Я ненавиджу прості рішення які медійно намагаються нав'язати суспільству під час війни. Тому що їх не існує. Точніше існують і по результату завжди приводять до халепи. Бо це так не працює. Насправді прості рішення, то не результат. То про лозунги. Вигукнув і забув. Через годину інший. І гірше за все, що всі сторони політикума грають за цими правилами. В результаті ми маємо просто шквал інформації, яка стає просто білим шумом і на яку вже ніхто не реагує. І саме резонансне зло, хорониться під лавиною фейків, сміття та мілких висмоктаних проблем.
За день перемикаються всі на щось інше, а за три вже забувають. Це і є мета. Розпилювання уваги, зміщення акцентів, перенос уваги на другорядні, далекі від суті деталі та генерація білого шума. Притча про хлопчика і вовків в реальності. Welcome.
Ми ведемо війну з ворогом який окупував частину нашої території. Який має кількісну перевагу в усьому. В рази, а інколи і в десятки разів. Від набоїв до людей. Не кажучи про гроші, та про промислові потужності які у нас майже знищені. З нами цей ворог веде війну на знищення. Це не кіно і не алегорії. Може вже в когось страх минув, а може до когось крім сирен нічого і не долітало. Але це тільки тому, що частина країни і людей вперлася в землю і стоїть на смерть. І це теж не оборот мови. Це реальність. А ще реальність така, що простими рішеннями та лінійним мисленням ми програємо війну. І нас знищать. Бо проти нам маса. Велика маса яка діє системно. Криво, але системно.
Пам'ятаєте мультік як козаки в футбол грали? Закованих в броню гравців які йшли клином? Так от ми маємо справу приблизно з такою системою. Військовою.
І сука, здоровенною. І це не гра. Нас вбивають. Назавжди. Кожен день. Частини нашого оточення ніколи вже не буде.
Чи подобаються мені якісь заяви, які лунають в результаті реалізації ЧАСТИН планів ГУРу? А мені пофігу на них. То заяви не для мене і не факт що вони будуть реалізовані. І це ЧАСТИНА замислу. Якого ми не бачим.
І перед тим як його реалізувати, прораховувалися різні варіанти. При чому, скоріше за все з залученням союзників.
Чи є ідеї Буданова занадто незвичні для нас та ризиковані які здаються на межі авантюризму? Звісно є. І по іншому зараз не спрацює. Бо то в мультику все просто. Чи є якісь проколи та якась фігня в роботі його підлеглих та агентури? Звісно є. Але за півтора роки повномасштабки вони працюють ефективно і не проїбалися. А мають певні успіхи. Якщо порівняти можливості та масштаби з нашим ворогом, то ці успіхи доволі суттєві. Але ми все ще не бачимо всієї картини. Хоча навіть якщо подивитися хто з ваших знайомих служить в підрозділах ГУРа, то буде видно що там дуже багато достойних людей яких ви особисто знаєте і які довіряють своєму керівництву. В мене багато зав'язків по горизонталі і в цілому по палаті картина складається нормальна. Ще раз нагадаю — ми воюємо з РФ, яка більша і яка готувалася. Яка займалася вербовкой та тотально заполонила все своєю агентурою. Зараз Україна не воює в ідеальних умовах, а працює з чим є. Є російські легіонери? Значить качають і цю тему.
Чи є Залужний «розривачем шаблонів»? Звісно є. Хоча в нього академічний підхід та розрахунки у всьому. Бо дати по зубам путіну, та успішно протистояти армії РФ півтора року, порівнюючи наявні ресурси та резерви, то з точки зору «академіків» чиста авантюра яка була неможлива з огляду військових фахівців НАТО. Бо рішення які він реалізує, є на межі з авантюрою з точки зору догм. Бо робити не за правилами але ефективно — це єдина працююча модель. Навіть брати на себе відповідальність кожного дня за те що робиться не за правилами, це також «авантюризм» з точки зору існуючої системи. Але це «авантюризм» в гарному сенсі під час війни. Бо неможливо все робити «за правилами». Правильно можна. А за правилами ні. Буксує. І все той же дефіцит фахових кадрів. І те саме «працюємо з чим є». Бо іншого нема. Але це працює. Це єдине що могло спрацювати. І досі працює. І ми вже внутрішньо більше думаємо про перемогу ніж про виживання держави. Але це все не так просто і не так швидко. І прості рішення тут теж не працюють. І контрнаступ не вирішить всі проблеми. І тем більше не поверне минуле життя. Бо це теж частина великого процесу, якому поки що кінця краю не видно.
