Слава найвидатніших людей людства ще досі живе у серцях лише тих небагатьох, які здатні її осягнути.
Фатум Александра, Цезаря, Фрідріха, Наполеона — це гранитні монументи, які в уявному безсмерті втратили у своїй значущості для окремого індивіда.
Зрозуміти Цезаря, який ридав над пам'ятником Александру, промовляючи: «у моєму віці він вже покорив півсвіту!», зможе лише той, хто вже встигнув відчути на собі заповітний подих Господа, прожити його біль зможуть тільки ті, хто вже чув невловимий шепіт прекрасних янголів Провидіння.
Історичні подвиги сьогодення широкий загал незабаром забуде. Так вже стало із надлюдьми-захисниками Маріуполя, станеться і з усіма нами. Буде гірше, якщо вони пам'ятатимуть — тоді натовп спростить жертву, яку платить український воїн, до тих величин, які будуть йому зрозумілі.
Слава, яку ми маємо закарбувати у вічності, дістанеться маленьким хлопчикам і дівчаткам, майбутнім лідерам у своєму середовищі, які попри докори батьків, із захопленими очима будуть закриватися у своїх кімнатах вночі, щоби ще бодай-трошки почитати про неймовірні звитяги цих прекрасних часів. Джерелом їхнього натхнення стане не вікіпедія, і не відео на ютюбі. Їхні серця зможе розпалити тільки витончене мистецтво, геніальне і видатне, яким воно було, і яким має лишитися після нас.
По-справжньому здатні оцінити вас хіба що вони. І Господь Бог.
Пам'ятаєте? Колись і ви були цими хлопчиками і дівчатками. І було так завжди.
А натовп завжди обирав Варраву.
