Останніми тижнями G7 і Євросоюз ухвалили рішення, які легко загубити серед новин із фронту. Але саме вони, на мою думку, здатні вплинути на хід війни сильніше, ніж черговий санкційний список.
За кілька днів у червні відбулися дві події, що стосуються не зброї, а грошей. 17 червня 2026 року лідери G7 заявили про намір посилити тиск на російську воєнну економіку, передусім на нафтогазовий сектор. А ще раніше, 9 червня, Єврокомісія анонсувала вже 21-й пакет санкцій проти Росії. На перший погляд це рутина, адже таких пакетів були вже десятки. Насправді ж обидва рішення цілять в одну больову точку.
Я багато років працюю з міжнародною торгівлею і звик дивитися на будь-яку економіку через цифри, а не через гасла. І коли дивлюся на Росію, висновок простий: її війну оплачує нафта й газ. Доходи від їх продажу це фундамент російського бюджету. Тому по-справжньому болісний удар по Кремлю це удар не по списках прізвищ, а по виручці за кожен проданий барель. І вперше за довгий час Захід б'є саме туди.
Вже роками – щойно доходи від продажі нафти падають, Рося одразу відчуває дефіцит. Ми вже бачили, як на початку цього року нафтогазові доходи Росії просідали, а бюджетна діра зростала швидше за план. Кремль закриває її по-різному: підвищує податки всередині країни, послаблює рубль, проїдає резерви. Але всі ці інструменти мають межу. Позбутися залежності від нафти Росія не може, тому будь-який системний тиск на нафтові доходи припадає на найчутливіше місце.
Тут важливо пояснити, чому я наголошую саме на доходах, а не на санкційних списках. Внести чергового чиновника чи компанію до переліку це правильно й потрібно, але такий крок рідко змінює макрокартину. Конкретна людина втрачає доступ до західних рахунків, проте бюджет країни від цього не худне. А от коли йдеться про мільярди доларів недоотриманої нафтової виручки, це вже інший масштаб, адже саме з цих грошей фінансуються і фронт, і виплати, і військова промисловість.
Щоб зрозуміти, чому це відбувається саме зараз, варто визнати незручну річ. Останні місяці працювали на Росію. Конфлікт на Близькому Сході підштовхнув ціни на нафту вгору, і Москва отримала несподіваний подарунок. За оцінками Київської школи економіки, лише за березень російські нафтові доходи зросли з 9,3 до 19 мільярдів доларів. Простими словами, поки світ говорив про санкції, Росія заробляла більше, ніж до них. Тиск фактично ослаб, і це треба було чесно визнати, перш ніж виправляти.
Тому нове рішення ЄС виглядає по-справжньому розумним. Уже кілька років діє так звана цінова стеля на російську нафту, тобто межа ціни, вище за яку її не можна легально перевозити з використанням західних послуг. Проблема в тому, що ця стеля прив'язана до ринку й автоматично рухається за цінами: дорожчає нафта, дорожчає й дозволена для Росії ціна. Тепер Брюссель призупиняє цей механізм коригування до січня, щоб Росія не наживалася на зростанні цін. Це технічна, майже непомітна деталь, але по суті вона зрізає Кремлю саме той несподіваний прибуток, який дала йому близькосхідна криза.
Заява G7 діє в тому самому напрямі, посилюючи тиск саме на нафту й газ. А якщо додати, що Україна власними далекобійними засобами б'є по російських нафтопереробних заводах і створює дефіцит пального всередині РФ, картина складається в одну логіку. З одного боку зменшується ціна, яку Росія отримує за нафту, з іншого зменшується сам обсяг, який вона здатна переробити й продати. Це два удари по одному й тому ж гаманцю.
Має значення й момент. G7 невипадково назвала його слушним: на тлі домовленостей щодо Близького Сходу ситуація на нафтовому ринку поступово заспокоюється. Якщо ціни почнуть знижуватися, Росія втратить свій тимчасовий подарунок сама собою, а зафіксована стеля не дасть їй скористатися наступним стрибком, якщо той станеться. Інакше кажучи, Захід намагається діяти на випередження, поки вікно відкрите. У торгівлі це звична логіка: хто реагує вчасно, отримує перевагу, а хто зволікає, той потім наздоганяє.
Як людина, що працювала з митним регулюванням, я добре розумію й інший бік. Обмеження працюють настільки, наскільки перекрито шляхи їх обходу. Росія возить нафту так званим тіньовим флотом, переоформлює товари через треті країни, шукає лазівки в документах. Тому самих цінових обмежень мало, поряд із ними потрібен жорсткий контроль за обходом, інакше частина тиску просто витікає. І те, що нові пакети дедалі більше уваги приділяють саме тіньовому флоту й посередникам, говорить, що цей урок засвоєно.
Я не схильний перебільшувати. Санкції самі по собі війну не зупинять, і будь-хто, хто обіцяє швидкий ефект, лукавить. Російська економіка велика, інерційна, а Кремль навчився обходити обмеження. Але економіка це питання не одного дня, а тривалості. Що довше Росія недоотримує нафтові гроші, то менше в неї ресурсу фінансувати війну, і то ближчий момент, коли продовжувати її стане просто невигідно.
Тому останні рішення G7 і ЄС я вважаю важливішими, ніж вони здаються. Вони нарешті б'ють не по симптомах, а по джерелу, з якого Росія оплачує агресію. Війни виграються не лише на фронті, а й там, де рахують гроші. І те, хто контролюватиме цей грошовий потік, значною мірою визначить, скільки ще триватиме ця війна.
