Сама коротка історія не великої держави не руської. Ч.1.

Альтернативна назва статті, — «Вся історія московії на десяти сторінках.» Можна читати вибірково за змістом та епохами.

Щось у мене це асоціювалося, що треба про це написати великий цикл статей,... а тоді думаю: «Чому б це  не написати коротесенько з відповідними посиланнями, щоб хто бажає міг легко впевнитися?» 

Головна ідея в тому, щоб описати РЕАЛЬНІСТЬ. Основна частина расєйської історіографії — це інсинуації та перекручення. Казочки про те, що у московії сотні років існує суверенна держава, — це все просто вигадки. Більшість часу московія — це просто територія з холопсько-рабським населенням окупована іноземними загарбниками. Московські історіографічні фантазери навіть вигадують, що коли вони були під іноземною окупацією і навіть вся знать говорила на інших мовах, це начебто була їх «Російська держава». У них дуже важка і складна задача, — зобразити вигадками якусь «єдність нації» зі 160 етносів та більш ніж трьох релігій, які блюзнірськи зі зневагою ставляться один до одного. Зобразити якусь відсутню загальну культурну традицію, коли вони тільки за останні 120 років декілька разів міняли релігію, двічі втрачали державність з ненавистю та презирою до попередньої. Подивимося на історичні реалії.

Зміст історії про несамостійну державу не руську на московських землях.
1. Заселення. 8 ст.
2. Під варягами. 10-12 ст.
3. Під половцями. 12-13 ст. 
4. Під монголами. 13-15 ст.
5. Самостійна взаєморізанина московитів. 15-16  ст.
6. Під Голандією. 17 ст.
7. Самостійна взаєморізанина пітерської знаті. 18 ст.
8. Під мілітаристською Прусією. 18-20  ст.
9. Під безбожниками-шпигунами присланими на трон германським генеральним штабом. 20 ст.
10. Під кримінальним кланом перевертнів у погонах з КДБ. 21 ст. 
   -------
   
1. Масово одні перших слов'яномовних людей з'являються у краях, які потім стануть суздальським, володимирським, потім московським князівством,- це так звані вятичі. Це з 8 століття.н.е. Складалися вони з людей, ЯКІ БІГЛИ ВІД ХРИСТИЯНСТВА, від нової тоді віри, з Польщі, та з 8 ст. з Литви. Тобто ці народи зароджуються як принципово АНТИХРИСТИЯНСЬКІ.
Шукайте посилання і читайте про вятичів, та їх голодне підсічне землеробство у заболочених лісах.

2. Варяги. Потім ці не дуже благодатні краї підкорюють розбійники з варягів та пізніше ті ж варяги тільки через Київську державу. ПІД ДЕРЖАВНИМ ДАХОМ в'ятичі вже трохи намішані з ерзя(фіно угорські племена, котрих потім за СРСР чомусь помилково записали у «мордву» та ще і з мокшанами, хоча в них навіть мови — з різних мовних груп) та волжськими болгарами (в майбутньому частково — казанськими татарами), змогли підняти і закріпити себе, здатні вже були протистояти близьким східним сусідям. Суздаль, Володимир — це будуть сусідні міста на відстані 30 км один від одного на 100 км. східніше майбутньої Москви.
Шукайте посилання і читайте про суздальське і володимирське князівство

3. Під половцями. 
Далі ці не дружні до християнства народи зійшлися з  половцями. У 1169 році в союзі з половцями вони вперше дуже жорстко і нищівно пограбували Київ і майже знищили його, як центр християнської руської цивілізації. Це був князь Андрій «Боголюбський» полу-половець, який розграбував київські церкви та забрав викрав у рабство київських ремісників та монахів. Він був сином Юрія Довгорукого та половецької княжни. Прізвисько «боголюбське» в нього — просто від назви населеного пункту, де в нього був маєток. Він просто масово пограбував-вкрав всю церковне начиння столиці Київської Русі і перевіз її собі до Володимира, за цей грабунок християн він канонізований у «святі» московською церквою у 1702 р.. Після цього Київ занепадає, там просто не стало нічого великого матеріального, що захищати і берегти. Пізніші казки, що «Київ розграбували монголо-татари», значно перебільшені, щоб відвести цей гріх від москво-володимиро-суздаля. Тобто монголо-татари також пограбували, але вже вщент розграбований Київ. Тобто це — друге вже велике становлення Москово-Володимиро-Суздаля як антислов'янського, антихристиянського центру. 

Половці, тоді це був величезний-величезний союз різноетнічних племен, значно тюркомовний, частково — монголомовний від Байкалу до східної Європи. Половці кочували та грабували сусідні народи. Підкупом, весіллями, війнами та зрадами знищували їх, приєднували та розширювалися. Вони мали дуже багато різних назв від всіх народів різних з якими межували. Половці витіснили з північного Причорномор'я печенегів, Хоча і ті і ті частково пішли від приаральських Огузів (пізніше ставших туркменами). 
Москвоцентрична історіографія вам набреше, що це всякі князі Русі зібралися і пішли на Київ... Але будь-яка розумна людина розуміє що у порівнянні з величезною гігантською імперія половців яка сунула з полуполовцем «Боголюбським» на Київ, поруч з нею, містечкові ополовечені претендентики у третьому коліні на мікрокнязівства, та і все Владимиро-суздальське князівство було тоді для половців комаховою силою у копійчаній прислузі. 
(Відомо, наприклад, що молода вдова чернігівського князя Володимира Давидовича, взявши з собою маленького сина у пошуках захисту від утисків та єдиновладдя у Чернігові Ізяслава Давидовича, приходить до Башкорд-хана і виходить за нього заміж.)  

Шукайте посилання і читайте про Юрій Довгорукий, Боголюбський, трагедія Києва 1169, Половці.

4. Монголи. Величезний Китай (біля 10 000 000 людей) майже спеціально здався Чингісхану з його монголами (біля 100 000 людей). Просто тоді у китайців були дуже невдалі правителі, які зробили невдалі реформи,  наклали дуже великі податки, а Чингісхан пропонував менші податки релігійні свободи, та ще й — об'єднання Китаю. Та й Чингісхан не був зовсім чужинцем-монголом. Він значно вже послужив у китайському війську був частково культурно асимільованим. Китайці відчували і знали що крапля монголів з безглуздо недосконалими принципами престолонаслідування просто розчиниться серед китайців, а чисельні-чисельні монгольські претенденти на трон просто виріжуть один одного за декілька поколінь. Так воно і сталося. Спочатку біля 1210 монголи  захопили китайську імперію Цин... Але то — історія монголів і китайців...

Монголи з китайцями довго воювали з тюрками та з величезним союзом половців на диких пустинних просторах півночі.
У 1229 половці монголами були розбиті на Уралі, і  монголи почали  похід на Європу.
Монголам вдалося встановити союзні відносини з одним з найпотужніших половецьких племен, на Дону — токсобичами, які були не тюркського, а монгольського походження. 
  Власне, ті ж самі половці, з якими Русь воювала століттями і стали основним тілом «монгольського нашестя»,... тільки це були вже половці під значно більш  потужним і продвинутим командуванням монголів з китайською та перською наукою, технікою, адмініструванням...
  
