Коли народ перетворюється в Націю

У вогні перетоплюється залізо у сталь,
у боротьбі перетворюється народ у націю.
(Євген Коновалець)

Кожна людська спільнота основується на принципах крові та грунту. Це викликано тим, що певна група людей, заселивши певну територію, проживає на ній тривалий період часу, в наслідок чого відбувається перехід від покоління до наступного покоління. В результаті формується стійка кровна спільнота, яка вже ототожнює територію проживання зі своєю Батьківщиною. Крім того, земля за рахунок своїх природних властивостей, географічного розташування, має значний вплив на формування способу життя та ментальність даної людської спільноти. Отже, в ході даних процесів, така спільність набуває ознак етнічної спільноти: приналежність до роду, народність, культурна самобутність, відчуття спільної території, мови тощо. Очевидно, що поступово ці соціальні зв'язки посилюються, виникають, змінюються форми організації людської спільноти. І на певному етапі можемо говорити про формування такої форми суспільної організації як народ.

Народ можемо розглядати як суспільну категорію, що позначає людську спільність основану на тривалих історичних зв'язках, спільній території проживання, а отже й спільній ментальності, відповідно єдності етно-культурних, мовних зв'язків, що в сумі складає єдиний генотип. Очевидно, що народ як категорія, є формою організації людської спільноти вищого рівня, ніж категорія етносу. Категорія «народ» виступає широким загальним поняттям, що об'єднує людей, які належать до певної етнічної групи, мають спільне історичне походження, культурну й звичаєву автономію, та сформували власні традиції. Нині, народ прийнято ототожнювати з населенням певної території чи то з інститутом громадянства.

На сьогодні, можемо констатувати існування великої кількості народів світу. Одні з них засновані на основі одного етносу, інші поєднують членів різних етносів, деякі народи вийшовши з одного етносу самоідентифікуються як самостійні народи. Але далеко не всі народи мають власну державу. Деякі народи мають національно-культурну чи адміністративну автономію. А деякі не мають навіть автономного статусу. В цих умовах, одні народи ведуть боротьбу за свою державність, інші – лише за автономність, а деякі взагалі не борються.

Один із найвизначніших діячів українського національно-визвольного руху ХХ століття, полковник Євген Коновалець зазначав, що у вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі ж перетворюється народ у націю. І він був правий. Нація являється найвищою формою організації людської спільноти. Нація є кровно-духовною спорідненістю мертвих, живих та ненароджених, об'єднаних спільною духовною та політичною волею спрямованою на формування та утвердження національної державності. Отже, націю як категорію формує: кровна спорідненість, що є виразником спадкоємності поколінь і вказує на притаманний їй расово-біологічний тип; духовна спорідненість, що проявляється у стійкості звичаїв та традицій, сталості й самодостатності національної мови та культури; історія спільної боротьби за право панування на своїй святій землі, яка є показником наявності колективної волі й глибинного відчуття власної єдності, самобутності й самодостатності; національна ідея, як головний внутрішній зміст та напрям розвитку. Саме на основі цих ознак й формується усвідомлення необхідності досягнення найвищого рівня зовнішньої організації суспільства – власної державності. Для національного суспільства, найвищою формою організації є національна державність. Держава виступаючи формою організації суспільства, є необхідною потребою нації, оскільки лише саме державна нація здатна домінувати й бути господарем на своїй землі, саме державна нація може стати потужним гравцем у геополітичній грі та мати свій вплив на загальносвітові процеси. Тож, держава є похідною від Нації і зафіксовує силу нації та закріплює її велич. Тому національна державність є сутнісною потребою самодостатньої нації.

Виходячи з найголовнішої засади, що нація є основою і найціннішою суспільною категорією, поборники націоналістичної думки вважали (і тепер вважають), що тільки самостійна й соборна Українська Держава є важливим гарантом розбудови і процвітання, а також розвитку нації та й навіть її існування.

Отже, нація є кровно-духовною спільнотою. Кровною, оскільки основою нації є спільне етнічне походження її членів, духовною – бо без спільного національного духу, без колективної волі, яка прагне до власної національної державності, існування нації неможливе. Визначний теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов відзначав, що націю єднають спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному і спільні проекти на майбутнє.

З вищезазначеного робимо висновок, що українська нація — це кровне й духове об'єднання всіх «живих, мертвих і ненароджених» синів і дочок українського народу, що мають здібність, волю і динаміку боротьби за українську владу на українських етнографічних територіях.

