Вже вся Україна знає, як 18 вересня суд виправдав та випустив на волю усіх підсудних по справі щодо подій 2 травня в Одесі на Грецькій площі. Але переконуюсь, що мало хто знає деталі цієї важливої справи. Справи щодо подій, котрі врятували Одещину від розв'язання війни. Без перебільшення, доля України тоді вирішувалась саме тут. І все, що стосується теми 2 травня 2014 року — надзвичайно важливі та серйозні речі.
Ряд сутичок, кийки, сльозогінний газ, барикади та шквал обурення від всієї країни. Як це було під судом після зачитання вироку — на відео.
Все це відбулось після того, як проросійські екстремісти та 2 росіянина отримали виправдовувальні вироки і були відпущені прямо з залу суду. Під самим судом на них вже чекав російський консул.
Спробую розповісти про причини та наслідки.
Отже, в той день група проросійських та росіян напала на ходу за єдність України в центрі міста. Пізніше був епізод-2 з будинком Профспілок, але ми говоримо зараз про першу частину. Саме на Грецькій було затримано безпосереднього організатора, керівника банди «Одесская дружина», сина генерала МВС, Сергія Долженкова. По вказаному епізоду на лаві підсудних опинилась 21 особа, пізніше один втік у Росію, а другий став свідком, лишилось 19. Хоча затримано було більше 100 осіб. Серед них також і Євгєній Мефьодов, громадянин РФ, бойовик, що мав в регіоні відігравати роль такого собі «Мотороли».
Чому ж судді виправдали всіх підсудних? Невже судді такі погані?
Насправді до суду у всій ситуації питань якраз найменше. Бо при винесенні рішення судді досліджують матеріали, що надає обвинувачення. А ось тут і починається саме цікаве.
Жодних доказів вини підсудних не надано. А частину суд визнав неприпустимими, оскільки вони були отримані в порушення процедури. Це не означає, що вини нема, це значить що ніхто і не намагався її доводити, бо така задача навіть не стояла.
Процесуальне керівництво у провадженні здійснювала ГПУ, слідством займалась вона ж спільно із прокурорами Одеської області і слідчими від МВС. В 160 томів макулатури вони вклали все, крім доказової бази. Щоб ситуацію виправити, ми в Одесі спільно із представниками «Групи 2 травня» приходили під облпрокуратуру із протестом. Очолював її тоді Сакварелідзе, але до нас він не вийшов. З'явився його тоді заступник, а нині вже прокурор області Жученко. Було створено робочу групу з представників громадськості, «Групи 2 травня» та слідчих. Щотижня збирались і спілкувались в межах, які дозволяє Закон. Було надано багато матеріалів, багато конструктивних порад від експертної «групи 2 травня».
Звертали на цю проблему увагу і Юрія Луценка. Результату — нуль.
Тим часом суди по черзі намагались звільнити з-під варти ключових фігурантів, відпускаючи їх під домашній арешт. Були протести, доходило до блокувань та сутичок. Їх закривали знов. Але висновків ніхто не робив, і у провадженні ніхто нічого не змінював.
В червні 2016го ми почали просувати ідею, що підсудних потрібно обміняти. Бажано на Карпюка та Клиха. Подавались звернення від декількох нардепів на ім'я голови СБУ, МЗС, Ірини Геращенко та до Президента. У відповідь — лише відписки, відмазки. Нікому це не цікаво. А от в момент написання статті дізнаюсь, що росіяни пропонували обмін, але Україна відмовилась. Ніби це не по мінським угодам, бо вони — цивільні, не такі як треба, тощо. Хоча обмін — це був би найвдаліший варіант у цій ситуації, коли посадити їх ніхто не збирався, а так хоч визволили б когось з полону. Але ні.
Чому слідство проявило себе так? Чому не зібрало докази, щоб покарати винних?
Я схиляюсь до версії, що просто такі задачі і не стояли. Не було політичної волі, бажання і необхідності. І це стосується не лише епізоду боїв в самому центрі, а й усього провадження. 2.05.14 терористи стріляли по нам з-за щитів беркутівців. Вже третього травня все місце подій було акуратно прибрано комунальниками, що знищило значну частину доказів. На наступний день, 4.05, той же беркут здав управління МВС міста, добровільно та під аплодисменти склавши перед сепаратистами щити. За це з МВС звільнили аж 0 співробітників. Так само нікого не притягнуто до відповідальності із офіцерського складу міліції, а полковнику Фучеджи дали вільно виїхати в Придністров'я. Звідти — в Росію. Зараз він з новим російським паспортом став рупором пропаганди, хоча міг би і у нас бути при посаді з таким ставленням правоохоронців до роботи.
