Початок XIX століття став видовищем, воістину розширяючим всі старі межі слави.
Хтось казав, що епоха Наполеона була реінкарнацією античного героїзму і звитяги — ні, вона нею не була.
Антична слава померла, щоби наново родитися під грізний бій французьких барабанів.
Вона померла, але народилася в новій формі, в такій, про яку не мріяв Олександр Македонський чи будь-який зловісний давньо-італійський диктатор. Вона народила «батальний романтизм».
Героїчні кавалерійські атаки красеня Мюрата, тріумф наполеонівського генія під Аустерлицем, маніфестація вільного духу на Аркольському мості, полотна Жана Гро, великі картини Луї-Давіда.
Мільйон хоробрих сердець, які віддавали свої життя — чому? За що віддавала своє життя Велика Армія, La Grande Armée ?
За кращий світ? Не вірю. За республіканські/імперські ідеали? Можливо, дехто, але не це збуджувало сотні тисяч сердець на такі звитяги.
Більшість йшли на війну тому, що цього вимагали часи. Скоріше за все, не усвідомлюючи, можливо, не розуміючи. Але епоха кликала себе створити, і вони йшли.
Коли ти живеш в по-справжньому історичні часи — ти можеш не усвідомлювати власної мотивації, але ти відчуваєш, що так треба, твоя участь — обов'язкова.
Потім на це накладаються поняття, від яких тхне академічністю: «імперськість» і «жага до слави», але справжня причина — ось ця.
Часи, про які мова — були мезосферою Планети Слави, Планети Великого Тріумфу. Мезосферою, за якою лише далекий і звабливий космос, який нам ніколи не осягнути.
І цю можливість, можливість побувати у «мезосфері» — у нас вкрали.
Вкрав її ніхто інший, як Петро I, російський цар, «ліберал», і один із головних фактичних ворогів України в історії.
Саме Петро I завдав ніщивний удар по козацтву, після якого воно вже ніколи не змогло оговтатися.
Саме Петро I розгромив об'єднані сили гетьмана Мазепи і Карла ХII.
Саме Петро I влаштував оглушливі різанини в Батурині, на Січі, в Старому і Новому Кодаку, в Переволочній.
Саме тоді наші шанси увійти в епоху батального романтизму потерпіли гіркий крах.
Полякам пощастило більше. Вони не зазнали подібного масштабу різанин, окупацій і принижень — і тому гідно змогли стати частиною епохи, про яку (і саме про яку) досі згадують із гордістю.
Кожна велика нація потребує свій крихтик епохи «батального романтизму». Якщо такого нема — його видумують або заміняють тим, що є.
Нині роль замінника Наполеонівської Ери для нас грає Хмельниччина — непоганий варіант, проте не справжній.
Нам слід залишити спроби повернути минуле, яке було безповоротно вкрадено.
Ми самі створимо свою епоху, початок якої був закладений на Майдані, і безальтернативно нав'яжемо її усьому світу.
Цей час близько, як ніколи.
Ви готові стати частиною великого?
