Символізм в політиці занадто показове явище. Досвідчені дипломати знають, що часом навіть не вірно підібраний колір шкарпеток чи краватки може насторожити іншу сторону переговорів, викликати недовіру, чи навіть розізлити.

Вчорашня прес-конференція Президента теж була сповнена символізму. Найбільш яскравий з них – літак «Мрія», на фоні якого Глава держави спілкувався з журналістами на заводі ім. Антонова. Підозрюю, що «продюсерський центр» Офісу Президента очевидно таким чином хотів продемонструвати всьому світу відданість Глави держави до свого, українського. Ще як варіант — «ми на взльоті», «розправили крила», а для самих вірних фанатів Президента посил про те, що Зеленський – це і є українська мрія.

Проте, що маємо по факту? Поки, нажаль, як і в ситуації з прес-конференцією Президента, українська мрія про успіх держави і її громадян знаходиться на задньому плані. Та ще й в ангарі, обмеженому різноманітними лобі, інтересами близьких до Зеленського олігархів і «друзів кварталу», а також «близькорукою» політикою самої влади.

Яскравий приклад цьому законопроект, який з подачі Мінфіну ще 12 травня поточного року схвалив Кабінет Міністрів і яким вносяться зміни до Податкового кодексу України, зокрема, щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях (акцизного податку, екологічного податку та рентної плати) з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції (https://www.kmu.gov.ua/news/uryad-zatverdiv-zmini-do-podatkovogo-kodeksu). Замітьте, знову рента, з тою лиш відмінністю, що тепер цю тему піднімає не сам голова профільного комітету Гетьманцев (згадуємо його геніальне творіння законопроект №1210), а її завуальовано подають в урядовому законопроекті.

Безперечно, справедлива податкова база – це основа ефективної держави. Але чи про збільшення податкового навантаження мріяв український бізнес, коли, перебуваючи в затяжному локдауні, тим не менш продовжував допомагати державі боротись з пандемією — закуповуючи кисневі концентратори і ліжка, кисень та вакцини. Сумніваюсь.

Звичайно, логіка уряду вочевидь продиктована історичною практикою, коли держави вводили додаткові податкові збори для того бізнесу, який в часи катаклізмів лише вигравав. Наприклад, Америка і Британія обкладали податком надприбутки, зароблені бізнесом на Першій і Другій світових війнах. Німеччина тимчасово підвищувала прибутковий податок після об'єднання в 1991 році, Австралія — після повені в 2011-му, Японія — після землетрусу в 2013-му (https://www.bbc.com/russian/features-56936128).

Проте з рентою на залізну руду дещо інша історія. Так, експорт руди та залізорудних концентратів українські гірничо-металургійні компанії за минулий рік наростили на 16% в порівнянні з 2019 роком. Такий стан речей був викликаний форс-мажором у вигляді пандемії, в результаті якої значна частина підприємств обмежувала свій видобуток чи, навіть, закривала підприємства. Як наслідок, шалено виріс попит над пропозицією і, відповідно, ціна останньої. Однак, на фоні активної фази вакцинації по світу, це явище достатньо короткострокове. Бо, наприклад, уже до 2022 року Бразилія має в планах повністю відновити об'єми власних поставок залізної руди. Аналогічні заяви про відновлення своїх позицій уже пролунали й від інших світових лідерів-експорту залізної руди. На фоні цього, за даними спеціалістів GMK Center, уже до 2024 року ціна залізної руди знизиться до $77/т, а це, орієнтовно, такий самий рівень, що був в доковідний період.

Відтак, то де логіка в таких «близькоруких» рішеннях. Боротьба з олігархами? Прекрасна медійна історія, але в ситуації з підвищенням ренти найбільше постраждають не Ахметов чи Арселор Міттал, а звичайні працівники. Бо в умовах збільшення податкового навантаження, виросте ціна, а відтак вітчизняна руда не зможе конкурувати на світових ринках. Попит впаде, йому на зміну прийдуть постачальники з більш вигідними пропозиціями, а українські гірничо-видобувні комбінати будуть змушені скорочувати об'єми, а значить і трудові ресурси, зайняті в цьому процесі.

Та мова не лише про металургів чи шахтарів. Бо на фоні розмов про збільшення ренти і ланцюгового підвищення цін на руду за підсумками останніх місяців її перевалка через морські порти уже впала. Наприклад, у першому кварталі 2021-го не багато не мало, а на цілих 7,6% у порівнянні з аналогічним періодом 2020-го року. Для портової галузі України і самого бюджету – це мільярди гривень, які вітчизняні портовики і судноплавні компанії й так втрачають на фоні створення проблем нашим судам при проході Керченської протоки росіянами. А тут ще й Президент з урядом вирішили чергову «міну» при поганій грі закласти.

І останнє, а чому лише рента? Якщо логіка таких рішень продиктована нібито надприбутками в часи пандемії, то де введення нових податків для Інтернет-магазинів? Служб доставки? Деякі із них лише прикриваються прекрасною риторикою про малий бізнес, але при цьому шаленими темпами розвивають власні національні мережі. Якщо цього немає, значить ми знову повертаємось до політико-адміністративного управління державою часів Азарова: коли «одним дам, іншим не дам». Хіба в цьому полягала українська мрія? І скільки ще інтереси держави та людей будуть на задньому плані, поступаючись пріоритетом короткостроковим рішенням з сумнівним економічним, а головне соціальним ефектом?