«І кого зараз здивуєш тим, що топ-політик, чи топ-чиновник є плагіатором? Та він навіть в очі власну дисертацію не бачив, не те що не писав. Добре хоч на захист з'явився особисто. І за це подякуйте...» — імовірно, одна з перших думок, яка приходить у голову, коли знайомишся з викриттям масштабного плагіату Арсенія Яценюка.
Невже встановлений факт некоректного запозичення 70 сторінок, або понад третини тексту у його кандидатській дисертації, списаних здебільшого із підручників і посібників є підставою для політичних наслідків? Коли це у нас представники еліти несли відповідальність за власні вчинки? Сміх та й годі!
Але історія твориться через прецеденти зміни поведінки. У цьому випадку — зміни суспільного консенсусу щодо толерування плагіату. І ситуація з викриттям Яценюка може стати лінією поділу між ганебним минулим і гідним майбутнім.
Що маємо у підсумку?
- Яценюк — плагіатор, тобто банальний крадій текстів.
- Яценюк неправомірно привласнив ступінь кандидата економічних наук за сприяння членів спеціалізованої вченої ради, а також наукового керівника, опонентів та інших зацікавлених осіб.
- Яценюк протягом років отримував з держбюджету надбавку за науковий ступінь, тобто опосередковано грабував платників податків.
- Яценюк є лідером партії «Народний фронт», яка входить до коаліції, тобто керує державою, а через віце-прем'єр міністра В'ячеслава Кириленка — чоловіка плагіаторки Катерини Кириленко, контролює гуманітарний блок уряду. У якому міністерка-плагіаторка Лілія Гриневич очолює освіту і науку, а також контролює такі державні органи як Державну інспекцію навчальних закладів, очолювану плагіатором Русланом Гураком і НАЗЯВО, членами якого є викриті плагіатори Олександр Волосовець, Сергій Бондарчук, Руслан Гурак, Сергій Бабак. Тобто мова йде про токсичну мережу плагіаторів, які окупували надважливу для майбутнього суспільства сферу. У сукупності щорічні збитки, які завдають злочинною діяльністю та бездіяльністю ці люди можна оцінити у мільярди гривень.
Які наслідки очікували б пана Яценюка, якби в Україні дотримувалися законності? Його притягнули б до відповідальності, зокрема:
- позбавили наукового ступеня;
- повернули до бюджету неправомірно сплачені суми доплат за науковий ступінь під час обіймання посад;
- політичні партнери відмовилися від співпраці та переформатували коаліцію;
- громадяни морально засудили та не надали підтримки «Народному фронту» на наступних виборах.
Іншими словами, політична кар'єра Арсенія Яценюка завершилася б.
Але Україна — не зовсім цивілізована країна. Тут практично не діють закони та відповідальність. А втрата репутації не має значення. Це зона персональних домовленостей між членами еліти. Тому питання з притягненням до відповідальності пана Яценюка залишається відкритим і на совісті його політичних партнерів. Його доля фактично знаходиться у руках Петра Олексійовича та опосередковано однопартійців. Зараз настав момент істини: що переважить — домовленості чи потреба змінити країну?
Я б не поспішала робити цинічні висновки на користь вибору домовленостей. Бо за нього прийдеться заплатити політичну ціну у вигляді втрати довіри вже західних партнерів та інвесторів. На жаль для Арсенія Яценюка і на щастя для України євроінтеграційні процеси передбачають системні зміни, зокрема у сфері захисту нематеріальних активів — авторського права/інтелектуальної власності. Те, що для місцевих політичних аборигенів не має цінності давно визначає розвиток інших суспільств. Їхні представники не будуть толерувати плагіату, бо не навчені. Більше того, для них втрата репутації означає втрату довіри і неможливість подальшого підтримання стосунків. Особливо в умовах гібридного світу, де чітко треба знати хто твій друг і партнер, а хто — ні, і рішуче відмежовуватися від пройдисвітів.
Позитивне політичне рішення по справі Яценюка передбачає також відставки членів токсичної мережі керівників освіти і науки — В'ячеслава Кириленка, Лілії Гриневич, Руслана Гурака, Станіслава Ніколаєнка, перезавантаження складу НАЗЯВО. Це був би потужний сигнал суспільству про очищення і оновлення системи управління.
На фоні подібного історичного прецеденту Україна отримала б шанс зберегти Національну академію наук від дерибану майна, який давно очікується у наближених до перших осіб колах вигодоздобувачів. Смерть Патона може запустити незворотній процес розпаду НАНУ, який вигідний токсичним мережам плагіаторів/псевдонауковців, бо тоді не буде з чим порівнювати результати імітації науки.
Хоча є ще простір і для маневру з боку Яценюка, який може сам визнати факт плагіату, відмовитися від ступеня, сплатити у бюджет суму доплат і публічно принести вибачення науковій спільноті. Чи здатний він на подібний вчинок?
Поживемо — побачимо.
Фото: pravda.com.ua