Зрозуміло, що «суздале-володимирці» і так вже були змішані з половцями, з «мордвою» і з татарами знизу доверху аж до князів. Вони тоді вже півстоліття воювали разом з половцями проти слов'янських християн, грабували та вбивали їх.   
Половці були підкорені монголами, ну зрозуміло, що разом з підкореними їм володимиро-суздальцями, тобто, в майбутньому московитами. Зрозуміло, що допомагали збирати данину та воювати проти слов'ян-християн.
Вони під половцями брали участь у маленьких периферійних боях проти деяких монгольських спадкоємців як до захоплення монголами, так і в самому кінці т-м-ярма. В історіографії — це помилково/брехливо ввійшло як начебто «Битви» московитів «проти монголів». Це були занадто незрівняні за кількістю і військовою силою величини. 

 Якщо раніше Володимир і Суздаль стояли не на ріках, — подалі від річних розбійників-варягів, то за монголів піднялася Москва, звідкіля було зручно відправляти ріками у ординську столицю в районі Астрахані зібрані податі та рабів, також там був більш швидкий шлях для гонців та пошти через Дон та один день на коні. Ну, зрозуміло, що грамоту на «княжіння» московським улусом отримували у столиці Золотої Орди...
 Швидкість захоплень в принципі не дозволяла монголам наладити якесь адміністрування територій. До того ж, вони і самі були кочевниками,... адміністрування велося на принципі «хто не вклоняється і не платить податі, тому вчиняємо різанину». На окраїнах монгольської імперії це була чисто — грабіжницько-мародерська антилюдяна  антицивілізація.
 Дуже значно монгольське нашестя та Золота Орда закінчилися  битвами між престолонаслідниками, так і великою чумою 1346 року. Вони їли руками та вибудували Великий шовковий шлях в Європу, і відтіля чума розповсюдилася дуже швидко аж до Монголії та Китаю. Великий шовковий шлях був в лідерах загального мору, бо там за рахунок купців та їжі руками чума проходила та розповсюджувалась за лічені тижні. 
 
 Десь на 120 році підкореності монголам у складі Золотої Орди десь на п'ятому поколінні чингізідів, ще й після страшної чуми, почалась передбачувана велика різня між дуже численими суперниками за трон з роду Чингісхана. 
З 1359 по 1380 на ординському престолі змінилося більше 25 ханів, а багато улусів спробували стати незалежними. Цей час у російських джерелах отримав назву «Велика замятня».
 Вірніше, найчастіше воювали якісь монгольські воєводи-регенти, у яких за спиною на руках був якийсь малолітній чингізід. Так московити під началом одних монголів допоміжньо воювали проти іншого монгола, а потім в історії це видавали як за свою війну проти монголів, що є смішною неправдою.
 
 У 1382 році хан Тохтамыш здійснив похід на Москву і домігся відновлення виплати данини.
 
 Після смерті хана Кічі-Мухаммеда у 1459 році Золота Орда перестала існувати як єдина держава.
 
 У 1478 Новгород був приєднаний до Московського князівства. Іван ІІІ послав на Новгород свої війська. Місто здалося князю Московському.
 
 Головним серед джучідських держав Золотої орди формально продовжувала вважатися Велика_Орда. В 1480 Ахмат, хан Великої Орди, намагався домогтися покори від Івана III, але ця спроба закінчилася невдало, і московія остаточно звільнилася від татаро-монгольського ярма.
 Тут не звертайте увагу на назву, просто російські історіографи називають — «Велика Орда», реально це було просто невелике залишкове за ордою ханство між морями на пустошах (від Ставрополя до Воронежа)
 /////////
 
 Так московити вже втретє для іноземних окупантів та під ними стали мордувати/грабувати/обирати своїх слов'ян та християн спочатку для половців потім для монголів. 
 
 Культурологічно ці події викликали і виховали зневірення московитів у християнство, бо московія як далека крайня провінція з зачатками християнства стикнулася через половців та монголів зі значно більш розвиненими китайсько-перськими технологіями_та_адмініструванням, з іншими, більш на той момент розвинутими етносами, культурами та релігіями. Тут треба розуміти, що ординсько-китайська цивілізація через військо монголо-половців хоч і була вищою за науками та технологіями,... вона презирливо ставилася до осідлого способу життя, до мирної праці, до християнства. Треба також зрозуміти, що володимиро-создале-московська верхівка значно змішалася з половцями. Люди московії бачили НЕ якусь велич християнства у Константинополі чи Римі, а бачили тільки «своїх» слов'ян християн, яких можна грабувати та експлуатувати під іновірними половцями чи монголами. Така міжетнічна призира до сусідніх народів залишилася у московитів аж дотепер. Створився такий собі етнос «чужий серед своїх»,... Москво-мордвино-половецько-монголо-татарський союз, зневажливий до цінностей християн. Росіяни і зараз вважають за нормальним вважати себе «християнами»,... навіть не знаючи перших чотирьох заповідей Божих
 
 Шукайте посилання і читайте про: Монгольська Імперія, Золота Орда, Джучи, Велика замятня, чума 1346—1353. 
 
5. Самостійна взаєморізанина московитів.

Тут дивіться на дати правління правителів московських територій, — по декілька місяців чи років. Бо офіційні істріографи пишуть на замовлення про когось хто затримався на троні, а реальність вона виглядала от саме так:
Ірина Федорівна Годунова (7 січня — 15 січня 1598) -
Борис Федорович Годунов (17 лютого 1598 — 13 квітня 1605)
Федір II Борисович Годунов (13 квітня — 1 червня 1605)
Смутний час
Лжедмитрій I (імовірно, Григорій Отреп'єв) (20 червня 1605 — 17 травня 1606)
Василь IV Іванович Шуйський (19 травня 1606 — 17 липня 1610)
Семибоярщина
Мстиславський Федір Іванович (17 липня 1610 — 22 жовтня 1612)
Дмитро Тимофійович Трубецькой (30 червня 1611 — весна 1613), Іван Мартинович Заруцький (30 червня 1611 — серпень 1612), Прокопій Петрович Ляпунов (30 червня — 22 липня 1611)
Дмитро Михайлович Пожарський, Кузьма Мінін (осінь 1612 — весна 1613)

Потім настало століття перших самостійних Романових до 1698 р.

