Статут ООН починається словами: «Ми, народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни…» але чи достатньо рішуча ООН, щоб відповідати на сучасні загрози безпеки? Російсько-українська війна остаточно довела, що сформована після ІІ Світової війни архітектура міжнародної безпеки себе вичерпала. Держава, яка займає місце постійного члена Ради Безпеки ООН й має відповідні привілеї, розв'язала геноцидну війну, з відтинанням голів, стратами цивільних та депортацією дітей. При цьому, в ООН немає механізмів, як позбавити привілеїв Постійного Члена Ради Безпеки. Це означає, що агресор може блокувати усі спроби його зупинити. Те, що працювало колись – тепер не діє.

Критику щодо спроможності ООН адекватно відповідати на сучасні загрози висловлюють і колишні найвищі чиновники ООН. Залишаючи посаду Верховного комісара ООН з прав людини, у 2018 році, Зейд Раад аль-Хусейн передрікав колапс ООН, якщо не реформувати Раду Безпеки. Він дорікав несправедливості, що серед 15 членів Ради Безпеки є 5, які можуть одноосібно відхиляти спільні рішення: «Коли вони співпрацюють – рішення можуть рухатись вперед; коли ні – все застрягає і ООН стає непомітною організацією для вирішення жахливих конфліктів, які ми бачимо». Власне, саме це ми нині й спостерігаємо.

Дієвим механізмом гарантування безпеки є оборонні альянси, ключовим із яких є НАТО. Генрі Кіссінджер, держсекретар США, за президентства Ніксона та Форда, у книзі «Світовий порядок» пише, що НАТО є ключовою організацією, яка гарантує безпеку своїм членам та прогнозує зміцнення Альянсу у результаті політики розширення. Нагадаю, що робота Кіссінджера побачила світ у 2014 році, коли Російська Федерація окупувала Крим та частину сходу України. Одразу зроблю ремарку, що Кіссінджер часто наражався на критику за негативне ставлення до євроатлантичної інтеграції України. Таку думку американський політолог висловлював аж до кінця 2022 року та з огляду на реалії російсько-української війни, Кіссінджер визнав, що Україна має стати невід'ємною частиною НАТО. Але не варто зводити увесь Північноатлантичний Альянс до думки одного американського політолога, нехай і колись дуже впливового.

Джон Кріндлер, професор Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршала, ще у 2007 році акцентував увагу на вигодах, які отримають НАТО та Україна у результаті інтеграції. Він наголошує на підвищенні геополітичного впливу як НАТО, так і України, на посиленні та здешевленні оборонної спроможності, пришвидшенні реформ та європейської інтеграції України. Але ключовою перевагою, звісно, Джон Кіндлер визначає колективну безпеку: «Колективна оборона залишається основною функцією НАТО і головною перевагою членства в НАТО, незважаючи на те, що атака на союзника вважається малоймовірною в даний час (це доповідь 2007 року) і в майбутньому. Однак у випадку такої малоймовірної події всі союзники будуть зобов'язані реагувати відповідно до Північноатлантичного Договору».

Північноатлантичний договір у статті 5 декларує принцип спільної відповіді Альянсу у разі агресії проти однієї з держав-членів. Саме на цю статтю посилаються,  коли говорять, що напад на одного – це напад на всіх. Поки нападу ще не сталося, є стаття 4, вона гарантує проведення за запитом спільних консультацій держав-членів у разі зовнішніх загроз. За всю історію НАТО, статтю 4 застосовували 7 разів (переважно на запити Туреччини), а статтю 5 — лише раз, у відповідь на напад міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда» на Сполучені Штати. Проте наведені гарантії безпеки розповсюджуються лише на дійсних членів НАТО, серед яких поки немає України та ще 34 партнерів НАТО.

Враховуючи колапс діючої системи глобальної безпеки, ми маємо пропонувати модель, яка вже сьогодні надасть Україні дієві гарантії безпеки, а у перспективі буде фундаментом колективної безпеки для інших партнерів НАТО. Звісно, ці гарантії мають зберігатись до моменту, поки держава не набуде повноправного членства в Альянсі. Насправді, таку модель вже розробила міжнародна група Єрмака-Расмуссена із загальною назвою Київський Безпековий Договір (Kyiv Security Compact). На індонезійському саміті «Групи двадцяти» його презентував Президент України Володимир Зеленський та закликав провести окремий саміт для підписання цього документу. Точніше, низки документів, але про це – далі.

Ключовою метою Kyiv Security Compact (далі – KSC) є надання Україні дійсних гарантій безпеки, але його положення можна застосовувати до гарантування безпеки й інших держав, поза межами Північноатлантичного Альянсу, які можуть стати жертвою зовнішньої агресії. Саме у цьому ключі я й пропоную говорити про Київський Безпекоовий Договір.

KSC матиме двовимірну структуру. Перший вимір – багатосторонній договір про стратегічне партнерство. Гаранти братимуть на себе обов'язкові до виконання зобов'язання через спільний документ про стратегічне партнерство, який буде обов'язковим до виконання договором між ними. Другий вимір – двосторонні договори на рівні урядів та парламентів між Україною та гарантами безпеки. Гаранти повинні брати на себе довгострокові та двосторонні правові та політичні зобов'язання.

Консультації та дії. Для жертви агресії KSC регламентує скликання протягом 24 годин консультацій та ухвалення протягом 72 годин рішення про активацію розширених гарантій в складі коаліції країн, що готові долучитися до захисту жертви. Для проведення відповідних консультацій необхідно лише звернення та немає необхідності підтвердження зовнішньої агресії з боку третіх сторін, наприклад, від заблокованого Радбезу ООН.

Зброя. Жертва агресії має отримати необхідну матеріальну та військову підтримку. Окрім основних гарантів, інші країни можуть приєднатися до додаткових або конкретних питань, пов'язаних із гарантіями безпеки. Контактна група з питань оборони України (більш відома як «Рамштайн») може стати основою цієї ширшої групи та сформувати коаліцію підтримки.

Санкції. KSC передбачає застосування проти держави-агресора пакету санкцій, не меншого від того, який було накладено на Російську Федерацію станом на 01.09.2022 р. Це обмеження торгівлі, ведення бізнесу, замороження активів, відключення від банківської мережі тощо.

Візія KSC дозволяє формувати на його основі архітектуру колективної безпеки поза межами НАТО. Його положення дозволяють уникнути вад, які наявні у механізмах роботи Організації Об'єднаних Націй.

Звісно, одного дня ми станемо повноправними членами НАТО. Україна своїм героїзмом та звитягою показала усьому світу, як треба боротись за нашу і вашу свободу. Ми маємо унікальний шанс не лише зберегти себе, а й бути у центрі формування нового повоєнного світу, з новими стандартами та з новими гарантіями, які відповідатимуть сучасним загрозам.

Сергій Биков, політичний консультант

Джерело: Interfax-Ukraine