Впродовж останніх років (якщо не століть) Москва проводила цілеспрямовану експансію України через різні сфери:
- Економічна. Доля російського капіталу в нашій економіці є надзвичайно великою і сьогодні, на четвертому році війни. Росія агресивно заходила на наш ринок різними способами, від приватизації стратегічних підприємств до вливання величезного капіталу в свої компанії, що працюють в Україні, навіть коли це невигідно, як з Яндексом, наприклад.
- Мовна. Тотальний тиск на українську мову, її носіїв, знищення літератури, заборони та ще раз заборони. Натомість ведення політики русифікації. Тут можна багато дискутувати, але є ряд історичних фактів, проти яких не попреш. Росія завойовувала наш простір і продовжує це робити завдяки мовній експансії.
«Там, где русская речь, там есть русский мир» (с).
Це не означає що всі російськомовні громадяни є ворогом, ні. Але ті, хто слабше розумом та душею, краще піддаються пропаганді, коли мають в обиході мову країни-агресора.
- Релігійна. Тут все просто і вміщається у два слова — Московський патріархат.
Навіть не знаю, що додати.
- Медійна. Засоби масової інформації (маю на увазі ті, що діють в Україні) далеко не завжди мають і сьогодні проукраїнський дискурс. Значна частина їх є інструментом пропаганди, промивання мізків українців. Вони формують потрібну для агресора суспільну думку, що робить частину суспільства лояльними до дій ворога.
- Військова. Крим, Донбас. Окупація по факту із застосуванням зброї. Гадаю, тут теж особливо пояснювати не потрібно.
- Культурна. Впровадження на наш ринок російських та проросійських виконавців, що орієнтовані на Москву. Створення з них потужного інструменту пропаганди та завдяки агресивній політиці «культурних діячів» — утискання розвитку українського контенту та виконавців. Ті самі зірки повинні утримувати в суспільстві міф про «одіннарот» і «братьєв».
Можна багато говорити про вказані пунтки. Можна їх доповнювати. Але я зупинюсь на останньому.
Те, що робиться в плані «зірок» впродовж останніх півроку (маю на увазі протести і виступи проти іуд та шовіністів) — якраз бажання позбутись від одного з елементів російської експансії. І сьогодні для цього є найспрятливіші умови. Окупація територій і ставлення до цього ряду діячів культури є тим лакмусовим папірцем, за яким можна ділити їх на категорії «свій-чужий».
Можна ділити і потрібно.
Не зробимо це зараз — втратимо шанси на майбутнє, матимемо знову гастролі лоліт, кіркорових, тіматі та інших кобзонів.
Ви хочете щоб ваші діти зростали на цих моральних виродках?
Я — ні.
Тому принципово давлю і буду давити всіх, хто сміє зазіхати на суверенітет та нацбезпеку України, а потім пертись до нас за гривнею.
Для мене питання Криму, Донбасу і ставлення до війни в Україні загалом — питання принципу. Питання, по якому можна чітко ідентифікувати, хто перед тобою. Нормальна людина чи ворог, що, може і ненавмисно, але підтримав вбивство таких самих українців як і я. Відбирання домівок у таких самих українців. І з такими «діячами» нам точно не по дорозі.
Я готовий тиснути на таких навіть у союзі з чортом лисим. Готовий ставати на горло своїм амбіціям, закривати очі на певні персоналії, що мені не подобаються, певні розбіжності з ними в поглядах чи навіть колись конфлікти. Бо вважаю загальну мету — позбавити Україну від наступу «культурної» експансії важливіше за будь-які особистісні моменти.
Не хочу, щоб нашу землю топтали ті, хто їздив в Крим за рублем чи писав звернення до путіна на підтримку цієї війни.
Я готовий й далі робити цю невдячну справу, виявляти небажаних гастролерів і допомагати їм не потрапити в Одесу. Хоча б в Одесу.
І я безмежно вдячний тим, хто приходив на протести. Тим, хто допоміг у цій справі присутністю, гривнею чи словом.
Тим, хто хоча б просто зробив репост.
Іноді мені соромно за тих, хто поряд і мав би теж відстоювати принципову позицію, але в останній момент її чомусь змінює. Іноді соромно за активістів, що думають, що ця проблема — дрібниця, котра не варта уваги.
Найбільше мені подобаються ті, хто не бажає втручатись і стоїть в стороні бо «Стерненко ж піариться».
Бажаю вам теж так піаритись, щоб потім валятись в лікарні.
Та й хіба є сенс щось робити, якщо ти не доповнюєш роботу інформаційною підтримкою?
Але ж хоч хтось повинен звертати увагу на проблему та лупати сю скелю.
Час всіх розсудить.
Дуже зручно займати позицію «хати зкраю». Набагато незручніше відмовитись від чинників, що формують зону комфорту. Але потрібно, бо це питання виживання нації та держави.
Все, що просуває до нас Москва, має бути випалене розпеченим залізом. Все, що Росія сіє у нас, повинно бути вирване із корінням, спалене, а попіл — розвіяно.
Давайте ж будемо тими, хто це втілюватиме в життя. В ім'я цього самого життя в Україні.