6. Під Голандією. 
Далі в історії московитів йде голландська доба. Голова Голландської Ост-Індської компанії (далі — ГОІК) Николаас Витсен запросив/затягнув дикуватого князівського сина-соправителя Петра в Голландію і, .... як вірять московити, за півтора року (1697-98) цей Петро загалом-то, не схильний до навчання, став говорити німецькою краще ніж російською, спати сидячи як голландці, став здатний будувати флоти, порти, міста, мости, архітектуру, зброю, промисловість, академію наук... Та ще й Петро за одне, пив, курив та жував всі відомі одурманюючі, збуджувальні та наркотичні речовини...  Одразу після повернення Петро постриг свою «мати царицю» в черниці і стратив понад тисячу наближених до двору стрільців... Своїх «жінку та сина»..., він навіть зустрітись з ними не захотів, а відправив в у чахоточний монастир ("сина" потім пізніше взагалі чахоточного закатував до смерті дорослим вже), а християнських московських священників зневажав, їздив на них верхи, глумився і зрізав їм та вельможам бороди... Петро I підписав указ, в якому вже московитських селян можна було продавати як собак без землі, він також ввів для людей при-фабричне рабство без землі. 
   ... Насправді,... ГОІК прислали в московію більше півтори тисячі своєї адміністрації, військових, вчених, інженерів і просто захопили, окупували країну,  змінивши навіть мову знаті. Реально це просто була окупація і захоплення влади голландцями з придушенням і покаранням минулих володарів, можновладців та знаті. Всілякий науковий та ремісний люд ще й далі довго прибував з германських земель у примосковські землі. Ці люди потім історично в більшості стали всякими "поволзькими" та іншими німцями. Голландці будували альтернативний, шлях до Індії через ріки та Каспійське море  (поза територіями та владою Данії, Британії, Франції, Іспанії). З часом, з розвитком технологій, землі московії та сусідніх народів стали цікаві європейцям як джерело сировини: лісу, хутра, риби, руд, вугілля,... 
   Та заодне адміністрація почала зганяти московитів гарматним м'ясом на війну проти шведів за береги Балтії. Тоді московія зрадила православний союз проти Польщі, і Петро у 1998 році заключив Північний Союз з Саксонією та католицькою Польщею. 
Але така експансія ГОІК виявилася дуже нетривалою. Багато англо-голландських воєн виснажили Голландію. А потім ще сталась стохастично-хаотична міжнародна ситуація з оксюморонною біографією Вільгельма III Оранського, у коротесеньке правління якого творилося велике просвітництво (без лапок)... 1672 року 21-річний принц Вільгельм був проголошений штатгальтером (правителем) та головнокомандувачем Нідерландів. ...     
1688 р. Вільгельм висадився в Англії з армією з 40 тисяч голандських піхотинців і 5 тисяч кавалеристів. На його штандарті були написані слова: "Я підтримуватиму протестантство і свободу Англії". Від великих настроїв проти посилення католіцизму, у січні 1689 року  парламент проголосив Вільгельма та його високородну дружину британку монархами Англії та Шотландії на рівних правах, ... додатково одночасно з правлінням Нідерландами.  Жінка його помирає, а Вільгельм III  залишається на троні.
У 1697-98 Петро I здійснює подорож-підміну до Голландії та Англії саме під прихильністю/кураторством Вільгельма III. 
... Голландці отримали свого правителя в Англії (у головному конкуренті стосовно торгівлі з Азією),... через це одначе у них значно зник інтерес до альтернативного шляху через московію до Азії, і до медвежого кута московії взагалі.  ... А вже у 1702 році Вільгельм III взяв і помер впавши з коня. Так несподівано дипломатичні успіхи і статус Голландії просто щезли.
 До того ж, незадовго перед цим, Вільгельм схвалив створення об'єднаної вже БРИТАНСЬКОЇ Ост-Індської компанії. Яка отримавши майже всі секрети ГОІК, просто задавила саму ГОІК конкуренцією на додаток до загального матеріального ослаблення Нідерландів після воєн проти Франції, Іспанії та Англії. Процвітання ГОІК швидко покотилося до закату та банкрутства.

 Тобто московія отримала від голландців (+ від Англії через Вільгельма III) значні вклади інвестицій та цивілізованості, і купу розумно-вмілих-цивілізованих іноземних переселенців  (!!! в більшості германомовних, від вмілих теслярів до генералів та радників монарха по купі питань. ), просунуту торгівлю сировиною, іноземну мову (германську), ... але разом з тим і отримала тяжкі війни проти шведів та недругів Нідерландів, — французів. Але допомога Голландії та Англії як старших сестер зі смертю Вільгельма III просто зникла... Московії дуже повезло, що природа могутності сусідніх ворожих шведів мала дуже тимчасовий  характер (як результат тридцятирічної війни). 
   Все 18-19 століття наслідками цих воєн було значне посилення закріпачення людей, аж до жорсткого озлидення та фабричного рабства (щоб втримати людей у небагатих землях, випустошених війнами та мобілізаціями). І подальшими наслідками, — були селянські повстання, різанина, спалення панських маєтків... та наступні революції аж до знищення монархії і держави.
 Саме від голландців пішли спроби вкрасти для своєї колонії московії чиюсь іншу  більш солідну назву. Для місцевих жителів-холопів вирішили навіть замовити нову іншу граматику, яку створив випускник германського університету Ломоносов у Києво-могилянській академії від прототипа "Граматики" Мелетія Смотрицького. 
 
 Шукайте посилання і читайте про: Голландська Ост-Індська компанія, Вільгельм III Оранський, Ге́нрих Иога́нн Фри́дрих Остерма́н, Історія Нідерландів, Британська Ост-Індська компанія, Алексій Петрович Романов, Петро I,, Північний Союз 1698 ... 
 
7. Самостійна взаєморізанина пітерської знаті.
Проста правда в тому, що за 75 років після Петра I, четверо з дев'яти "імператорів" правили лише по декілька місяців, Павел — 4 роки. Три імператриці, що правили 10 років і більше, навіть не бажали одружуватися і народжувати офіційних спадкоємців престолу серед жорсткосердних дикунів. Анна Иоанновна залишила за собою "по дурі" на троні сина-немовля з регентом (фаворитом Біроном), ... — малюк гнив у в'язниці 19 років без побачень з людьми, доки його зарізали років у 20. Сина Катерини II Павла I на троні вбили після трьох замахів на четвертому за 4 роки правління.
 
Країною правив черговий "імператор-родич" та  Верховна таємна рада. В Раду входили 3-5 місцевих родичів минулого та нинішнього монарха та пара-тройка досвідчених високопосадовців "німців-шведів" бо все в країні від Академії Наук до флоту було на німецькій мові після голландців, які збудували державну та військову машину. Дивіться додаток в кінці статті. Місцеві у Таємній Раді та біля неї постійно інтригували, щоб підняти свою родню і заморити конкурентів, періодично об'єднувалася під приводом тіпа "скинути німців". Раді кожен новий імператор був вигідний, бо  вони для кожного новачка-імператора були солідними персонами. А ті, хто поза Радою з кожним новим імператором сподівалися влізти в цю Раду і підняти свою рідню.

