Родезія — невизнана світовою спільнотою держава, що існувала з 1965 по 1979 рік на території нинішнього Зімбабве.
Родезія була британською колонією з величезними вольностями в самоврядуванні, і в 1965 герой Другої Світової війни, політичний і військовий діяч Ян Сміт, обраний демократичним і чесним голосуванням, оголосив про незалежність своєї країни. Курс був узятий на «родезійський націоналізм», який передбачав самостійність та національну ідентичність білого англо-африканського населення, яке там жило.
Тодішній світ захлеснула перша хвиля толерантності та лівацьких «гуманних» ідей, і Британія (разом з ООН) відмовилася визнавати Родезію через те, що більшість у парламенті належала білим, а не корінним чорним.
На відміну від ПАР, у Родезії не було юридичного закріплення апартеїду, та й чорне населення особливо не скаржилося на утиски — білі будували школи та лікарні, давали роботу, яка різниця, хто при владі?
Але радикальні комуністичні угруповання чорних на чолі з легендарним Мугабе вважали білий уряд образою собі і почали дику партизанську війну. Незабаром чорні комуністи почали отримувати допомогу від СРСР та Кореї. В цей же час Британія наклала на Родезію економічні та політичні санкції, через які торгівля була можлива лише через португальський Мозамбік та ПАР.
Однак іронічність полягала в тому, що Родезія, як і ПАР, залишалася останньою оплотом для білих в Африці — і для солдатів, тим більше. Більшість збройних сил Родезії складалася з колишніх спецназівців SAS та ветеранів В'єтнаму, і війна з родезійцями стала для партизанів нестерпною.
Родезія боролася 14 років, за цей період головний спецназ країни Скаути Селуса перебили в ході спецоперацій понад 70% партизанів противника. Через наявність такої кількості unit-ів спецназу основні бойові дії велися саме спецопераціями — десантування в тил супротивника, контррозвідка, точкові хірургічні рейди тощо.
Однак на місце загиблих партизанів приходили нові, війна велася все жорсткіше і жорсткіше, мобілізаційний ресурс у Родезії був маленький (загальне населення — 6 000 000, резерв армії — 45 000, діючі військовослужбовці — 7000), блокада і санкції надавали яка на початку незалежності перевершувала навіть економіку ПАР, а добробут був другим на континенті), а союзники не з'являлися — Португалія, єдина країна, яка торгувала з Родезією, після зміни влади змінила рішення.
За підсумками 14-річної війни, збройні сили Родезії втратили вбитими 1735 військовослужбовців, тоді як втрати чорних повстанців склали понад 40 000 людей.
Закінчилося все тим, що беззмінний прем'єр-міністр Родезії Ян Сміт вирішив піти на компроміс із Мугабе та оголосити вибори — цього разу більшість здобули чорні, а на наступних виборах влада узурпувала Мугабе. Білі мігрували до ПАР, решту білих репресували та відібрали власність.
Закінчилося все погано — Зімбабве за період диктатури Мугабе стала однією з найбідніших країн світу з дикою інфляцією (мільйони доларів місцевої валюти за 50 центів) та шаленим рівнем корупції та криміналу.
9 вересня 2019 року тиран та диктатор Мугабе помер у віці 95 років. А родезійці, як відомо з їхньої патріотичної пісні, ніколи не вмирають.
Ця сумна історія про те, як Захід зрадив невелику молоду націю серед комуністичної чуми і «гуманної» політикою прирік на муки та страждання мільйони населення нинішнього Зімбабве.
