Золочів – селище міського типу на Харківщині, що розташоване за 20 км від кордону з рф. Ще на початку року мер міста почав роздумувати про можливу евакуацію населення. Всеукраїнська інформаційна кампанія «Пліч-о-пліч» розповідає, як українські міста-тезки з Харківської та Львівської областей об'єдналися під час війни.
«За місяць до початку війни міський голова міста Золочів (у Харківській області) зателефонував до мера міста Золочів у Львівській області, Гриньківа Ігоря Михайловича. Йшлося про те, що ми – два українські міста з однаковою назвою, тільки ми у Львівській області, а вони в Харківській. Ми розуміли, що в разі початку війни їм потрібна буде наша допомога. Тож на рівні міських голів була ухвалена домовленість про співпрацю двох міст», – розповідає Ярослав Окрепкий, заступник міського голови львівського Золочева.
Що сталося 24 лютого – відомо. Тож уже на першому тижні повномасштабного вторгнення рф пролунав другий телефонний дзвінок від мера харківського Золочева про потребу в гуманітарній допомозі. Так і почалася співпраця двох українських Золочевих.
«Ми одразу зібрали гуманітарну допомогу, а саме: одяг, дитячі товари, ліки. У цілому за перший раз ми відправили в Харків 20 тонн гуманітарної допомоги для потреб громадян і військовослужбовців. На сьогодні ми передали вже 5 таких допомог загальною вагою 100 тонн» – каже пан Ярослав.
За його словами, на передову для військової частини також було відправлено автомобіль, а другу автівку передали на потреби громади міста.
«Окрім надання гуманітарної допомоги, золочівська громада також приймає переселенців. На сьогодні було прийнято близько 4000 переселенців не лише з Харківської області, а ще й з Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Луганської областей. Окрім тимчасового житла, людей забезпечили триразовим харчуванням» – розказує Ярослав
«Переважно переселенців ми розміщували в школах. Тепер намагаємося звільнити школи, щоб можна було розпочати новий навчальний рік, тому людей переселяємо в приватні будинки, в яких зараз ніхто не живе, домовляємося з господарями, приводимо хати до ладу й облаштовуємо для життя. Ми робимо все, що можемо. Ще на самому початку від нашого міського голови ми почули, що люди, яких ми тут приймаємо, повинні почувати себе як удома, що кожен, хто потребує, повинен знайти тут своє місце, діти повинні відвідувати школи та садочки, дорослі – працевлаштовуватись. Ми робимо все для цього і раді бачити вдячність людей» – каже пан Ярослав.
Дітки-переселенці були закріплені за школами та садочками, деяким батькам вдалося знайти роботу у львівському Золочеві та навіть допомагати місцевій громаді.
«Нас вразило, як об'єднались і зорганізувались українці. До нас приходили прості люди та казали, що ладні допомагати. Хтось приносив продукти, одяг, гроші, хтось займався плетінням маскувальних сіток. Люди не тікали від роботи та робили свій вклад. Хто скільки міг. Я вважаю, що все, що залежить від українців, для перемоги ми зробили, робимо і будемо робити. І якщо Європа та світ допоможуть нам зброєю, то ми точно переможемо, бо національний дух зараз сильний як ніколи» – підсумовує Ярослав.