Пётр I Великий (22 октября 1721 — 28 января 1725)[155]
Екатерина I (28 января 1725 — 6 мая 1727)[156]
Пётр II (6 мая 1727 — 19 января 1730)[157]
Анна Иоанновна (4 февраля 1730 — 17 октября 1740)[158]
Иван VI (17 октября 1740 — 25 ноября 1741)[159]
Елизавета Петровна (25 ноября 1741 — 25 декабря 1761)[160]
Пётр III (25 декабря 1761 — 28 июня 1762)[161]
Екатерина II Великая (28 июня 1762 — 6 ноября 1796)[162]
Павел I (6 ноября 1796 — 11 марта 1801)[163]

8. Під мілітаристською Прусією. 
Саме окупація, захоплення пруськими князями та княгинями російського трону довело Пруссію від маленької провінції до Германської імперії і аж до захоплення України, а потім і тимчасових захоплень Другої світової війни. Все це, — ціною підросійських ресурсів та підросійського гарматного м'яса. 180 років з 1761 від Петра III варіювалися від "служимо слугою Пруссії" до "самостійно стаємо ворогами всього світу і добиваємося світової ізоляції", щоб потім знову стати вірним слугою Пруссії/Германії. Всі ці роки у критинічній російській історіографії намальовані для людей, яким заборонили вивчати логіку, як начебто велич "Російської" імперії. 
Невідомо, чим все це більше пояснюється: 
 - чи дипломатично-династично-захопницькою роботою Пруссії, 
 - чи тим, що якщо не правління Прусії, то Росію доводить до міжнародної ізоляції та презири якісь місцеві критенічні психопати, як Ленін чи зараз Путін.

Петро III Федорович, при народженні Карл Петер Ульріх, Онук Петра I, – син його дочки Анни та Карла Фрідріха Гольштейн-Готторпського. Внучатий племінник Карла XII — онук його сестри Гедвіги-Софії.
Катерина II  Катерина Велика; уроджена Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська. Племінниця шведського короля Адольфа Фрідріха. Двоюрідна племінниця прусського короля Фрідріха Великого. у 16 років була обвінчана з принцем майже одногодкою Петром III Федоровичем,... через 16 років зійшли на трон, маючи 6-річного сина.
Якщо до цього німецька партія складалася чи не складалася з чесних високопосадових служивих людей, то зараз одночасно на троні з'явилися зовсім не "руські" люди, а вже конкретно пруські. Петро III. Син балованої Єлизавети прямо казав Єкатерині II, що її не любить, а любить інших дівчат... Тільки що країна воювала з Пруссією, навіть взяла Берлін, 100000 загиблих тільки рос. солдат... а Петро  III  взяв і...  уклав невигідний для Росії договір з Пруссією, повернув їй захоплені росіянами землі, віддав Східну Прусію, зробив собі ворогом вчорашнього союзника Австрійську імперію, ... просто так, ні з чого. З того, він з жінкою були прусаками. Петро також оголосив про відбір майна Російської церкви, відміну монастирського землеволодіння і носився з планами про реформу церковних обрядів. Прихильники перевороту звинувачували Петра III окрім цього у невігластві, недоумстві, нелюбові до Росії, повної нездатності до правління. На його тлі вигідно виглядала 33-річна Катерина — розумна, начитана і доброзичлива дружина, яка зазнає переслідувань чоловіка. ... Тим більше що вона була коханкою одного заколотників-гвардійців капітана Григорія Орлова. Коротше, Петра III скинули з трону, він відрікся на користь Катерини. Але він тільки підписав віддачу східної Пруссії  Вільгельму II,... а віддавала землі і виводила з них російські війська саме Єкатерина II, пруська княжна. Ця зрада Росії значно послабила Австрію і підсилила Прусію у семирічній війні. У 1764 році між Росією та Пруссією та між країнами було укладено союзний договір. Цей договір послужив основою утворення Північної системи — союзу Росії, Пруссії, Англії, Швеції, Данії та Речі Посполитої проти Франції та Австрії. 
Далі пруська княжна на російському престолі силами Росії та слов'ян майже захопила польський трон... Але як же не розділити Польщу з Пруссією? Три розділи Польщі на користь Росії, Пруссії та Австрії зробили Пруссію реально великою світовою державою, про що Росії ще належить дізнатися у першу та другу світові війни. Так Катерина II віддала мільйони слов'ян під владу Пруссії та Австрії.
...
Далі йде Олександр I Павлович (1777 — 1825,) — Імператор і Самодержець Всеросійський (з 12 (24) березня 1801), великий князь Фінляндський (з 1809), цар Польський (з 1815), Онук Катерини ІІ. Старший син імператора Павла I та Марії Федорівни внучатої племінниці Фрідріха Великого ...
Олександр несе головну відповідальність за розгром російсько-австрійської армії Наполеоном при Аустерліці.
22 листопада 1805 було укладено перемир'я з Наполеоном, яким російські війська мали залишити австрійську територію. 8 червня 1806 року у Парижі було підписано російсько-французький мирний трактат... АЛЕ! АЛЕ! ... У вересні 1806 року Пруссія розпочала війну проти Франції, а 16 листопада 1806 року Олександр знов оголосив про виступ Російської імперії проти ... Франції. Тобто, — плювати на інтереси і договори Росії, всі сили — на службу Пруссії.
За таке потім Наполеон прийшов у злиденну Росію і просто спалив Москву у вересні 1812 р., розвернувся і пішов додому, при цьому дуже постраждав від вошей та тифу (65 відсотків втрат армії). Про що потім в Московії наскладали казок, що начебто насправді це "перемогли" вони, аргументуючи значно пізнішою поразкою Наполеона проти майже всієї Європи вже В НАСТУПНІЙ війні, навіть через одну: 
У 1813 р. Пруссія знов приєдналася до нової антинаполеонівської коаліції. У кілька місяців Наполеон зібрав нову 300-тисячну армію з юнаків та старих і навчив її на марші до Німеччини. У травні 1813 року у битвах при Лютцені та Бауцені Наполеон зумів завдати поразки союзникам, незважаючи на брак кавалерії. 4 червня було знов укладено мир.... І лише після того як до війни проти Наполеона приєдналися ще Австрія і Швеція 31 березня 1814 року, після багатьох інших важливих військових дій інших держав коаліції, коаліційні війська під проводом короля Пруссії та російського царя Олександра І  вступили до Парижа. Наполеон був готовий продовжувати боротьбу, проте 3 квітня 1814 року Сенат проголосив його відсторонення від влади.
  Це вже була інша, далека для Росії війна, але Олександр знов жене російське гарматне м'ясо на службу Пруссії.
...

Далі, — Микола́ I Па́влович, третій син імператора Павла I та Марії Федорівни внучатої племінниці Фрідріха Великого ... Прозвисько "Миколай Палкин", Бо за нього, та за його правил ставалося масове забиття підданих до смерті палковою системою. Відзначився таким кретинізмом, що перед смертю затіяв безнадійну Кримську війну проти всього світу (1853—1856). ... Уявіть собі вороги: Османська імперія, Британська імперія Британська імперія (1854-1856), Друга Французька імперія (1854-1856), Сардинське королівство (1855-1856)... Плюс Ворожий нейтралітет: Австрійська імперія та Королівство Пруссія плюс  Шведсько-норвезька унія. Війну затіяв ще й посеред неї простудився та помер... За загальними оцінками 143000 загиблих. 
 Підсумки війни, Вже за Олександра II — Паризький конгрес, мирний договір:
 - Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Росії  мати там військові флоти та арсенали.
 - Плавання Дунаєм оголошувалося вільним, навіщо російські кордону відсунули від річки.
 - Росія опинилася у повній дипломатичній ізоляції з вичерпаними ресурсами та багатьма знищеними чи зруйнованими фортецями.

