23 травня День Героїв
На Земле
безжалостно маленькой,
жил да был человек маленький.
У него была служба маленькая.
И маленький очень портфель.
Получал он зарплату маленькую...
И однажды — прекрасным утром — постучалась
к нему в окошко
небольшая,
казалось,
война...
Автомат ему выдали маленький.
Сапоги ему выдали маленькие.
Каску выдали маленькую и маленькую —
по размерам — шинель.
...А когда он упал — некрасиво, неправильно,
в атакующем крике вывернув рот,
то на всей земле не хватило мрамора,
чтобы вырубить парня в полный рост!
Роберт Рождественский. 1969
Нам так довго казали про те, що ми маленькі, що ми в це повірили. Нас називають «населенням» і навіть ми віримо, що НАСЕЛЯЄМО цю землю. Це не правда. Ми не населяємо, ми ЖИВЕМО. Різниця між цими двома поняттями настільки разюча, що коли її осягаєш – це шокує.
Ми живемо і наповнюємо життям все, що довкола нас.
Земля без нас не має ціни. Вірніше – не має вартості. Вона мертва. Навіть наш знаменитий найжирніший чорнозем, мертвий без рук, що його обробляють.
Ми не просто наповнюємо землю життям, ми тримаємо її на собі. Там, зверху, на наших плечах, на нашій землі ще стоять ті, хто тримає небо. Атланти. Вони підймають небесне склепіння над землею але, в силу своєї природної ліні та легковажності, час від часу, Атланти опускають руки та відволікаються на якісь свої, значно дрібніші, аніж оте підпирання небес, справи.
Тоді небо падає на землю і життя завмирає. Небо падає, забираючи сотні, тисячі, мільйони життів. Небо падає лютневим холодом розстріляного Майдану і сплюндрованим Слов'янськом. Небо падає на завмерлу від жаху Одесу, небо падає на понівечений Луганськ, катований Донецьк, чорну від горя Горлівку і ошуканий Крим.
І тоді ми маємо пригадати найголовніше, те, що знаємо від народження але те, що нам хочуть стерти з пам'яті: Атланти не просто тримають небо, вони стоять на плечах Титанів. І Титанам не варто чекати, коли ж небо приголомшливо впаде на землю, на них. Варто брати знахабнілих від ліні, безвідповідальності, дурості та безкарності Атлантів за ноги і бити їх головою об запаскуджену землю. Сильно. А деяких – насмерть. Бо це страшна зрада – замість стояти на плечах тих, хто тримає Твердь, сісти їм на голови. Замість тримати небо відкриваючи Висоту – плюндрувати своїм плазуванням Землю…
Тільки «маленькі» здатні на велич. Тільки «маленьким» завше бракує мармуру на пам'ятник. Бо ті маленькі залишають за собою велич зроблених справ. Вони не красуються, їх не видно але на них стоять ті, хто тримає Небо.
І Титани не мають права на слабкість.
