Миколай такий забудькуватий! Скільки речей він забуває залишити нам, коли приходить! Потім, ще кілька днів поспіль, нам доносять цукерки-шоколадки, машинки-ляльки та всіляку всячину, ті, хто, з доброго дива, Його забудькуватого зустрічає десь посеред вулиці – бабці, хресні, вуйки, тітки, сетри та брати і просто друзі. Шестирічного мене не дивувало, що святий так забувається – спробуй стільки запам'ятати! Але дивувало мене, чому ж Його може бачити бабця?! А я – ні. Скільки раз я намагався Його побачити і все марно. А вона казала, що бачила Миколая просто на вулиці і Він згадав, що мав мені ще подарувати оцю от шоколадку.
- На вулиці?! Просто собі йшов?!
- Так, хлопчику, і казав тобі передати оце, бо забув…
…Минуло багато років, поки я, врешті-решт, і сам навчився бачити Миколая. Це сталось тоді, коли в мене знайшлося кому передати від Нього дарунок. Я зрозумів – Миколай, насправді, нічого не забуває передати. Він просто ще додає те, чого нам бракує. Він додає нам Любові. І передає він не цукерки-машинки, а саме Любов. І можуть бачити Його тільки ті, хто Вас любить.
Я знаю, що ви сьогодні також бачили Миколая. Озирніться навколо, може, Ви комусь щось забули передати?
Він нічого вам не залишав?