Ще далі. Олександр II Миколайович — російський імператор (1855-1881 рр.) з династії Романових,  Старший син спочатку великокнязівського, а з 1825 року — імператорського подружжя Миколи Павловича та "Олександри Федорівни" (урождённая Фридерика Луиза Шарлотта Вильгельмина Прусская, — немецкая принцесса из дома Гогенцоллернов).  ... Навесні 1856 року відвідав Берлін, де мав вельми важливу для нього зустріч із прусським королем Фрідріхом Вільгельмом IV (брат його матері), з яким таємно скріпив "подвійний союз". ... Історик П. А. Зайончковський : "Благовіяв перед своїм дядечком — прусським королем, а пізніше німецьким імператором Вільгельмом I, він усіляко сприяв утворенню єдиної мілітаристської Німеччини". Під час франко-прусської війни 1870 року "георгіївські хрести щедро роздавалися німецьким офіцерам, а знаки ордена —  пруським  солдатам, начебто вони билися за інтереси Росії" 

Далі через Олександра-III-миротворця (жодної війни), — Микола́ II... всупереч всім московським казочкам про сербського студента, знайомтеся, це — людина яка розв'язала Першу світову війну (саме він перший організував загрожуючу  мобілізацію війська проти Австрії), війну, яка дійшла до віддачі України та Прибалтики у Германію. Війну у якій "Російська Імперія" програла ПРОГРАВШІЙ стороні та втратила державність. Приблизні втрати РІ, — 3-6 млн людей. 

Шукайте посилання і читайте про: Семирічна війна, Петро III, історія відносин Росії з Австрією, Пруссією в ці роки, Наполеон, Микола́ I Па́влович, Катерина II (уроджена Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська)... 

9. Під безбожниками-шпигунами присланими на трон германським генеральним штабом. 
Про банду Леніна якого з вагоном поплічників прислали з наказом-задачею добитися виходу Росії з Першої світової війни через капітуляцію, віддати українські та прибалтийські землі Германії та вчинити в Росії масову взаємну різанину, знають більше людей. До речі, всі ці задачі банда Леніна виконала на відмінно. Мало людей знають, що Ленін приїхав не просто з вагоном інтелігенції для розпусти та безбожного адміністрування. З ним прибула величезна перевербована під "робочий_соціалізм" військова гвардія, яка  вчинила післяреволюційний заколот, захопила у есерів та анархістів владу, подавила декілька повстань та створила Червону Армію...  За брестським капітуляційним договором так званим "брестським миром" Германії була віддана Прибалтика та Україна... Це відмінилося тільки через революцію в Германії та подальший програш нею світової війни. Вчинили масове вибиття людей у громадянскій війні. Громадянська війна між християнами та робочими безбожниками. Загалом, за різними оцінками, загинуло від 10 до 17 млн. чоловік, при цьому частка військових втрат не перевищувала 20%. Близько 2 млн. людей покинули країну. 
 (Незважаючи на протидію лівих комуністів та Л. Д. Троцького, Ленін домігся укладання Брестського мирного договору з Німеччиною 3 березня 1918 року, ліві есери на знак протесту проти підписання та ратифікації Брестського мирного договору вийшли зі складу Радянського уряду. 10-11 березня. Всеросійські Установчі Збори були скликані 5 січня 1918 р., в умовах, коли владу У ПЕТРОГРАДІ вже захопили більшовики, Більшовики, які були на Зборах в меншості, запропонували прийняти програмний документ "Декларація прав трудящих і експлуатованих". Отримавши відмову, вони залишили залу засідань, та за допомогою своєї охорони розпустили Збори, узурпувавши владу заколотом) ...
Далі, — поплічник та наступник Леніна Джугашвілі-Сталін продовжив масове знищення людей у Росії та відкормлення і відновлення мілітарійської Германії з братськими робочими соціалістами Гітлера. 
У союзі з Гітлером Сталін розв'язав Другу світову війну. Коли Германія потім напала вже  на СРСР, Сталін буквально в перші місяці профукав всі озброєння, запаси і чисельний состав армії (значною мірою захоплені Гітлером біля західних кордонів СРСР). За такими втратами (7 млн військових вбитими, скаліченими та полоненими) за п'ять місяців війни Сталін став найбільшим військовим лузером за всю історію людства.
Тільки зусилля Сполучених Штатів Америки спасли, відгодували та озброїли деморалізований і розбитий Радянський Союз. Потім американці разом з британцями вибомбили у 1943-44 рр. 80% палива Германії та паливних потужностей та її залізнодорожні вузли. Моторизована до цього армія Гітлера без палива та логістики  стала нікчемною, і тільки після цього почались "великі військові успіхи" гарматного м'яса сталіністів. Умовою спасіння союзниками також було, — щоб Сталін перестав переслідувати грабувати та розстрілювати християн та священиків. У 1943 році він був вимушений  дозволити знову християнські церкви,... але вже, зрозуміло, під наглядом безбожників НКВДістів. Зрозуміло, що страшна антилюдяна тиранія і тоталітаризм чинилися під брехливо-бравурні казочки про демократію і щастя народу.

Шукайте посилання і читайте про: латиські стрілки, створення Червоної Армії, Всеросійські установчі збори, Ленін, Сталін,...  

10. Під кримінальним кланом перевертнів у погонах з КДБ-ФСБ.
Що написати про теперішнє та про Путіна, я навіть не знаю окрім того, що мабуть російсько-германський абсурд повторюється у вигляді кретинського фарсу. Хочемо ми чи не хочемо, але неможливо заплющити очі на те що Путін дуже довго служив в Германії. Путін саме і потрапив у владу тому, що мав великий європейсько-германський досвід як вивернутися з очевидних кримінальних справ про відмивання коштів, про контрабанду, про наркоторгівлю,... Зв'язки, приятельства і партнерства на вищому рівні. Це було потрібно для оборудок з майном РФ та з корупцією для родини Єльцина. Це було доведено до того, що германські канцлери кришували Путіна від кримінальщини до легалізації його анексій Мінськими "угодами", яких ніхто ніколи не підписував з уповноважених осіб і не ратифікував, ... до того, що віце-канцлери вже були як денщики при кремлівському кримінальному дворі, до того, що Германська теплоенергетика була фундаментально скалічена на догоду інтересам Путіна з компанією,...
Що тут говорити: 
[[[["В конце 2005 года экс-канцлер стал председателем наблюдательного совета "Северо-европейской газопроводной компании", которая начала работу над "Северным потоком", а в 2006 году — возглавил комитет её акционеров. ... 29 сентября 2017 года на внеочередном общем собрании акционеров ПАО "НК "Роснефть"" в Санкт-Петербурге Герхард Шрёдер единогласно был избран председателем совета директоров "НК "Роснефть""[13]. 3 июня 2021 года стало известно, что он переизбран председателем совета директоров "Роснефти"[14]. Его зарплата на этом посту составляла 600 тыс. долл.
В 2020 году предложил отменить санкции против России[16]. Шрёдер преуменьшал в немецких СМИ значение отравления оппозиционного политика Алексея Навального[15].
В феврале 2022 года был выдвинут кандидатом в состав совета директоров российской государственной компании Газпром."  ]]]]

