І ми тут серед небагатьох обраних націй, яким хоч колись випадав такий шанс. Звісно, слово «нація» я вживаю у політичному, а не суто етнічному контексті.
Ми не маємо просто натягати європейську бюрократію на українську архітектуру. Так само ми не можемо побудувати умовний американський лібералізм. Хибним шляхом будуть і спроби побудови транзитної держави. І тут не важливо, транзитної між Заходом і Сходом, між лібералізмом і консерватизмом, між бюрократією та безладдям.
Україна вимушено створює нову систему міжнародних відносин і може стати фундатором абсолютно нової моделі держави, економіки і соціокультурної мережі. З мінімальним втручанням держави, але під наглядом та (важливо) з опікою від держави.
Кредом післявоєнної України я бачу три Д:
Діджиталізація
Дерегуляція
Децентралізація
Подивіться на всю нашу історію. У нас постійно пробивається архетип Запорізької Січі. Це наше джерело із якого ми наповнюємось. І це не про шаровари й оселедці. Це про безмежні можливості реалізації себе, незалежно від походження чи мови.
Головне ж наше гасло (кожного українця окремо і всіх разом) можна сформулювати словом «відчепіться» але у більш ненормативній його формі.
Сьогодні волонтерство, мережа малих ефективних колективів та вміння знаходити «свого» зробили нас непереможними. Якщо додати справедливі суди, то ми отримуємо країну мрії, де держава — це сервіс, а свобода — найвища цінність.
Держава забезпечує національну безпеку і оборону, юстицію, міжнародні відносини, національну інфраструктуру, ну і єдину економічну й монетарну політику. А щодо іншого — «відчепіться». Все інше на місцях.
Як би ми не пручались, а сама історія змушує нас ставати тими, ким ми насправді є.
