Соломон увімкнув термінал. Рука міцно тримала коннектор «Верба-1» і направлялась до спинномозкового порту. Кінець кабелю плавно увійшов до пазів, зафіксувавшись з неголосним клацанням. Кібервуйко підключився, втративши на деякий час свідомість.
Замиготіла перед очима терабайтова хуртовина. Віртуальній вітерець куйовдив волосся. Соломон любив момент з'єднання, коле твоє тіло летіло над пасторальними пейзажами України: мазанки, глечики на тині, корови пасуться. Простір був м'який, ніби материнський рушничок. Запахи смерек наповнювали груди. Лише хитавиця заважала насолодитися процесом максимально і всеохоплююче.
Нарешті перед кіберсерфером повстала пишна жіночка з коромислом на плечах. Одягнена вона була в білосніжну сорочку, поверх якої знаходилася розмальована рослинними мотивами камізелька. Ноги ховала довга червона спідниця, доповнена зеленою запаскою. Це був графічний інтерфейс всенаціонального льоду NitzOi.kbz, який вартував доступ до віртуального дискретного простору «Сповідь».
- Вітаю тебе, Соломоне, — заспівала програма солов'їно-калиново.
- І вам, ґаздиня, щастя та здоров'я.
- Чи то на бограч до нас, чи то на вечорниці?
- Лайдаку одного шукаю. Тре дещо запитати в нього.
- Тоді ласкаво просимо. Але часи буремні, козаче, доведи, що не ворог ти зі Сходу. Продовж слова пісень відомих. Почнемо?
- Почнемо.
- Скажи мені...
- ... чому не можна. Чому не можнааа ла-маа-ти файервоооол.
- Файно, — інтерфейс еротично підморгнув, поставив на землю коромисло і позбавився камізельки з сорочкою. На голому бальзаківському тілі красувалася двійка пишних грудей.
- Лиш вона, лиш вона...
- ... той root знайшла сама.
- Бачу синку, що не москаль, — NitzOi повільно зняла з себе запаску, а потім, крутячи тазостегновими персами, стягнула спідницю.
Соломон спітнів і почервонів. Продовжувати пісні через перезбудження ставало дедалі важче.
- А теперь Соломоне, якщо ти хочеш пограти зі мною без спідньої білизни, остання, найвідоміша пісня. Кропива ти моя, кропива...
Соломон занервував. Цієї пісні він не знав.
- Ееее, подивлюсь я в логах дрова?
- Ні, Соломоне, ні. Спробуй ще, — грайливо мовив робот.
- Дідько. Я фубари інсталив зрання?
- Соломоне, Соломоне, ти мене розчаровуєш. Нагадую, у тебе остання спроба, — віртуальний світ навколо став пасмурним, почався дощ, щезли запахи смерек, а глиняні хатки осіли і потемніли. Голос інтерфейсу звучав ворожо.
Кібервуйко розгублено водив очима довкола, намагаючись знайти підказку.
- Я брутфорсив дошпентУ сервера?
- Фіфак ти, Соломоне. Ізвіні, пєльмєнєй нема. Прощавай.
- Нііііі, — прокричав Соломон. Він стрімко покидав віртуальне середовище і...навіть своє життя.
Його тіло забилося в конвульсіях. Спочатку піна, а потім і густа кров наповнили рота. Очі закотилися, а по спині, рівно по хребту, пройшла чорна лінія. Нервова система Соломона була спалена.