Чи отримав якісь значні бенефіти германський бізнес від цих оборуток по розкраданню Путіним природних ресурсів РФ, це мабуть дослідять майбутні історики. Те що Росія завдяки цьому, зайняла біля-монопольне становище на преміальному енергетичному ринку Європи, це — очевидно.
  САМЕ ДИВНЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ У 2022 РОЦІ. Коли у Путіна сиділи канцлерами приятелі в Германії, сидів свій президент в Україні,... Тоді він реально міг захопити Україну за три тижні. Ні,... от він саме у той час КОЛИ  У МЕРКЕЛЬ ЗАКІНЧИВСЯ ТЕРМІН ВЛАДИ, КОЛИ УКРАЇНА СТАЛА АСОЦІЙОВАНИМ ЧЛЕНОМ ЄС ТА СТРАТЕГІЧНИМ ПАРТНЕРОМ США,... він вирішується на мегаїфантильну, маразматичну військову авантюру в Україні, в якій для Росії взагалі не було жодних призів... навіть у разі перемоги. Путін зробив Росію ізгоєм, обрушив російські економічні проекти, занурив її в санкції, яких не бачили навіть Іран та Північна Корея ... Тут, —  "або-або". АБО він взяв таємно-кримінальний КУРС НА ЕКОНОМІЧНЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНИЩЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ, АБО він реально — такий критенічний інфантил, що сподівався за три тижні захопити країну, у котрої міжнародні партнерства з потужними гарантами суверенітету, та ще 8 років були мобілізації та масовий бойовий досвід в АТО проти військ РФ,... . Це при тому, що у РФ після реформи армії Путіна-Сердюкова, 16 років ніхто не проходив призовну військову службу, бо армія стала "професійна". Тобто окрім ледачої алкашні, корупціонерів та крадіїв у "професійно-російській" армії, не було взагалі людей з досвідом служби  з віком від 18 до 36 років... 
/////

У ДРУГІЙ ЧАСТИНІ Я ВАМ РОЗПОВІМ ПРО РІЗНІ МОЖЛИВІ АЛЬТЕРНАТИВНІ ПРИЧИНИ ТАКОЇ РОСІЙСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗГЛУЗДОСТІ, ХОЛОПСТВА ТА ІДІОТИЗМУ.

/////
ДОДАТОК:

Справжні правителі Росії з окупаційних адміністрацій. Спеціально навожу просто цитати з чисельних біографій російською мовою з російськомовної ж Вікіпедії. Ну справді не 19-річний же Петро І після року плотником підняв монструозну державну махіну збудовану тоді:

...... Граф (с 1730) Ге́нрих Иога́нн Фри́дрих Остерма́н (нем. Heinrich Johann Friedrich Ostermann), в России — Андре́й Ива́нович; (30 мая [9 июня] 1686, Бохум — 20 [31] мая 1747, Берёзов) — один из сподвижников Петра I, выходец из Вестфалии, фактически руководивший внешней политикой Российской империи в 1720-е и 1730-е годы. Родился в семье пастора Иоганна Конрада Остермана в Бохуме (30 мая [9 июня] 1686), в Вестфалии, учился в Йенском университете, но из-за дуэли вынужден был бежать в Амстердам, оттуда с адмиралом Крюйсом* приехал в 1704 году в Россию.
Быстро выучившись русскому языку, Остерман приобрёл доверие Петра I и в 1707 году был уже переводчиком посольского приказа, а в 1710 году — его секретарём. На русский манер стал зваться Андреем Ивановичем. Придерживался политики союза со Священной Римской империей и стал одним из авторов союзного договора 1726 года. Занимал пост вице-канцлера и первого кабинет-министра. В 1740 году был произведён в чин генерал-адмирала, но после переворота 1741 года попал в опалу и был лишён чинов и титулов. Его сын граф Иван Андреевич Остерман стал канцлером
  
  * — ...... Корнелиус Крюйс (норв. Kornelius Crøys; нидерл. Cornelis Cruijs; в России — Крюйс[1] Корнелий (или Корнилий) Иванович; 14 июня 1655, Ставангер — 3 (14) июня 1727, Санкт-Петербург) — русский адмирал (1721) норвежского происхождения, первый командующий Балтийским флотом (1705—1713).
  По собственному признанию Крюйса, в 1672—1673 годах (то есть во время Второй англо-голландской войны) он служил матросом в голландском флоте[10]. Вновь имя будущего адмирала появляется в источниках лишь в 1680 году. Уже тогда он являлся капитаном торгового судна "Африка", бравшего на борт в Лиссабоне соль, сахар и фрукты[3]. Письменные сведения о его морских плавания в тот период отличаются скудостью и крайней неполнотой. Из голландских документов известно лишь, что он работал на девятерых судовладельцев и до поступления на службу в Амстердамское адмиралтейство (1696) побывал в трёх частях света: Европе, Азии, Америке[3]. Подлинно известно, что он посетил Испанию, Португалию, Нидерланды, Данию и некое итальянское государство. Сам же Крюйс, в одном из собственных писем, утверждал, что служил шести монархам и трём республикам[11].
  
 ...... Франц Я́ковлевич Лефо́рт (фр. François Le Fort, нем. Franz Jakob Lefort; 23 декабря 1655 [2 января 1656], Женева — 2 [12] марта 1699, Москва) — русский государственный и военный деятель женевского происхождения и кальвинистского вероисповедания; ближайший помощник и советник царя Петра I (сподвижник), с которым сблизился в начале 1690-х годов; российский генерал (1693), адмирал (1695)[2].

Сыграл крупную роль в создании новой царской армии, обученной по европейскому образцу, сначала в виде "потешных" войск. Был одним из главных вождей Азовских походов 1695 и 1696, начатых под его влиянием. В 1695 году назначен адмиралом ещё не построенного русского флота. В 1697 году был поставлен во главе посольства в Западную Европу, при котором Пётр I числился урядником Петром Михайловым. В 1698 году вместе с Петром возвратился в Москву для подавления восстания стрельцов, считавших "еретика" Лефорта главным виновником своих бед[3].

