Наводжу власний переклад статті новозеландського журналіста Патріка Дреннана про особливості застосування інженерних машин розмінування в Україні

Станом на квітень 2023 року за різними оцінками 174 тисячі квадратних кілометрів території України забруднені російськими мінами. Протидіючи наміру української армії повернути собі окуповану Росією територію, кожне велике село та місто було оточене сотнями метрів мінних полів. Для розмінування окупованих земель українцям потрібні величезні західні інженерні машини.

На основі даних порталу Орікс та Вікіпедії, вважають, що в Україну було поставлено близько 105 таких монстрів. За їхніми оцінками, це лише 15% від загальної потреби. Не все це обладнання має однакову цінність. Ця війна багато в чому відрізняється від попередніх, для яких була створена ця техніка.

По-перше, це самі міни. Росія застосувала всі доступні типи мін та створила власні модифікації. Основні міни, які українці мають знешкодити для просування вперед, — протитанкові. Більшість протитанкових мін детонують одним із двох способів: за рахунок ваги техніки, або перегином пластикового стрижня, увінченого у верхню частину міни. Цей стрижень нагадує автомобільну радіоантену, але зазвичай виготовлений із пластику чорного або зеленого кольору та має висоту кілька футів. Коли танк проїжджає над міною, днище танка штовхає стрижень, який  і підриває міну. Ваги солдати не вистачить для підриву такої міни, але він може випадково зачепити стрижень, що призведе до вибуху.

Чим розмінування у цій війні відрізняється від розмінування у попередніх?

Основна відмінність полягає в тому, що під час операцій з розмінування ворог використовує дрони для наведення та коригування артилерійського вогню. На мінних полях знищується або виводиться з ладу дороговартісна та спеціалізована техніка. У разі прориву або розчищення проходу від мін, дрони наводять ударні гелікоптери. Мобільні підрозділи ППО, які повинні прикривати передові підрозділи від гелікоптерів, також знищуються артилерією. Звідси й повільний поступ українського контрнаступу.

Отже, як в таких умовах себе почувають західні «монстри»?

Всі надані Україні машини, можна розділити на два типи, залежно від робочого органу: плуг або ланцюги (барабан з ланцюгами).

Машини першого типу зазвичай ефективніші, але дуже повільні. Середня швидкість більшості цих монстрів становить від 5 до 15 кілометрів на годину. Американський М1150 побудований на шасі танку Абрамс важить неймовірні 72 тонни. Однак він має додаткову функцію: він може вистрілювати детонаційний шнур M58 MICLIC на 100 метрів перед собою, розчищаючи шлях для наступних машин. На жаль, українські солдати стверджують, що в бою ці машини занадто гучні, занадто повільні і стають легкою мішенню для російської артилерії, коригованої дронами. З іншого боку, деякими з них, такими як Armtrac 400 (23 тонни), можна керувати дистанційно, що дає змогу уникнути втрат.

Інженерна машина німецького виробництва WiSNET 1 (44 тонни) на шасі танка Леопард, яка використовує ланцюговий трал, значно прудкіша: середня швидкість перевищує 50 кілометрів на годину. Стверджується, що в Україні зараз біля 60 таких монстрів. Проте, за повідомленнями, їх ефективність розмінування становить лише 50-60%. Це значення залежить як від умов застосування, так і від навченості екіпажу. Ланцюговий трал малоефективний на ухилі понад 30% або на особливо сухій чи заболоченій місцевості, як у деяких частинах України.

Крім того, українці, схоже, взяли найкраще з обох світів і за ліцензією виготовляють дистанційно керовані машини розмінування DOK-ING MV-4. Вони легкі (5,5 тонни), малошумні та дешеві. Українці також ведуть перемовини з датчанами щодо локалізації виробництва 18-тонної машини розмінування Hydrema 910.

Деякі оглядачі припускають, що українці використовують артилерію для розчищення шляхів через мінні поля, як це робилося у багатьох війнах ХХ століття. Однак міни, випущені після 1970 року, мають підривники, влаштовані таким чином, що вони не спрацьовують від короткотривалої ударної хвилі. Вони також почали використовувати менш чутливу вибухівку і навіть експериментували з термобаричними та касетними боєприпасами для розмінування. Термобаричні боєприпаси генерують більш тривалі ударні хвилі та багато тепла. Результати виявилися незадовільними. Невеликий заряд касетної бомби, окрім прямого влучання, не знешкоджує міну.

Тим часом українські сапери працюють вночі та вручну прочищають проходи у мінних полях. Вони використовують прилади нічного бачення, ручні металодетектори (переважно з Південної Кореї, Великобританії та Японії) та спеціальне взуття (яке часто виготовляється в Україні на 3D-принтерах). Таке розмінування є дуже напруженим та небезпечним.

Незважаючи на це, українці вдячні за західні машини для розмінування та хочуть, щоб їх було більше. Ці машини вже знешкодили понад 80 тисяч мін. Щоб знешкодити решту, знадобляться десятиліття.

Тим часом понад 30 тисяч українців потребують протезів кінцівок. Можливо, коли ця безглузда війна закінчиться, ми назавжди заборонимо міни?