Стосовно чергового випадку використання легальної зброї для захисту приватної власності та сім'ї, відкриття кримінального провадження щодо перевищення меж самооборони, меж взагалі, діяльності Українська Асоціація Власників Зброї та позиції Держави.

Вибачте, коротше не вийшло.

Минулого року на територію мого будинку «залізли» співробітник «Київенерго». Вони міняли лічильники, а мене не було вдома. Аби не гаяти час, хлопчики просто перелізли через паркан і виконали свою роботу. Звісно, ніякого офіційного попереднього сповіщення про «необхідність бути вдома», не було. Так само, як і дозволу перелазити через паркан.

Інститут приватної власності в Україні інфантильний. Як і багато чого іншого. В тому переліку і інстутуції, що покликані захищати та гарантувати право на недоторканність приватної власності та, так само, і на недоторканність життя та гідності (МВС України та подібні). Цей інфантилізм є наслідком тривалого перебування у стійлі СРСР, в якому приватна власність заперечувалась та засуджувалась.

В Україні, після розпаду СРСР, з'явилася/поновилася приватна власність. Це така сукупність речей, яку можна після себе залишити не країні, партії, ідеалам і т.д., а кому завгодно на свій власний розсуд, переважно – своїм дітям. Ще можна не просто залишити, а і примножити, покращити і т.д. За життя, яке є безцінним конституційно.

Приватна власність має такі характеристики як межі. Ось ці самі межі встановлюються, підтверджуються та гарантуються Державою. Тобто той самий паркан між моєю территорієї та територієї загального користування було встановлено за згоди Держави Україна. Держава фактично має гарантувати непорушність меж.

Суть намагань статистичних 11% суспільства, тобто людей, що «офіційно» воліють мати доступною для захисту себе та оточуючих саме «короткоствольну вогнепальну зброю», і які вважають, що вони нічим не гірші за ті «дроб відсотка», що вже мають зброю у якості нагород, треба переводити у іншу площину. У площину захисту недоторканності приватної власності.

Потрібно тому, що право приватної власності зрозуміле не лише 11% населення, а навіть 86%. А ще тому, що всі продемонстровані ініціативи Українська Асоціація Власників Зброї, як організації, що так завзято взялась за легалізацію короткоствольної зброї, – з плином часу лише все більше нагадують діяльність «системної опозиції» у РФ.

А всі кудахтання дорослих людей у коментарях фейсбучіка та блозі УАВЗ після прецедентів зі зброєю в країні а-ля «все то так…але ж у нас лише обраним можна(((…доведуть, що йому погано стало і він заліз лише валідол попросити…і посадять все одно…» – все більше нагадують інфантильні протести під 0,5 на радянських кухнях.

Не треба доводити свою вірність своїй країні для того, що мати право захистити свою приватну власність та свою родину. Знову повторю, що мова йде не про «легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї». А про природний пріоритет безпеки власної родини на власній території «навіть» перед офіційною поточною позицією держави стосовно меж самооборони, її адекватності та відповідальності за неї.

Якщо ти когось скалічив, або навіть вбив, захищаючи свою приватну власність, свою родину, життя взагалі – ти не можеш бути звинуваченим у перебільшенні (само)оборони.

Держава Україна, у сьогоденному форматі, воліє не попередити та арбітрувати, а саме судити та карати за наслідками. Інтерпретуючи кожний випадок індивідуально. Фактично на сьогодні – Державі нема справи до захисту приватної власності власних громадян.

Хоча Держава Україна мусить просто «офіційно визнати», всім нагадати та всіх попередити – приватна власність в Україні є недоторканною. Посилаючись на діючу Конституцію та на приклади розвинених країн. А якщо Держава не хоче попередити, то треба нагадати. Посилаючись на діючу Конституцію, лінійну логіку та на приклади розвинених країн.

Коли Державою всіх одночасно попереджено – тоді і варіантів для юридичної інтерпретації кожного окремого випадку значно менше. А це значно більше про демократію та Римське право, ніж те що є зараз. Приватну власніть чіпать не можна. І лізти до людей без дозволу не можна. І небезпечно. Через паркан без запрошення перелазити також не можна, і теж небезпечно.

А ще це дуже корисно і для самої Держави – бо коли через «паркан» у 2014-му почали лізти, то нікому не сподобалось…Аналогію не важко побачити – «паркан» Державний принципово не відрізняється від приватного.

А ще чомусь здається, що легалізація короткоствольної вогнепальної зброї буде просто логічним наступним кроком. Адже значно простіше «дозувати» міру відсічі посяганню на життя чи приватну власність маючи «пістолєт», а не щось не «відкаліброване» під можливий протизаконний випадок. Ну звідки можна точно знати, скільки разів можна увалити непроханого гостя подушкою чи виделкою, щоб і не вбити, ненароком, але і не розлютити агресора. А якщо простіше «дозувати», то і «розглядати» у суді має бути простіше.

Недоторканість приватної пласності, життя та недоторканність дітей, життя власного. Весь короткий перелік – у межах базових інстинктів та потреб здорової людини. З такими аргументами довго грати необачно і довго гратися не вдасться – навіть офіційна статистика пограбувань та взагалі протиправних дій за останні кілька років виросла в декілька разів.

Рано чи пізно така гра може закінчитися «раптовим» переходом до прецедентного права. А судова та правоохоронная реформи її сучасним опонентами буде згадуватися з ностальгією.

Суд Лінча в оригіналі був прецедентом, а не веселим мемом.

P.S.: маю надію, що кримінальне провадження про перевищення меж самооборони щодо того чоловіка у Сухолуччі дуже-дуже швидко припинять.