......Через месяц в число членов Верховного тайного совета был включён зять императрицы Екатерины I и Петра I, муж Анны Петровны, дочери Петра I. герцог Карл Фридрих Голштинский, на радение которого, как официально было заявлено императрицей, "мы вполне положиться можем".
Карл Фридрих Гольштейн-Готторпский (нем. Karl Friedrich, Herzog zu Schleswig-Holstein-Gottorp; 30 апреля 1700, Стокгольм — 18 июня 1739, Рольфсхаген) — герцог Гольштейна из рода Готторпов и родоначальник династии Гольштейн-Готторп-Романовых. Зять Петра I, отец Петра III и предок всех последующих российских императоров. Племянник шведского короля Карла XII. 
Карл Фридрих удалил Бассевича и вернулся в Голштинию в 1727 году, когда стало понятно, что его жена не сможет унаследовать вакантный русский престол. Он поселился в герцогском дворце в Киле, где у него родился сын Карл Петер Ульрих — будущий император Пётр III. С детских лет он готовил (!!!) сына к неизбежности войны с датчанами за оккупированные земли на севере Шлезвига. Умер в возрасте 39 лет и был погребён в бывшем монастыре города Бордесхольм. 

...... Фридрих III Вильгельм (нем. Friedrich (III.) Wilhelm Kettler; 19 июля 1692, Митава — 21 января 1711, Киппингхоф) — правящий герцог Курляндский в 1698—1711 годах, супруг будущей императрицы Анны Иоанновны. В 1701 году шведские войска оккупировали Земгалию. Герцог Фридрих Вильгельм вместе с матерью бежал из Курляндии к своему дяде (!!!), курфюрсту Бранденбургскому Фридриху, который позже был коронован как первый король Пруссии (!!!). Фридрих Вильгельм провел в Пруссии восемь лет и только в 1709 году после победы России над Швецией под Полтавой смог вернуться из изгнания на родину. 17-летний Фридрих Вильгельм решил жениться на царевне Анне, дочери царя Ивана V Алексеевича и племяннице Петра Великого. Герцогский совет в 1709 году признал Фридриха Вильгельма совершеннолетним, и в 1710 году он прибыл в Либаву.
11 ноября 1710 году в новой российской столице Санкт-Петербурге герцог Фридрих Вильгельм Курляндский женился на дочери Ивана V Анне, ставшей впоследствии императрицей российской Анной Иоанновной. Брак был скоротечным и бездетным. 21 января 1711 года в Киппингхофской мызе, на обратном пути из Санкт-Петербурга, 18-летний Фридрих Вильгельм умер, а его вдова Анна Иоанновна вместе с телом мужа прибыла в Митаву только 4 марта.

...... Граф Ива́н Андре́евич Остерма́н (23 апреля [4 мая] 1725 — 18 [30] апреля 1811) — русский дипломат, занимавший с 1775 года пост вице-канцлера, а с ноября 1796 по апрель 1797 года — канцлера Российской империи. В 1784-1788 годах возглавлял Вольное экономическое общество. ...Младший сын вице-канцлера графа Андрея Ивановича Остермана (нем. Heinrich Johann Friedrich Ostermann) и Марфы Стрешневой. Брат Фёдора Остермана (1723—1804).
Службу начал в гвардии и в 1741 году был капитаном лейб-гвардии Преображенского полка. Опала, постигшая его отца со вступлением на престол императрицы Елизаветы, отразилась и на его детях. Иван Андреевич был переведён тем же чином из гвардии в армию, однако был отпущен за границу, когда стало известно, что его отец успел перевести свои капиталы в голландский банк с непременным условием выдать их лично либо ему самому, либо сыну:
Партия, возведшая на престол императрицу Елисавету, узнав об этой предосторожности, решилась, вместо того, чтоб сослать в Сибирь сына вместе с отцом, выказать притворную умеренность, и выхлопотала ныне здравствующему графу Остерману паспорт, необходимый для поездки в Голландию по его делам; но вместе с тем послано было русскому министру при Генеральных штатах приказание уловить минуту, когда он получит свои деньги и, арестовав его под каким-нибудь благовидным предлогом, выслать в Россию вместе с его деньгами[1].
...Когда вражда против Остерманов в Петербурге рассеялась, графу Ивану удалось вновь поступить на службу.

......Шарлотта Кристина София Брауншвейг-Вольфенбюттельская (нем. Charlotte Christine Sophie von Braunschweig-Wolfenbüttel; 29 августа 1694, Вольфенбюттельская резиденция — 21 октября (1 ноября) 1715[6], Санкт-Петербург) — жена царевича Алексея Петровича, мать императора Петра II, тётка императрицы Марии Терезии и королевы Пруссии Елизаветы Кристины, супруги Фридриха Великого.

......Бецкой Иван Иванович (1704-1795) — русский государственный деятель, побочный сын генерал-фельдмаршала князя И.Ю. Трубецкого. ...Отец готовил его к военной карьере, отдав в кадетский корпус в Копенгагене. Однако судьба распорядилась иначе: во время учений в Датском кавалерийском полку, где началась его служба, он получает серьезную травму и вынужден уйти в отставку. Желая продолжить свое образование, он слушает курсы лекций в различных учебных заведениях Германии, затем — в Париже. 
В 1728 году Бецкой возвращается в Россию, где служит адъютантом при своем отце, генерал-фельдмаршале.
Дальнейшую его карьеру ускорили два дворцовых переворота. Во время первого — Елизаветы Петровны, — он был посредником в ее сношениях с послом Франции в России, а в решающую ночь с 24 на 25 ноября 1741 года находился безотлучно при цесаревне. ... И.И.Бецкой при Екатерине играл роль отца(имеются обоснованные версии, что он — биологический отец Екатерины II ), если не единокровного, то духовного вне всякого сомнения. С 1744 года становится одним из самых близких людей великой княгини, а потом императрицы Екатерины II, чье царствование было позже украшено его проектами и начинаниями. ...В 1747 году против великой княгини Екатерины образуется "партия" и всех близких к ней людей, включая Бецкого, удаляют кого куда. Опальный вельможа отправляется путешествовать по Европе, и путешествие это затягивается на 15 лет. Он жил то в Германии и Австрии, то в Италии и Франции. В Париже он свел знакомство с энциклопедистами, сделался завсегдатаем самых блестящих салонов и во всем том мало-помалу усвоил себе новейшие идеи европейского Просвещения. Разъезжая из страны в страну, Бецкой посещает школы и училища, университеты и воспитательные дома...
По смерти Елизаветы Петровны корона перешла к Петру III Федоровичу, и тот желает немедленно видеть Бецкого. Бецкой прибывает ко двору: здесь его немедленно производят в генерал-поручики и назначают на должность главного директора Канцелярии строения домов и садов Его Величества. А еще через несколько месяцев происходит "екатерининская революция", и в жизни Бецкого открывается новая страница.

