Кінопроєкт «Спогад» — ігровий короткометражний.

Жанр: драма, фентезі.

Логлайн:

Перед Волоцюгою у нічліжці раптово постає Чарівник, пропонуючи докорінно змінити злиденне життя на краще, зробивши жебрака заможним і щасливим. Для цього Волоцюзі лише треба зректися усіх його спогадів. Волоцюга радий дивовижному шансу на портяунок, але з'ясовується, що має один спогад, від якого відмовитися не може.

Синопсис:

Брудний, давно не голений Волоцюга з розпатланим і скуйовдженим волоссям іде вулицею з торбинами в руках. На його обличчі — давній і глибокий шрам. Заглядає в урни, дістає звідти пляшки з-під пива. Випиває залишені краплі.

Риється у сміттєвому баку, ретельно перебираючи вміст. Підбирає з землі недопалки.

У захаращеній різним мотлохом і непотребом місцині за гаражами влаштовується на нічліг. Розводить багаття. Курить недопалок, п'є з пластикової пляшки самогон, занюхуючи рукавом засмальцьованої куртки.

Влаштовується на викинутий поламаний диван, накриваючись ганчір'ям. Засинає.

Волоцюга прокидається від сильного нападу кашлю. Тягнеться за баклашкою, як раптом місцина освітлюється немов від увімкненого прожектору, а перед ним постає Чарівник у Білому — молодий чоловік з тростинкою у білому пальті, такого ж кольору костюмі й туфлях.

Ошелешений Волоцюга лякається, питаючи в Чарівника, хто він. Той відповідає, що він — шанс для Волоцюги змінити життя на краще: стати здоровим, заможним і успішним.

Чарівник запевняє, що здатен змінити майбутнє Волоцюги, зробивши його гідним людини. Обіцяє нову реальність з новим Волоцюгою, де ніщо не нагадуватиме йому про злидні.

Єдина умова для пропонованого порятунку — усвідомлений вибір і тверде рішення Волоцюги зректися усіх спогадів, які має.

Спантеличений Волоцюга каже, що йому нічого згадувати, бо кожен день — як той самий. Тому не розуміє в чому підступ. Зрештою, говорить, що готовий.

Тоді Чарівник вимагає у Волоцюги віддати світлину, яку той носить під лахами. Волоцюга дивується, звідки Чарівник про неї знає.

Волоцюга дістає світлину, на якій заснятий двадцять років тому — респектабельного вигляду доглянутий чоловік в костюмі з голочки — разом із малою Донькою і красунею-Дружиною.

Волоцюга згадує роковий день, коли всі потрапили в катастрофу на автівці, якою він кермував. Їдучи, він цілувався з Дружиною. І хоча дорога попереду була чистою, смертельна небезпека чатувала на них з другорядної дороги.

Перед тим, як вантажівка, не пропустивши їхню автівку, врізалася в неї на повній швидкості, Донька гучно вигукнула: «Татусю!».

Волоцюга розгублено запитує в Чарівника, навіщо йому ця світлина. Той нагадує Волоцюзі про умову забути все, що пов'язує його з цим життям, аби отримати нове. Каже, що угода запрацює, коли віддасть цю світлину. Віддана світлина стане символічним підписом Волоцюги під угодою і тоді вона почне діяти.

Волоцюга вагається, не наважуючись віддати світлину, бо це єдина річ, яка лишилася в нього як найдорожчий спогад про людей, яких він так любив.

Чарівник зауважує Волоцюзі, що той вже двадцять років картає себе за те, в чому не винуватий. Саме автокатастрофа із загибеллю Доньки і Дружини пустила життя Волоцюги під укіс, викинувши, зрештою, на смітник.

Без згоди забути фатальний інцидент, а значить і все, що з ним пов'язано, Волоцюга не отримає шансу на нове життя і лишатиметься яким є, поки не загнеться, а до цього, як запевняє Чарівник, вже дуже не довго.

Чарівник наполягає, що забути в даному випадку — не значить зрадити. Це означає не продати душу, а врятувати її.

У важких роздумах Волоцюга вже наважується віддати світлину і протягує її Чарівникові, як раптом звідкись чує голос його Доньки: «Татусю!».

Чарівник каже, що це марево і омана, спонукаючи Волоцюгу віддати світлину, отримавши для себе порятунок. А ще зауважує, що в новому житті Волоцюгу очікують нові зустрічі і стосунки, а значить можливість мати дітей, яких він любитиме не менше.

Волоцюзі знову чується дончене «Татусю!» і він відмовляє Чарівникові, проганяючи того геть. Каже, що нікому не віддаватиме свого спогаду.

Чарівник зникає разом із світлом навколо, що з'явилося з його появою.

Волоцюга ніжно цілує світлину і лягає спати, міцно притискаючи її до грудей.

Невдовзі він перестає дихати, а світлина з випростованої руки вислизає на землю.

СЦЕНАРІЙ:

- кінець - 

автор — Олексій Мазур,

https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/ 

Дніпро.