Ця історія розпочалася рік тому гучним викриттям плагіату у статтях, співавтором яких є Олександр Волосовець – член Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, член-кореспондент НАМНУ, доктор медичний наук, професор, завідувач кафедри педіатрії №2 НМУ ім. О. Богомольця.
Враховуючи, що відповідальність за стан внутрішньої системи забезпечення якості освіти, тобто і за випадки плагіату співробітників, відповідно до ЗУ «Про вищу освіту» несе ректор, група «Дисергейт» у липні 2016 року звернулася до ректорки НМУ — Катерини Амосової, з вимогою розглянути цей випадок та прийняти управлінські рішення – покарати плагіатора. Крім того, ми звернулися до міністерки освіти і науки Лілії Гриневич, щоб вона проконтролювала виправлення ситуації із системою внутрішнього забезпечення якості у цьому університеті.
Дев'ять місяців наша заява залишалися без розгляду. І тільки у квітні членів групи запросили на засідання Комісії з питань біоетичної експертизи та етики наукових досліджень НМУ ім. О. Богомольця, на якому розглядалося питання «про звинувачення проф. О. П. Волосовця та С. В. Врублевської у плагіаті при публікації статей у фаховому журналі».
На цьому засіданні відбулася безпрецедентна подія – Олександр Волосовець відмовився від авторства цих статей (слухай запис виступу з 7:15 та коментар про зруйновану долю з 26:27). Уперше у новітній історії України особа публічно заявила, що не писала оприлюднених під власним прізвищем текстів. Таким чином, відмова від авторства практично засвідчила наявність плагіату у статтях. Цей факт потребує додаткової оцінки правників щодо можливих юридичних наслідків, оскільки таких «авторів» як Волосовець у нас хоч греблю гати. І треба чітко визначити результат такого «авторського самовідводу», бо враховуючи епідемію плагіату у майбутньому подібні ситуації відмови від авторства можуть стати масовим явищем.
Не зважаючи на відмову Волосовця від авторства члени Комісії доводили, що плагіату у означених статтях нема (див. витяг з протоколу №102, а також слухай аудіозапис з 11:08), апелюючи до того, що цей факт має встановити тільки суд. Порівняльних таблиць, які зробив Олег Смірнов нібито недостатньо для того, щоб побачити очевидну річ – окремі фрагменти тексту були запозичені без посилань. Подібна позиція Комісії є небезпечною, оскільки зводить питання академічної доброчесності до результату судового розгляду, а не відповідальності спільноти за поведінку власного члена. Особливо згубною є кругова порука членів корпорації, яку вони продемонстрували на цьому засіданні, надавши підтримку недоброчесному колезі, співчуваючи його ганьбі після викриття та псуванню кар'єри плагіаторки-співаторки. Гротескним виглядає звинувачення «Дисергейту» у виконанні «політичного замовлення», бо Олександр Волосовець – не є політиком і не мав/має політичної ваги. Випадково надана нам жертвою – Фрейдіним, інформація про плагіат стала відправною точкою для усвідомлення необхідності оцінки доробку членів НАЗЯВО на наявність неправомірних запозичень. Подібний критерій є обов'язковим з огляду на те, що у цьому органі мають виконувати повноваження доброчесні освітяни для підтримки довіри та забезпечення якості системи вищої освіти. На жаль, відсутність процедури перевірки та відбору кандидатів призвела до того, що до НАЗЯВО потрапили академічно недоброчесні люди – Олександр Волосовець, Руслан Гурак, Сергій Бондарчук, Сергій Бабак, Сергій Вижва та, імовірно, й інші. Це завдало шкоди репутації органу та унеможливило його ефективну діяльність на користь суспільства.
Але повернемося до НМУ ім. О. Богомольця. Як з'ясувалося, засідання Комісії було репетицією до засідання Вченої ради 27 квітня, на якому обирали на вакантні посади професуру, зокрема переобирали завідувача кафедри педіатрії №2 (запис розгляду питання). На цю посаду претендував лише один кандидат – плагіатор Олександр Волосовець.
Загалом, мене дивує імітація виборів на посади у вишах, оскільки конкурси проводяться формально і «тільки для своїх». Цього разу процедура вийшла далеко за межі «цирку на дроті», оскільки членів «Дисергейту» було запрошено виступити перед голосуванням за Волосовця. Ми скористалися можливістю та звернулися до членів Вченої ради з промовами — слухай запис виступів Світлани Благодєтєлєвої-Вовк з 26:00-32:00 та Олексія Болдирєва – з 51:00-54-00.
Катерині Амосові, як людині, яка несе відповідальність за університет, було запропоновано дві дії:
- прибрати кандидатуру Волосовця з бюлетеня для голосування, оскільки його відмова від авторства є безперечним доказом плагіату у статтях;
- покарати його у межах повноважень ректора — дисциплінарно, наприклад зробивши відповідний запис до трудової книжки.
Але Катерина Амосова відхилися нашу пропозицію, аргументуючи це тим, що голосування покаже рівень підтримки плагіатора в НМУ ім. О. Богомольця (слухай запис її виступу з 39:00 -51:00 та коментар з 54-ї хвилини). І, дійсно, Олександра Волосовця було обрано завідувачем кафедри педіатрії №2 з рахунком 84 голоса «за» та 14 голосів «проти», або 85,8% проти 14,2%. Ось такий результат продемонструвала Вчена рада НМУ ім. О. Богомольця щодо підтримки плагіатора-ліцеміра.
Питання залишається відкритим щодо бездіяльності самої Катерини Амосової у цій ситуації, бо вона, як ректорка, мала всі важелі для того, щоб, по-перше, не допустити безальтернативні вибори на цю посаду, і, по-друге, вплинути на поведінку Волосовця через запровадження дисциплінарного покарання. На практиці, вона продемонструвала гру на користь ухилення від відповідальності та отримання додаткових бонусів від ганьби, оскільки збезчещена людина отримала «хлібне місце» та підтримку/визнання колег. Очевидно, мова йде про небезпечний прецедент захисту плагіатора корпорацією. Дійсно, чи можна розраховувати на процес очищення, тобто що середовище вишів здатне до самокорекції? Ні, це самообман. Українські університети не спроможні на політику внутрішнього забезпечення якості вищої освіти, оскільки їхній керівний апарат утворився шляхом негативного відбору і допоки не буде проведено ротацію очільників відповідно до критеріїв академічної доброчесності, позитивні процеси не розпочнуться. Отже, «чахликова смерть» перебуває в руках міністерок/міністрів – Лілії Гриневич, Уляни Супрун, та інших міністрів, які заключають контракти з ректорами. Лише вони їх можуть розірвати і, таким чином, убезпечити виші від підривної діяльності ректорів, спрямованих на убезпечення корпорацій від відповідальності за ганебні дії недоброчесних членів. Хтось-таки має розірвати коло кругової поруки і зробити роботу на користь суспільства. Але хто?
Цікаво, чому після оприлюднення акту про зловживання в НМУ ім. О. Богомольця Катерина Амосова до сих пір керує цим закладом?
