Цей текст написано ще у жовтні 2011 року у вигляді синопсису для короткометражного фільму про людину, мого товарища Віталія, 36 років, що помер від СНІДу...
Кадр сучасності...
Помер мій друг. Це — другий. Ще три — на черзі.. У черзі… Помер молодий, веселий, самодостатній чоловік… Зі статусом…
Кадр минулого, спомин про особистість та стосунки...
Він був улюбленцем жінок. Не раз я була свідком нещадних бійок дівчат і молодих жінок за нього. А він.. Він білозубо всміхався і брав їх.. Стільки, скільки хотілося, де міг і де не можна. Вони знали, що нічого з того не вийде, але як заворожені йшли за ним. За його жагучим поглядом, за аристократичною поставою, за щирою посмішкою, за порухом шовкових брів. Світлоокий, світле русяве волосся, пружне, завжди загоріле досконале тіло, бунтарський характер і поведінка: брутально-ніжний, зверхньо – покірливий, нестримно – привабливий. Гляне у вічі – і серце обпікає…
…Ми знайомі ще зі школи… Вперше мене побачивши, він сказав : «Я с восьмиклассницами не вожусь! Иди в куклы играй!» Ех, як мене зачепило! Я, від злості, накинулась на нього з кулаками і гамселила в напружений до стану камінної стіни живіт, а він тільки сміявся.. Якось дуже довго я була найменша в компанії, і ,наче з молодшою сестрою, всі — і хлопці, і дівчата — зі мною носились… (Знали б вони тоді, яка я виросту!)
Чи була я в нього закохана? Авжеж! В нього не можна було не закохатися. І я плакала в подушку, писала сльозливі вірші про нерозділене кохання, ловила його погляд, ненавиділа чергову дівчину…
А він.. Ковзав поглядом по мені, підморгував і казав: «Малявка! Не за что и глазу зацепиться! Иди, книжки читай!». І біг до чергової дами «сегодняшнего сердечного увлечения»!
Саме він був центром, душею компанії, він збирав вечірки, влаштовував розгульні п'яні ночі, зривався і їхав за сотні кілометрів до моря, щоб отримати чергову перемогу над черговою дівчиною.
А потім.. Несподівано одружився з моєю однокласницею. Мабуть, зарано… Сім'я, обов'язки, дитина, робота, дім – наче підмінили Віталія. Всі голови сушили, що там Наталя з ним зробила, як «виправила»???
Віталій…Vita — Життя ! Він був до нього спраглий, невситимий… Його вистачило лише на рік, і знову: дівки, жінки, гулянки, запої, мандрівки, гроші, наркотики… Скандали, сварки, бійки, строк умовно…
Кадр розуміння невідворотності трагедії
«Ми усі розбіжемося по русифікованих містах»…
Якось розвело життя нас на різні боки...
У мене, під час вагітності, постійно губили лікарі обмінну картку.. Задовбавшись учергове її шукати, медсестри з реєстратури сказали «Иди сама ее ищи!» Я, перебираючи картки хворих, натрапила на картку з ім'ям і прізвищем Віталія…
У правому верхньому кутку стояло слово «заболевание»…Я знала, що це означає… Щоб не писати вбивчих, часом невиліковних діагнозів, лікарі писали це слово… Але вище, над буквою «е» хтось вивів червоним олівцем петельку.. І навів її двічі… Естет…
Кадр філософський І
Ницше: «Бога больше нет!», Бог :«Ницше больше нет!"
Що таке життя? Що наше людське життя в проекції на Вічність? Для неї наші страсті, кохання, біль, турботи – лишень як оком раз кліпнути… Безодня, повіки відкрилися, кольорова картинка світу, а потім…Знову безодня.. Скільки за хвилину ви моргаєте? Не рахували? Вона, Вічність, теж не рахує…Нас…
"Я есмь Альфа и Омега, начало и конец"...
Омега Ω, остання літера алфавіту… Мені вона нагадує ту червону петельку, бачите, як схоже? О-мега, довге "о", безкінечне.. Як Вічність, як безодня Вічності, з якої ми приходимо, в яку йдемо…
"Уж сколько их упало в эту бездну, разверстую вдали. Настанет час, когда и я исчезну с поверхности земли…"
Кадр минулого, подібність ситуації
…Пам'ятаю, як ми намагалися підбадьорити Оксану. Ходили до неї, ховаючи очі казали: "Говорят привезли лекарства, тебе поможет, вылечат". Брехали… А вона мріяла побачити, як зробить свої перші кроки син, хотіла його до школи відвести... Вона вгасала. Життя поквапом від неї бігло, тендітна і беззахисна вона жила тільки очима…
…На похороні була одна молодь…Обертаючись, я побачила колону – хлопці, дівчата, однокласники, знайомі, друзі.. Їй було 20.. Зарано.. Ми тоді не розуміли, ЩО то Смерть… Кінець Життя, остання літера, безодня Вічності, Ω.
Де вона той вірус вхопила – так і не з'ясували…
Кадр філософський ІІ
"Молодість була така весела, а пісні були такі сумні!"
Іноді тобі здається, що життя — локомотив, що мчиться на швидкості… Ми не встигаємо, щось забуваємо, кудись поспішаємо… І раптом, наче бетонна стіна – думка: "Що там далі? За межею життя?". Страшно? Ще й як! Від усвідомлення, що ми не вічні, що все дойде, добіжить до краю, до літери останньої, Ω…
"Бог меня любит. Во всяком случае, я в это – верю!!"
Коли я обертаюсь, згадуючи друзів і товаришів, з якими виростали, то бачу не один, не два – десятки хрестів.. Хтось вмер під колесами авто, хтось від передозу, хтось отруївся метиловим спиртом, що був у пляшці "Белый орёл", когось підрізали у під'їзді власного будинку, хтось втопився, хтось не звернув увагу на кашель і помер від ускладненої пневмонії, хтось повісився, когось забили до смерті в армії….
Кадр сучасності
"Не стоит прогибаться под изменчивый мир, однажды он прогнется под нас!"
Він боровся, лікувався, шукав нові ліки, дотримувався дієти.. А потім зривався.. Пив, по-чорному…Тікаючи у тимчасову безодню хмільного забуття… Останні два місяці Віталій провів у ліжку. Вже не вставав.. Поряд була дружина Наталя.. Два місяці він не приймав ліки, як вже його не умовляли… Від маленької подряпини почався сепсис.. Він помер при пам'яті, в гарячці, впізнати його можна було лише за очима…Все ті ж, блакитні…
…Повіки стулені… Він відійшов у безодню Вічності, з якої і прийшов.. Ω…
Земля Тобі пухом, Віталію. Я думаю, що Бог тебе простив…
Ти — другий. Ще три — на черзі.. У черзі…
Помер молодий, веселий, самодостатній чоловік… Зі статусом Омега...Ω…