......Пётр III Фёдорович (при рождении Карл Пе́тер У́льрих, нем. Karl Peter Ulrich, полностью нем. Karl Peter Ulrich von Schleswig-Holstein-Gottorf; 10 (21) февраля 1728, Киль — 6 (17) июля 1762, Ропша) — император всероссийский в 1762, первый представитель Гольштейн-Готторпской династии на российском престоле. C 1739 года — владетельный герцог Гольштейн-Готторпский. Внук Петра I — сын его дочери Анны и Карла Фридриха Гольштейн-Готторпского. Внучатый племянник Карла XII — внук его сестры Гедвиги-Софии.
в 1751 году великий князь Пётр узнал, что его дядя стал шведским королём, он обмолвился:
"Затащили меня в эту проклятую Россию, где я должен считать себя государственным арестантом, тогда как если бы оставили меня на воле, то теперь я сидел бы на престоле цивилизованного народа."

......Екатери́на II (Екатери́на Алексе́евна[6]; Екатери́на Вели́кая; урождённая Софи́я Авгу́ста Фредери́ка А́нгальт-Це́рбстская (нем. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg), в православии Екатерина Алексе́евна; 21 апреля [2 мая] 1729, Штеттин, Пруссия — 6 [17] ноября 1796, Зимний дворец, Санкт-Петербург, Российская империя) — императрица и Самодержица Всероссийская (1762—1796). Племянница шведского короля Адольфа Фридриха. Двоюродная племянница прусского короля Фридриха Великого.

......Мари́я Фёдоровна (Марiя Ѳеодоровна/Мария Фео́доровна), урождённая принцесса София Мария Доротея Августа Луиза Вюртембергская (нем. Sophia Dorothea Auguste Luise von Württemberg; 14 октября (25 октября) 1759 года, Штеттин[1], Штеттинский замок — 24 октября (5 ноября) 1828 года, Санкт-Петербург[2], Зимний дворец[3][4][5]) — императрица, вторая супруга российского императора Павла I. Мать императоров Александра I и Николая I, а также внучатая племянница Фридриха Великого. ... После смерти первой жены цесаревича Павла в 1776 году прусский король Фридрих II организовал брак Софии с наследником русского престола, который приехал познакомиться с ней в Берлин. Для этого пришлось расторгнуть её помолвку с принцем Людвигом Гессенским.

......Граф Па́вел Алекса́ндрович Стро́ганов (7 [18] июня 1774, Париж — 10 [22] июня 1817, близ Копенгагена) — генерал-лейтенант, генерал-адъютант из рода Строгановых. Во время Французской революции числился членом якобинского клуба («гражданин Поль Очер"). Член Негласного комитета. Герой войн с Наполеоном. В семье был известен под именем "Попо". ... Сразу же после свадьбы его будущих родителей Александра Сергеевича Строганова с Екатериной Петровной Трубецкой в июле 1769 года, супруги уехали в Париж, где жили при дворе Людовика XVI и Марии-Антуанетты. ... В 1806 году Александр I назначил его главой дипломатической миссии в Лондон[21]. Его миссия состояла в способствовании сближению России и Соединённого Королевства. Павел Александрович начал переговоры с англичанами, пытаясь сформировать коалицию против Наполеона.

......Граф (c 1832) Алекса́ндр Христофо́рович Бенкендо́рф (нем. Konstantin Alexander Karl Wilhelm Christoph Graf von Benckendorff; 23 июня [4 июля] 1782, Ревель — 11 [23] сентября 1844, близ о. Даго) — русский государственный и военный деятель, генерал от кавалерии, один из главных приближенных императора Николая I; шеф жандармов и одновременно Главный начальник III отделения Собственной Е. И. В. канцелярии (1826—1844). Брат Константина Бенкендорфа и Доротеи Ливен. Происходил из дворянского рода балтийских немцев Бенкендорфов. ... Родился 23 июня (4 июля) 1782 года[3] (по другим данным — 1781) в семье премьер-майора Христофора Ивановича Бенкендорфа (Christoph von Benckendorff) и Анны Юлианы, урождённой баронессы Шиллинг фон Канштадт (подруги императрицы Марии Фёдоровны, уроженки Вюртемберга).

......Никола́й I Па́влович
За тяжкие преступления осуждённые могли быть из "гуманности" не казнены, а приговорены к нескольким тысячам ударов шпицрутенами, что фактически равнялось мучительной казни.
В связи с революциями 1848 года в Европе, опасаясь проникновения "революционной заразы", Николай Павлович в 1848 году начал ужесточать внутреннюю политику[49]. Иностранцам был запрещён въезд в Россию, русским подданным — выезд за границу. Уже находившиеся за границей должны были вернуться под угрозой лишения подданства и конфискации имений. Для надзора за печатью был создан комитет во главе с Д. П. Бутурлиным — "бутурлинский комитет", который проверял уже прошедшие цензуру издания. В каждом университете, за исключением Московского, теперь могло учиться не более трёхсот студентов. Плата за обучение возросла, надзор за студентами и профессорами усилился. Министром просвещения стал князь П. А. Ширинский-Шихматов, требовавший, чтобы "впредь все положения и науки были основаны не на умствованиях, а на религиозных истинах в связи с богословием"[50]. Эпоха с 1848 года до смерти Николая I в 1855 году получила название "Мрачное семилетие".

......Максимилиан Иосиф Евгений Август Наполеон де Богарне́ (нем. Maximilian Joseph Eugène Auguste Napoléon de Beauharnais, Herzog von Leuchtenberg; 2 октября 1817, Мюнхен — 1 ноября 1852, Санкт-Петербург) — немецкий (баварский), позднее русский военный и государственный деятель французского происхождения, 3-й герцог Лейхтенбергский (с 1835) из дома Богарне; младший сын Эжена де Богарне и внук императрицы французов Жозефины, в браке с русской великой княгиней Марией Николаевной — родоначальник аристократического рода герцогов и князей императорской крови Лейхтенбергских-Романовских. Президент Императорской Академии художеств (с 1843), главноуправляющий Горным институтом (c 1844). ... 
Осенью 1838 года Максимилиан вновь приехал в Санкт-Петербург и 23 октября 1838 года в Царском Селе был помолвлен с великой княжной Марией Николаевной. А 5 декабря состоялось их торжественное обручение в церкви Эрмитажа. Несмотря на происхождение Максимилиана и его вероисповедание (он был католиком), Николай I дал согласие на брак с ним своей дочери, пожелавшей жить с мужем в России, а не за границей. В этой поездке Максимилиана сопровождал Михаель фон Шу. Его дневниковые записи об этой поездке были опубликованы в 1966 году.
2 июля 1839 года состоялась свадьба. Венчание провели по двум обрядам: православному и католическому. После свадьбы Максимилиан получил от императора титул Императорского Высочества, чин генерал-майора русской службы и стал шефом гусарского полка Русской императорской армии.
... В 1851 году герцог Максимилиан пожертвовал 24 480 гульденов в фонд бесплатных мест в кадетских корпусах Баварии. Он получил грант от своей сестры Амелии, вдовствующей императрицы Бразилии.[7]
...Евгений Богарне, возвысился во многом благодаря второму браку своей матери Жозефины с Наполеоном Бонапартом. После падения приёмного отца принц Евгений обосновался во владениях своего тестя, баварского короля.