, запуск економічного зростання. Інша річ, що законність в умовах монархії, як правило, практикується за формулою «друзям усе, ворогам — закон», тобто має вибірковий характер. Власне, багаточисельні скандали щодо притягнення до відповідальності топ-політиків, нардепів, топ-чиновників підтверджують цю тезу. Для всеосяжного використання закону нема ані політичної волі, ані ресурсів. Друга проблема полягає у неадекватному стані суспільства — аномії, атомізації та опортунізмі громадян. Це не дозволяє достатньо сконцентрувати владу для встановлення монархії. Тому політичні групи, які боряться за владу вимушені співпрацювати. Але за логікою хтось із них-таки повинен взяти гору. Як це зробити? Є один хід: відмовитися від співпраці з конкурентами та законними методами перерозподілити на власну користь їхні ресурси. Поволі це відбувається на наших очах. Імовірно, що швидких зрушень найближчим часом ми не побачимо, оскільки зростання тиску на конкурентів призводить до зростання контртиску у відповідь і загрожує черговою політичною кризою. Проте, і зупинятися не треба, бо треба дотиснути ситуацію. Хоча, хто зна чи не стане Україна країною з гібридною монархією?
Якщо пан Порошенко не доведе справу до переможного кінця, то нас знову відкине до часів потестарної демократії. І процес перезапуститься з новою особою.
Тепер перейдемо до другого пункту еволюції — потреби зміни еліт. Так сталося, що радянську еліту не було усунуто від влади, тому проект Незалежної України залишається під загрозою внаслідок відсутності лідерів. Крім того, еліту не тільки не було змінено, вона одночасно вироджуючись відтворюється. Достатньо нагадати, наприклад, знищення плагіаторами системи присудження наукових ступенів в особах жадібних до статусів топ-політиків, топ-чиновників та нардепів всіх скликань. Як можуть недоброчені люди реалізувати та захищати суспільні інтереси?
Історія має два шляхи вирішення проблеми оновлення еліт:
- Запуск соціальних ліфтів, ротації та самообмеження.
- Знищення у вогні революцій або люстрація за наслідками революції.
У першому випадку має бути проведена реформа політичної системи, а далі — реформа всіх суспільних інститутів. Якщо цей процес не запускається, то ситуація перманентної кризи закінчується революцією/кровопролиттям і насильницьким знищенням/усуненням еліт. На жаль, подібні речі неодноразово відбувалися у нас. Думаю, не варто пояснювати, що Україна знаходиться на черговому роздоріжжі щодо вирішення питання зміни еліт. Тому пану Порошенку треба подбати про реформу політичної системи, яка має відкрити шлях гідним людям до управління країною та нарешті запустити економічне зростання. В умовах панування виродженої пострадянської еліти суспільство не має шансів для розвитку.
Отже, попереду нас чекають надзвичайні події — становлення монархії, новий суспільний договір і шлях демократії, які мають забезпечити нові еліти. Або трагічна альтернатива.
Чи вистачить розуму, соціального капіталу і відповідальності?