Суд при винесенні вироку спирався на докази, надані прокуратурою і адвокатами. З боку обвинувачення був свідок Посміченко, котрий до цього був підсудним, і суд визнав його показання такими, що не є належними. Також був свідок екс-міліціонер Тошматов, котрий просто підтвердив що бачив у той день Долженкова, але не назвав що саме той робив, тобто на його провину чомусь не вказав. На противагу сторона захисту допитала проросійського фотографа Лесика, котрий заявив, що антимайданівці були в самих капцях, шортах і не становили загрози. Бачите, ось ці «пляжники».
Стосовно ж майданівців, він заявив, що ті були екіпіровані, готові до сутички, озброєні фашисти, що хотіли вбивати мирних антимайданівців.
Це і лягло в основу вироку. Також колегія взяла до уваги висновки ООН, ОБСЄ та ін. міжнародних організацій. Стисло вони звучать в унісон російській пропаганді. Обурення тим, що не судять майданівців, бойовиків названо «сторонники федералізації», дискурс чітко вказує на те, що Україна в цій справі проявила повну беззубість на міжнародній арені, віддавши ініціативу Росії. А тепер ще й закріпила це юридично. Не здивуюсь навіть, якщо ці ангели в колорадських одежах відсудять ще компенсації собі. Бо з таким слідством є всі підстави для цього.
Вирок, по якому терористів виправдано, створює прецедент і певний сигнал іншим: дивіться, можна кликати Росію, вбивати патріотів, і тобі за це нічого не буде.
Держава сама себе пошила в дурні. І мало кого з присутніх в суді здивувало таке рішення. Воно було передбачуване. Тим не менш, спалахнули конфлікти з поліцією та нацгвардією. А в цей час в самому суді СБУ затримало ключових фігурантів — Мефьодова та Долженкова. По ст. 110 ККУ (посягання на територіальну цілісність). Але не за 2 травня, а за березень того ж року, коли бойовики робили зустріч в Миколаєві разом із місцевими сепаратистами. Більше року тому я писав про ту їх поїздку.
Визначив, хто із осіб в балаклавах є ким, вказав на потенційних свідків, вимагав СБУ почати слідство. Але тоді це мало кого цікавило. А от в день виправдання вони повідомляють двом терористам про підозру по цій справі. І вночі, з 12 ночі до 6 ранку 19.09.17 їм обрали міру запобіжного заходу терміном на 60 діб. Впевнений, по справі ще менш якісно зробленій, ніж справа 2 травня.
Після виправдання в суді, одному із відпущених на волю сепаратистів в той же вечір невідомі пробили голову та зламали ребра. Ще один шанувальник росії під судом, де обирали міру запобіжного заходу Долженкову та Мефьодову, отримав на горіхи, після того, як почав звати терористів братами, за котрих він уболіває. Усього за день постраждало бл. 35 правоохоронців, якщо вірити даним поліції.
Рівень довіри до правоохоронної системи критично низький. І з кожним днем падає все нижче. Тим самим наштовхуючи громадян на речі, котрих бути не повинно. Наприклад, посаджений за грати сепаратист гарантовано матиме менше проблем із здоров'ям, аніж на волі.
Але що робити з прокуратурою, з поліцією та всіма цими важливими шишками, від котрих нема жодної користі, а лише шкода?
Просто згадайте, що надворі зараз кінець 2017 року. Це означає, що скоро четверта річниця, як РФ розв'язала війну проти нас, окупувала наші території, вбила більше десяти тисяч українців. А ми виправдовуємо її вірних бойовиків, що намагались перетворити Одесу на зону відкритих бойових дій. І за такі кричущі факти провалу слідства ніхто не несе відповідальності.
Куди ми дійдемо з таким ставленням до надважливих справ, справ міжнародного значення?
Мені неприємно це казати. Але мені соромно за цю державу.
Фото: Думская, Алена Соломонова
Група 2 травня: за посиланням.