Олег Ольжич зазначав, що спільнота нації в українській духовності історично усвідомлюється не природничо, а духовно-містично в Ідеї Роду. З нього родиться вся потуга Української Держави та її відродження.

Дмитро Донцов наголошував, що українцям треба виробити в собі чітку політичну свідомість Нації, а не свідомість етнографічної маси. Також, Донцов зазначав, що прив'язання до мови, віри, звичаїв до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм вистражданих і викутих в вогні змагань, і переказаних прадідами внукам – це прив'язання є фундаментом нації.

Отже, доходимо висновку, що етнос, народ, стає Нацією, коли виходить на якісно вищий рівень розвитку, досягає вищого рівня колективної усвідомленої волі, усвідомлюють свою індивідуальність, самостійність та прагнуть утвердитися самостійним суб'єктом світової історії шляхом побудови власної національної держави і готові боротися за це. Фактично, самодостатня нація стверджується тоді, коли чітко сформовується національна ідея, як ключовий зміст поступу нації.

Загалом, національна ідея – це ідеологічна формула, яка виводиться не лише з актуальних суспільних проблем сьогодення, а й із постійних національних інтересів, націлює на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить розв'язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів нації, та й саме її буття в часі. Це є ідея розвитку та прогресу нації та держави: економічного, соціального, гуманітарного, політичного. Слід зазначити, що в центрі української національної ідеї стояло й нині стоїть гармонійне існування Нації та Держави, які доповнюють один одного і є оптимальною формою вираження інтересів як національної спільноти так і окремо взятого українця. Українська національна ідея випливає з основ традиційної української культури, і є своєрідним засобом самоідентифікації Української Нації. Елементами Української Національної Ідеї є державна незалежність, соборність, суверенність, народовладдя, духовність, україноцентризм.

Українська Національна Ідея будується на усвідомлені того, що першоосновою буття Нації та Держави є Дух Ідеї, матеріалізація яких має сприяти зміцненню величі Української Національної Держави.

Українська Національна Ідея виводиться з багатовікової ідейно-політичної боротьби за реалізацію одного з ключових елементів української національної ідеї – побудови Української Національної Держави не лише за формою, але й за змістом, оскільки лише в такій державі українська нація буде повноправним юридичним й фактичним господарем на своїй святій землі.

Дмитро Мирон стверджував, що Національна Ідея є підставою, центральною ідеєю і рушійною силою цілої історії України.

Основою Української Національної Ідеї, однозначно, має бути принцип україноцентризму, тобто України як великого духовного й виробничого центру Європи. Національна Ідея має будуватися на засадах величі національної самобутньої культури та традицій. Вона має продукувати впровадження проукраїнського способу мислення та життя, пріоритету власного над чужим.

Національна Ідея включає в себе зовнішньополітичний інтелектуальний експорт. Україна має вийти на рівень інтелектуального, наукового, культурного, промислового центру Європи та світу. Наші книги, фільми, музика, наукові розробки мають задавати тон у світі; наша техніка має обслуговувати і забезпечувати світ, українська мова – мовою міжнародного спілкування, гривня – міжнародною валютою.

Національна Ідея, як головний зміст і дороговказ розвитку нації та держави, найліпше реалізовується в межах ідеології націоналізму, оскільки саме націоналістична ідеологія виступає системою інтегрованих в неї ідей, яка виступає програмою національного розвитку. Політика ж є зовнішньою формою виразу ідеології. З цього випливає формула: національна ідеологія – основа утвердження національної державності, при якій в державі проводиться національна політика. Національна ж політика виявляється в неухильному дотриманні й реалізації принципів національної справедливості та соціальної солідарності.

Як вже зазначалося, утвердження національної державності є прагненням кожної самодостатньої нації. Відомий український адвокат Микола Міхновський писав, державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин. В той же час слід розуміти, що держава, сама по собі не є кінцевою самоціллю. Держава виступає формою організації національного суспільства, засобом реалізації правосуб'єктності нації, як в на своїй землі, так і в міжнародних відносинах.

Отже, народ стає нацією тоді, коли досягає вищої форми суспільної організації, усвідомлює себе єдиним цілим, набуває вищу форму політичної волі і свідомості, починає боротьбу і здобуває національну державність, в рамках якої запроваджує режим панування національної волі та в своєму поступі керується національною ідеєю, яка в рамках державної форми реалізовується у вигляді національної політики.