В темі Кличка, це взагалі, саме яскраве вкидання лозунгів під виглядом простих рішень. Кожна ракета яка запускається, запускається з метою вбити когось та знищити або пошкодити військову техніку та інфраструктуру. І кожна ракета, навіть збита падає на землю. І цей процес невідворотній. Це є і буде поки їх будуть запускати.
Я скажу страшну річ, але на початку ми раділи коли ракетами роз'йобували Харків. Бо те все не летіло по столиці. Бо тоді була ціль — втримати столицю Незалежної України. І коли стояли під Ізюмом теж розуміли, що Київ починався там. І я пам'ятаю навесні слова дуже поважної людини. Втратимо Харків — втратимо Київ. Це була реальність. Реальність під час якої гинули тисячі українців.
Дивіться яка хєрня. У всіх мерів міст мільйонників в рази виросло навантаження. Не формувалися міські адміністрації з урахуванням того, що нам постійно будуть виносити об'єкти критичної інфраструктури і валити ракетами та дронами. Тому створювалися на початку війни військові адміністрації. Бо не може цивільний сектор вивезти війну. Але ще треба розуміти, що зі збільшенням адміністрацій і всяких органів управління, збільшилася потреба в людях. От як в армії збільшилась кількість довбойобів, так і в цивільних структурах. Бо збільшення штату в умовах дефіциту кадрів це жопа. А де їх взяти фахових, за умов війни? Всіх фахових ще «цуценятами розібрали». Тому і в цивільному секторі, держава працює «з чим є». По суті виживає.
Я вже давно перестав «умнічать» на глобальні теми. Бо то просто гаяти час, та випускання пару у свисток. І срачі нескінченні. Якщо хочеш щось зробити краще, або гарно — візьми і зроби. От саму малу задачу. Візьми і зроби паралельно не працюючій системі. Вийшло? Масштабуйся. Кожного хто зараз може щось робити гарно підтримають. Бо зараз дефіцит. Я не можу зрозуміти чому тисячі людей, які зараз намагаються звалити вину на Кличко не зорганізувалися та не зробили перевірки цього всього? Чому? Чому в деяких будинках є укриття, а в деяких при інших однакових умовах нема? Що заважає зробити те, на що у держави чи місцевої влади не вистачає ресурсів? Це ж війна, людоньки? Це питання виживання.
А тепер саме смачне для любителів срачів. Політична та аполітична маячня. Саме так. В даному випадку, за даних умов це маячня. Бо поки що політичні обрії за хмарами розривів снарядів. І ті хто зараз грають в політичну перспективу, займаються просто генерацією срачів, щоб їх не забули. Бо нема ніякої політичної перспективи поки військовий стан. Ну от просто неможливо зараз в політику. Можна і треба «тягати інформаційно» окремих чиновників та політиків, але це треба робити виважено та дуже прицільно. Не даючи перевести це в срач «самдурак». Задача зараз не грати роль генераторів білого шума, а акумулювати сили та об'єднувати однодумців. Бо розісратися на дрібницях, то дуже просто, а потім, коли вже треба буде, зібратися до купи, то вже буде важко.
Дивіться, нам кожного дня вкидують якусь дічь, яка в принципі не має ніякого рішення і всі наші тьорки зводяться до просто мережевого галасу який вже ніхто не сприймає. Постійними істериками ми самі знецінюємо свій вплив. Розумієте? Генеруючи срачі та хайп на другорядних ситуаціях, ми просто створюємо лавину інфосміття в якому вже ніхто не хоче розбиратися.
І якщо ви дійсно хочете щоб голос спільноти на щось впливав, то треба це робити грамотно. Нас виснажують розпилюючи наші сили та зусилля. І це не завжди влада. Це дуже часто спецслужби Росії, яким теж треба хаос та зневіра у нас. Щоб ми не могли відрізнити фейки від новин. Брехню від правди. Розумієте, наша реакція, це умовна енергія. Ми зібравшись можем так «втягнути», що боксерські удари Кличків будуть здаватися дитячим ляпасом. А нас примушують використовувати цю енергію на мільйони помахувань пір'їною перед носом. Витрати енергії однакові, але є нюанс.
